Рішення № 90854598, 10.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2020Справа № 910/3337/20За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 33 151, 37 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 33 151, 37 грн, з яких: 25 907, 86 грн сума виплаченого страхового відшкодування, 5 316, 61 грн інфляційні втрати та 2 026, 90 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в силу положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається на відповідача. Як зазначає позивач, відповідач добровільно не виплатив страхове відшкодування, внаслідок чого позивачем нараховано 3 % річних у сумі 2 026,90 грн та інфляційні втрати в сумі 5 316, 61 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обґрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Також вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (надалі - третя особа).

24.03.2020 від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).

30.03.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позову посилаючись на те, що позивачем не надано доказів безперечності вини страхувальника відповідача - ОСОБА_1 в пошкодженні застрахованого позивачем транспортного засобу.

31.03.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, яке в зв`язку з перебуванням у відпустці отримано суддею Карабань Я.А. 06.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін відмовлено, з підстав зазначених в ухвалі суду.

17.04.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що вина ОСОБА_1 в пошкодженні транспортного засобу застрахованого позивачем підтверджується доданими до позову документами та відповідачем не спростована.

Третя особа своїми процесуальними правами на надання пояснень по справі не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.09.2016 між позивачем (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №001359/4600/0001596 відповідно до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України та пов`язані з володінням, користуванням або розпорядженням транспортним засобом «HYUNDAI ACCENT», державний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до п.1.2.7. вказаного договору строк його дії встановлено з 00 год. 00 хв. 30.09.2016 по 24 год. 00 хв. 29.09.2017.

14.03.2017 у місті Київ на проспекті Перемоги, 57 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Богдан А-091» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 301707542265779.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 23.05.2017 у справі № 760/5361/17 (номер провадження № 3-2673/17) водія ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Також постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 23.05.2017 у справі № 760/5361/17 (номер провадження № 3-2672/17) провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Так, внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль марки «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 .

14.03.2017 власник автомобіля «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 звернувся до позивача з заявою № 00219172 про настання страхового випадку.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу №01-24/03 від 24.03.2017 вартість відновлювального ремонту автомобіля «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 становить 46 775, 35 грн та вартість матеріального збитку складає 26 907, 86 грн.

29.03.2017 позивачем на підставі страхового акту №00219172 від 29.03.2017 було виплачено страхове відшкодування на рахунок ОСОБА_2 у розмірі 41 669, 47 грн (мінус франшиза 1 433, 35 грн та 3 672, 00 грн страховий платіж), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 013168 від 29.03.2017.

Відповідно до ст. 993 ЦК України виплата страхового відшкодування страхувальнику є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення у страховика в межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні норми містить ст. 27 Закону України "Про страхування", за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже за змістом статті 3 цього Закону одним із принципів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 була застрахована відповідачем на підставі полісу № АК/682009 з лімітом відповідальності по майну в сумі 100 000,00 грн та франшизою 1 000, 00 грн.

Отже, в даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , тобто особи, яка винна в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як встановлено судом, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №001359/4600/0001596 від 29.09.2016, у зв`язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 41 669, 47 грн шляхом перерахування на рахунок страхувальника, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №013168 від 29.03.2017.

Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідача у межах фактичних затрат.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у відповідача відповідно до полісу № АК/682009 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з заявою №19374 від 07.04.2017 про виплату страхового відшкодування, у якій просив останнього в добровільному порядку врегулювати спір та здійснити виплату страхового відшкодування.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем не надано доказів безперечності вини страхувальника відповідача - ОСОБА_1 у пошкодженні застрахованого позивачем транспортного засобу.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку

Вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини. Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, у тому числі матеріалів слідчих органів, що узгоджується із правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові у справі №905/2970/16 від 10.07.2018.

При цьому не притягнення водіїв до адміністративної (кримінальної) відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами (аналогічна правова позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/623/18 від 16.04.2019).

Зважаючи на вказане, саме лише посилання відповідача на відсутність доказів безперечності вини страхувальника відповідача - ОСОБА_1 в пошкодженні автомобіля «HYUNDAY ACCENT» державний номер НОМЕР_1 та не притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення ДТП за пошкодження саме вказаного транспортного засобу не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд приймає до уваги, що згідно постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 23.05.2017 у справі № 760/5361/17 (номер провадження № 3-2673/17) водія ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, а саме відповідно до змісту вказаної постанови: « 14.03.2017 року о 08 год. 10 хв. ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по просп. Перемоги, 5 7 в м. Києві порушив п. 13.1 ПДР, оскільки під час руху не врахував дорожньої обставини, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Богдан» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 . При ДТП автомобілі зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками».

