Рішення № 90854703, 10.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2020Справа № 910/3767/20

За позовом Приватного акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»

до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

про стягнення 1 595, 87 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - відповідач) про стягнення 6 955, 04 грн заборгованості, з яких: 5 359, 17 грн сума виплаченого страхового відшкодування, 1 288, 42 грн інфляційні втрати та 307, 45 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в силу положень ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Як зазначає позивач, відповідач добровільно не виплатив страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем нараховано 3 % річних у сумі 307, 45 грн та інфляційні втрати в сумі 1 288, 42 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

02.04.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обґрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

30.04.2020 від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).

08.05.2020 від представника позивача надійшов лист, в якому останній повідомив суд, що станом на 04.05.2020 ціна позову не змінилась.

12.05.2020 на адресу суду, на виконання ухвали суду від 06.04.2020, надійшли з Запорізького районного суду Запорізької області належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення №317/437/18.

14.07.2020 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення страхового відшкодування в розмірі 5 359, 17 грн.

17.07.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у зв`язку з погашенням відповідачем боргу в розмірі 5 359, 17 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 06.04.2020, яка отримана останнім 17.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105471406860.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.06.2017 між позивачем (страховик) та ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 №FO-00011636 відповідно до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України та пов`язані з володінням, користуванням або розпорядженням причеп та напівпричеп н/пр паливоцистерна «EVERLAST EVL-P», державний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до п.5.1. вказаного договору строк його дії встановлено з 00 год. 00 хв. 17.06.2017 по 23 год. 59 хв. 16.06.2018.

15.09.2017 в місті Запоріжжі на вулиці Б.Хмельницького відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Мерседес» державний номер НОМЕР_2 з напівпричепом «Еверласт» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Рута», державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок зазначеної вище ДТП, пасажиру транспортного засобу «Рута», державний номер НОМЕР_4 ОСОБА_3 було завдано тілесних ушкоджень, в зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження №12017080050004212.

Постановою слідчого Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 29.12.2017 кримінальне провадження №12017080050004212 було закрито, в зв`язку з відсутністю в діях водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19.02.2018 у справі № 279/507/18 (номер провадження № 3/279/342/18) водія ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Також постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 16.03.2018 у справі № 317/437/18 (номер провадження № 3/317/122/2018) провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито за закінченням строків, передбачених ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, напівпричеп «EVERLAST EVL-P», державний номер НОМЕР_1 .

18.09.2017 представник власника напівпричепу «EVERLAST EVL-P», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 звернувся до позивача з заявою б/н про настання події та 20.09.2017 із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ремонтної калькуляції №09913_07 від 19.09.2017 вартість відновлювального ремонту «EVERLAST EVL-P», державний номер НОМЕР_1 становить 11 718, 35 грн.

12.10.2017 позивачем на підставі страхового акту №21601Р/07/2017 від 10.10.2017 було виплачено страхове відшкодування на рахунок ПП «УКРПАЛЕТСИСТЕМ» у розмірі 11 718, 35 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 39968 від 12.10.2017.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України виплата страхового відшкодування страхувальнику є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення у страховика в межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні норми містить ст. 27 Закону України "Про страхування", за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже за змістом статті 3 цього Закону одним із принципів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Рута», державний номер НОМЕР_4 була застрахована відповідачем на підставі полісу № АК3775997 з лімітом відповідальності по майну в сумі 100 000,00 грн та франшизою 500, 00 грн.

За змістом частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення закриття провадження на зазначеній підставі можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення, спливу встановленого законом строку.

Тобто, для закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.

Як вбачається з постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 16.03.2018 у справі № 317/437/18 (номер провадження № 3/317/122/2018) провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже в разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18.

Також, відповідно до п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Отже, в даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля «Рута», державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 , тобто особи, яка винна в ДТП, має відшкодовувати 50 % збитків, що були завдані внаслідок ДТП у межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Як встановлено судом, у відповідності до умов договору транспорту добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 №FO-00011636, у зв`язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 11 718, 35 грн шляхом перерахування на рахунок страхувальника, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №39968 від 12.10.2017.

Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", з урахуванням положення п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача у межах 50 % фактичних затрат.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з заявою №ГО401/76 від 09.01.2018 про виплату страхового відшкодування, в якій просив останнього в добровільному порядку врегулювати спір та здійснити виплату страхового відшкодування.

У зв`язку з тим, що відповідач не сплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 5 359, 17 грн суми страхового відшкодування.

Разом з тим, після відкриття провадження в справі, відповідачем сплачено суму страхового відшкодування в розмірі 5 359, 17 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 11269 від 06.07.2020, у зв`язку з чим позивачем зменшено позовні вимоги в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 5 359, 17 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позовна вимога в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 5 359, 17 грн не є предметом розгляду даної справи, клопотання відповідача про закриття провадження в цій частині задоволенню не підлягає.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем за страхове відшкодування, позивачем нараховано до стягнення 307, 45 грн 3 % річних за період з 13.04.2018 по 10.03.2020 та 1288, 42 грн інфляційних втрат за період з травня 2017 року по січень 2020 року.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Рекомендованим повідомленням № 0311322432882 підтверджується, що 12.01.2018 відповідач отримав заяву позивача вих. №ГО401/76 від 09.01.2018 про виплату страхового відшкодування, однак не своєчасно виконав свого обов`язку із відшкодування такої суми.

Відтак, зважаючи на положення п. 36.2 ст. 36 Закону та ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, встановлений законом 90-денний строк на виплату суми страхового відшкодування відповідачем сплив 12.04.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Розрахунок втрат від інфляції здійснено позивачем за загальний період з травня 2017 року по січень 2020 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування. Оскільки обов`язок відповідача на сплату суми страхового відшкодування сплив 12.04.2018, правильним періодом для нарахування інфляційних втрат є квітень 2018 року по січень 2020 року. За розрахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування за період з квітня 2018 року по січень 2020 року становить 564, 98 грн. У зв`язку з цим, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 564, 98 грн.

Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 307, 45 грн за загальний період з 13.04.2018 по 10.03.2020, судом встановлено, що він є арифметично вірним, а тому позовна вимога про стягнення 3 % річних у розмірі 307, 45 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 564, 98 грн інфляційних втрат та 307, 45 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40, ідентифікаційний код 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 65, ідентифікаційний код 30115243) 564 (п`ятсот шістдесят чотири) грн 98 коп інфляційних втрат, 307 (триста сім) грн 45 коп. 3% річних та 1 149 (одна тисяча сорок дев`ять) грн 12 коп. судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Я.А.Карабань