Рішення № 90855202, 04.08.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/221/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари"

про стягнення інфляційних втрат 445 735,07 грн.

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" про стягнення інфляційних втрат 445 735,07 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови Договору поставки №005 ЖК від 16.05.2017 р., а саме несвоєчасно (з порушенням строків, обумовлених договором) розрахувався за отриманий папір та картон. Тому покликаючись на ст.625 ЦК України, та умови Договору позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати.

Ухвалою від 10.03.2020 р. відкрито провадження у справі 918/221/20 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 08.04.2020 р.

18 березня 2020 року через відділ канцелярії представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі позивача.

25 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позов із підтверджуючими доказами від Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари". У відзиві зазначає, що позивачем невірно обраховано інфляційні втрати, оскільки нарахування слід було здійснювати окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані результати підсумовувати за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Ухвалами від 08.04.2020 р., 06.05.2020 р., 26.05.2020 р., 01.07.2020 р. розгляд справи відкладавася, зокрема і за клопотанням відповідача.

Ухвалою суду від 01 липня 2020 року розгляд справи відкладено на 04 серпня 2020 року.

У судове засідання 04 серпня 2020 року уповноважені представники позивача та відповідача не з`явились. При цьому від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними доказами. Від відповідача повторно надійшло клопотання від 03.08.2020 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки на всій території України карантин продовжено до 31.08.2020 р.

На клопотання відповідача про відкладення слухання справи суд вказує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Критерії оцінювання розумності строку справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (справа Кучерук проти України) (заява 2570/04).

Згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини однією із складових справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона має знати про всі докази чи подання, які представленні або зроблені в цілях впливу на думку суду і коментувати їх (п. п. 23,31 та 33 рішення у справі "Лобо Мачадо проти Португалії" від 20.02.1996, п. 24 рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" від 18.02.1997, п. 42 рішення у справі "Кєроярві проти Фінляндії").

Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що розумним для розгляду даної справи є строк, що має забезпечити реалізацію процесуальних прав сторін у справі, повний, всебічний, об`єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору, з урахуванням ст.ст. 7, 13 ГПК України.

У процесі розгляду даного спору судом у межах наданих йому повноважень учасникам у справі було надано достатньо часу та можливості скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, передбаченими ГПК України.

Також судом було враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року, заборонивши:

відвідування закладів освіти її здобувачами;

проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).

Загальнонаціональний карантин продовжено до 31 серпня 2020 року.

Рада суддів України листом від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендувала на період карантину встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справи у зв`язку із карантинними заходами; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматися від відвідування приміщення суду, а всі необхідні документи надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, факсом або дистанційними засобами зв`язку.

Поряд із тим, за приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою, однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків, однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У свою чергу учасники процесу повинні добросовісно користуватися своїми процесуальним правами та обов`язками, та не допускати зловживання ними.

Враховуючи викладене у сукупності, для дотримання принципів господарського судочинства, а саме рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, беручи до уваги ту обставину, що учасникам у справі було надано достатньо часу та можливості скористатися своїми процесуальними правами та обов`язками, передбаченими ГПК України, - суд вважає, що повторне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відтак, зібраних доказів по справі достатньо для повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи та вирішення даного господарського спору. Тому суд вбачає можливим розглядати спір за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив таке.

16 травня 2017 року між ПАТ "Жидачівський Целюлозно-паперовий комбінат" (надалі за текстом - ПАТ "ЖЦПК", позивач, постачальник) та ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" (надалі за текстом - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 005 ЖК (надалі за текстом - договір, а.с. 9 - 12).

За пунктом 1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його в кількості, в строк, асортименту і найменуванню, відповідно до узгодженого сторонами замовлення (заявки), специфікації та рахунку-фактури на відвантаження конкретної партії товарів.

Відповідно до пункту 2.1 постачання товару здійснюється на умовах "EXW склад постачальника за адресою: в. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська обл., Україна" відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс 2010.

Згідно пункту 3.8 договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються: покупець здійснює 50 % передоплату, а 50 % - за кожну окрему партію поставки товару протягом 7 календарних днів після дати виконання постачальником своїх зобов`язань з поставки товару.

Відповідно до специфікації № 11 до договору від 04.06.2018 р. (а.с. 13) умови оплати було змінено - відтермінування на 10 банківських днів, відповідно до Специфікації № 12 до договору від 30.07.2018 р. (а.с. 14) умови оплати було змінено - відтермінування на 15 банківських днів.

За пунктом 9.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про припинення його дії, договір вважається поновлений на той самий строк і на тих самих умовах, які були раніше встановлені цим договором, причому кількість таких поновлень не обмежується.

На час розгляду справи доказів розірвання або ж недійсності договору поставки від 16 травня 2017 року №005ЖК, відповідних судових рішень сторонами не надано.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору ПАТ "ЖЦПК" за період з 18 травня 2017 року по 03 квітня 2019 року було передано ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" товар на загальну суму 126 808 216 грн. 77 коп., що підтверджується актом звірки по клієнту (а.с. 15 -17).

За період з 18 травня 2017 року по 03 квітня 2019 року ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" оплатило для ПАТ "ЖЦПК" 123 945 809 грн. 06 коп., неоплаченою лишилася заборгованість в розмірі 2 900 203 грн. 71 коп.