Також, постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 23.05.2017 у справі № 760/5361/17 (номер провадження № 3-2672/17) провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, а саме судом встановлено: «В протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 зазначено, що 14.03.2017 року о 08 год. 15 хв. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по прос. Перемоги, 57 в м. Києві порушив п. 13.1 ПДР, оскільки не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . При ДТП автомобілі зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками.

У судовому засіданні ОСОБА_2 свою вину у вчиненні правопорушення не визнав, просив провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на те що він не міх врахувати той факт що відбудеться зіткнення автомобіля «RENAULT», з транспортним засобом «Богдан».

Аналізуючи пояснення учасників ДТП, матеріали справи, схему ДТП, а також з урахуванням того, що водій автомобіля «RENAULT», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 свою вину в порушенні п 13.1 ПДР визнав повністю та підтвердив, що дорожньо-транспортна пригода сталася при обставинах, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку про відсутність порушень ПДР з боку водія автомобіля «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 , а тому в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.»

Як вбачається з довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 301707542265779 наданої Управлінням патрульної поліції у м. Києві 14.03.2017 в місті Київ на проспекті Перемоги, 57 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю трьох транспортних засобів, а саме: «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , «RENAULT» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та «Богдан А-091» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 .

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 14.03.2017 при якій було пошкоджено автомобіль застрахований позивачем є ОСОБА_4 , який також визнав свою вину в рамках справи про адміністративне правопорушення № 760/5361/17.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

За відсутності хоча б одного із зазначених вище елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд установив, що внаслідок протиправної поведінки ОСОБА_1 , що полягала в порушенні правил дорожнього руху, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої пошкоджено в тому числі автомобіль «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 застрахований позивачем.

При цьому будь-яких доказів, які б спростовували вину третьої особи ( ОСОБА_1 ) у вчиненні ДТП матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

В силу приписів ст. 22, ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними.

Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов`язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу №01-24/03 від 24.03.2017 вартість відновлювального ремонту автомобіля «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 становить 46 775, 35 грн та вартість матеріального збитку складає 26 907, 86 грн

Виплата позивачем страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 41 669, 47 грн (мінус франшиза 1 433, 35 грн та 3 672, 00 грн страховий платіж) підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 013168 від 29.03.2017.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт пошкодження автомобіля «HYUNDAY» державний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження особою, цивільно-правова відповідальність якої на час ДТП була застрахована у відповідача відповідно до полісу № АК/682009 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/2684343 встановлено ліміт відповідальності в сумі 100 000,00 грн та передбачено, що франшиза становить 1 000,00 грн.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 25 907, 86 грн (26 907, 86 грн матеріальний збиток - 1000, 00 грн франшиза) підлягає задоволенню повністю.

Крім цього, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Рекомендованим повідомленням № 0100148876961 підтверджується, що 13.04.2017 відповідач отримав заяву позивача вих. № 2501 від 07.04.2017 про виплату страхового відшкодування, однак не виконав свого обов`язку із відшкодування такої суми.

Відтак, зважаючи на положення п. 36.2 ст. 36 Закону та ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, встановлений законом 90-денний строк на виплату суми страхового відшкодування відповідачем сплив 13.07.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що правовідносини сторін у даній справі носять таку правову природу, яка безпосередньо пов`язана з виконанням грошового зобов`язання (у зв`язку з чим на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму страхового відшкодування, яке своєчасно не було виплачено відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018 Верховного Суду по справі № 910/18319/16.

За перерахунком суду, сума 3 % річних за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 25 907, 86 грн за період з 14.07.2017 по 20.02.2020 (заявлений позивачем період) становить 2 027, 20 грн, що є більше ніж заявлено позивачем.

Отже, вимога позивача, про стягнення 3% річних є обґрунтованою, проте враховуючи положення ч.1 ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає сума 3% річних саме в розмірі заявленому позивачем - 2 206, 90 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 25 907, 86 грн за період з липня 2017 року по січень 2020 року (з урахуванням заявленого позивачем періоду нарахування) становить 4 823, 56 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 25 907, 86 грн виплаченого страхового відшкодування, 4 823, 56 грн інфляційних втрат та 2 026, 90 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 70-А, ідентифікаційний код 20033533) 25 907 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сім) грн 86 коп. виплаченого страхового відшкодування, 4 823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн 56 коп. інфляційних втрат, 2 026 (дві тисячі двадцять шість) грн 90 коп. 3% річних та 2 070 (дві тисячі сімдесят) грн 83 коп. судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Я.А.Карабань