У червні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Жидачівський Целюлозно-паперовий комбінат" звернулося у Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" про стягнення заборгованості в сумі 3 366 386 грн. 34 коп., з яких 2 900 203 грн. 71 коп. основної суми боргу, 454 389 грн. 29 коп. пені, 11 793 грн. 34 коп. десять процентів річних через неналежне виконання умов договору поставки № 005ЖК від 16 травня 2017 року.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.10.2019 року по справі № 918/374/19 позовні вимоги ПАТ "Жидачівський Целюлозно-паперовий комбінат" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" на користь ПАТ "Жидачівський Целюлозно-паперовий комбінат" 454 389 грн. 29 коп. пені, 11 793 грн. 34 коп. 10 % річних та 50 495 грн. 80 коп. судового збору. Закрито провадження у справі в частині стягнення з ТОВ "Володимирська фабрика гофротари" на користь ПАТ "Жидачівський Целюлозно-паперовий комбінат" 2 900 203 грн. 71 коп. основної суми боргу, оскільки під час розгляду даної справи відповідач самостійно погасив суму основного боргу.

Факт порушення строків оплати та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 2 900 203 грн. 71 коп. згідно Договору поставки №005 ЖК від 16.05.2017 р. встановлено судовим рішенням у справі № 918/374/19, тому згідно статті 75 ГПК України вказана обставина не потребує додаткового доказування.

Позивач звернувся до суду та просить сягнути з відповідача у справі інфляційні втрати, нараховані в загальній сумі 445 735 грн. 07 коп., які не були предметом судового розгляду у справі № 918/374/19. Позивач надав розрахунки інфляційних втрат (а.с. 29-51).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Як встановлено судом, заборгованість у розмірі 2 900 203 грн. 71 коп. була погашена у процесі розгляду справи №918/374/19.

Позивач має право для нарахування інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України у визначеному періоді до моменту повного погашення боргу, що існував, оскільки вони не заявлялися під час розгляду справи №918/374/19.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із даних законодавчих положень, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно розміру заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, суд звертає увагу сторін на наступне.

Згідно положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення, індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур`єр. Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

(Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 910/1193/19 від 29 квітня 2020 року).

Суд перевірив розрахунки подані позивачем, які надані на 23 аркушах, та встановив, що позивач зазначає певні суми боргу та періоди нарахування інфляційних. Проте не зазначив по яких саме накладних входить борг у ці суми і за які періоди існування боргу. Вбачається, що здійснювалося нарахування інфляційних не по кожній накладній окремо, а на сукупний борг по кількох накладних одночасно. Проте не відомо по яких саме. Також не обгрунтовано чи враховано часткові оплати заборгованості по цих накладних, дати та суми таких сплат.

Матеріалами справи та судовим рішенням № 918/374/19 від 01.10.2019 р. підтверджений той факт, що борг існував у сумі 2 900 203 грн. 71 коп. та оплачувався частинами протягом періоду з 24.05.2019 р. по 27.09.2019 р.

Разом з тим, вказуючи певні суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних позивач повинен обгрунтувати та підтвердити документально за які періоди заборгованість у ці суми входить, надати повний та детальний розрахунок розміру інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, що існувала по кожній накладній окремо із посиланням на дату та номер накладної, період виникнення боргу, з відображенням інформації щодо усіх дат та сум проплат відповідачем коштів по цих накладних.

Суд ухвалою витребовував у позивача такі відомості та більш повний і детальний обрахунок заявлених до стягнення інфляційних. Проте станом на 04 серпня 2020 року відповідна інформація позивачем не подана.

Не вбачається також можливим суду самостійно здійснити обрахунок інфляційних втрат, оскільки у матеріалах справи відсутня потрібна для цього інформація, а саме відсутні копії накладних, вказівка на періоди існування боргів по кожній накладній окремо, докази оплат боргу, та в рахунок погашення заборгованості по яких саме накладних було зараховано ті чи інші суми оплати основного боргу тощо.

Також не можливо встановити чи включив позивач в розрахунки періоди часу, в які індекс інфляції становив менше 1 або 100% (тобто мала місце дефляція).

У матеріалах справи також міститься розрахунок інфляційних втрат, який здійснений відповідачем. Проте він не є повним, адже не відображає дати та номери накладних за яким існувала та чи інша сума боргу, період його виникнення, дати та розміри проплат відповідачем коштів по цих накладних. Не надано відповідних документів для звірки правильності зазначених сум та періодів існування боргу.

Отже, позивач заявивши до стягнення 445 735,07 грн. інфляційних втрат не обгрунтував арифметичну правильність саме такої суми. Разом з тим, у даному випадку суд позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок у зв`язку з відсутністю потрібної для цього інформації.

У матеріалах справи також наявні розрахунки 10% річних та пені, які подавалися позивачем у межах справи № 918/374/19. Проте суд не може використовувати відомості, що містяться у них для розрахунку інфляційних, оскільки суми заборгованостей зазначені у останніх можуть різнитися із сумами боргу, на які нараховано інфляційні зважаючи на ті обставини, що борг був повністю погашеним, та не обгрунтовано по яких накладних і за які періоди було зараховано таке погашення, і чи були такі обставини враховані під час обрахунку інфляційних втрат зі сторони позивача.

Суд вважає, що інфляційні втрати виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Проте право позивача на звернення до суду із такою вимогою та передбачена ст.625 ЦК України можливість нарахування інфляційних втрат - не є безумовною підставою для задоволення відповідного позову. Адже звертаючись до суду заявник повинен у кожному конкретному випадку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, при цьому документально їх підтвердити.

У справі №918/221/20 позивач не обгрунтував та документально не підтвердив заявленої до стягнення суми інфляційних, обов`язок чого покладено на нього ст.74 ГПК України. Вказане є підставою для відмови у позові.

Відповідно до приписів статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що у позові відмовлено судові витрати понесені позивачем - залишаються за ним.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 10 серпня 2020 року.

Суддя Бережнюк В.В.