Рішення № 90854499, 29.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2020Справа № 910/7252/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

2. Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна

залізниця"

про стягнення 8 557 835,42 доларів США (що еквівалентно 228 774 731,56 грн.) та

83 336 537,26 грн.

та

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

Представники учасників справи:

Від позивача (за первісним позовом): Невмержицький В.П, Фелді О.В.;

Від відповідача-1 (за первісним позовом): Лях К.М.;

Від відповідача-2 (за первісним позовом): не з`явився;

Від третьої особи-1 (за зустрічним позовом): не з`явився;

Від третьої особи-2 (за зустрічним позовом): Гриб Ю.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 у загальному розмірі 8 557 835, 42 доларів США та 83 336 537, 26 грн., яка складається з:

- заборгованість по кредиту - 8 500 000 доларів США;

- заборгованість по процентам - 57 835, 42 доларів США;

- пеня по кредиту - 67 183 097, 66 грн.;

- пеня по процентам - 466 302, 17 грн.;

- 3% річних по тілу кредиту - 15 023 935, 63 грн.;

- 3% річних по процентам - 133 201, 80 грн.;

- штраф - 530 000 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) продовжено строк розгляду спору у справі № 910/7252/17, у справі оголошувалась перерва.

В судовому засіданні 10.07.2017 року розглянуто подане відповідачем клопотання про заміну первісного відповідача ПАТ «Українська залізниця» на належного відповідача - ДТГО «Південно-Західна залізниця» та відмовлено в його задоволенні, відмовлено також у клопотанні відповідача про зупинення провадження у справі до закінчення реорганізації ПАТ «Укрзалізниця».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2017 на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Державне територіально-галузеве об`єднання «Південно-Західна залізниця» (далі - відповідач-2), відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) розгляд справи відкладено на 16.08.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017 року) продовжено строк розгляду спору у справі № 910/7252/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 у справі № 910/7252/17 призначено судову експертизу документів фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; провадження у справі № 910/7252/17 зупинено на час проведення судової експертизи.

За результатами апеляційного (постанова КАГС від 26.10.2017) та касаційного оскарження (постанова Верховного Суду від 28.03.2018) ухвали Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 року про призначення судової економічної експертизи та про зупинення провадження у справі № 910/7252/17 залишено без змін.

27.12.2018 року через канцелярію суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз супровідним листом № 15736/18-72/15737/18-71/23234:23236/18-71/23237/18-72 від 30.11.2018 надійшли матеріали справи разом з висновком експертів № 15736/18-72/15737/18-71/23234:23236/18-71/23237/18-72 від 30.11.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 поновлено провадження у справі № 910/7252/17, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.02.2019 року.

31.01.2019 року через відділ діловодства суду представником відповідача-1 подано клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, а також заперечення на позов з урахуванням висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2018.

01.02.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача-2 подані пояснення з урахуванням висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72.

04.02.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подані пояснення щодо висновку експертів за результатами проведення судової економічної експертизи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.02.2019, від 27.02.2019, від 08.04.2019 підготовче засідання відкладалося.

05.03.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про заміну Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» його правонаступником - ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 замінено позивача у справі № 910/7252/17 Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на його правонаступника - ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (190 Елжін Авеню, Джорджтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови); підготовче засідання відкладено на 20.05.19 року.

15.05.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Українська Залізниця» надійшов зустрічний позов до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П, в якому заявлені вимоги:

- визнати зобов`язання Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, що передбачено п. 3.2. кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, припиненим з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014;

- зобов`язати ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. направити кошти, сплачені Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» та Акціонерним товариством «Українська Залізниця» після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати суми кредиту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 прийнято зустрічний позов Акціонерного товариства «Українська Залізниця» до спільного розгляду з первісним позовом, підготовче засідання призначено на 05.06.2019 року.

28.05.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника ВІЕР Глобал Партнерс надійшов відзив на зустрічний позов.

30.05.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника ПП «Дніпровський краєвид 07» надійшла заява про відмову від клопотання про зупинення провадження у справі.

04.06.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від АТ «Українська залізниця» надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов.

Судом у підготовчому засіданні 01.07.2019 без виходу до нарадчої кімнати ухвалено: відмовити в задоволенні клопотання про призначення експертизи; відмовлено в задоволенні клопотання ПП «Дніпровський краєвид 07» про зупинення провадження у справі; задоволено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом, Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця»; 17.07.2019 без виходу до нарадчої кімнати ухвалено відмовити в задоволенні клопотання про виклик експертів в судове засідання для надання пояснень.

24.07.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача (за первісним позовом) надійшли додаткові пояснення.

29.07.2019, 09.08.2019 постановлено ухвали про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі, які занесено до протоколу судового засідання.

09.08.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача (за первісним позовом) надійшли письмові пояснення.

02.09.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 (за первісним позовом) надійшли заперечення проти долучення до матеріалів справи 910/7252/17 письмових пояснень позивача та наукового висновку ОСОБА_1 .

04.09.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача (за зустрічним позовом) надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

Судом у підготовчому засіданні 04.09.2019 без виходу до нарадчої кімнати ухвалено: задовольнити заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», відкласти підготовче засідання по справі № 910/7252/17 на 07.10.2019.

10.09.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача (за первісним позовом) надійшли письмові пояснення.

23.09.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 (за зустрічним позовом) надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справі.

03.10.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 (за первісним позовом) надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом відкладено розгляд клопотання про зупинення провадження у справі, постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 16.10.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

08.10.2019 року від представника позивача (за первісним позовом) надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 16.10.2019 представник відповідача 1 (за первісним позовом) подав заяву про відвід судді Літвінової М.Є. від розгляду справи № 910/7252/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 визнано відвід судді Літвінової М.Є від розгляду справи № 910/7252/17 необґрунтованим; зупинено провадження у справі до вирішення суддею, визначеним в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відвід судді Літвінової М.Є. від розгляду справи № 910/7252/17; Заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відвід судді Літвінової М.Є. від розгляду справи № 910/7252/17 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

28.10.2019 року за наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відвід судді Літвінової М.Є. у справі № 910/7252/17 передано на розгляд до судді Бондарчук В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2019 у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відвід судді Літвінової М.Є. у справі № 910/7252/17 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 поновлено провадження у справі № 910/7252/17, підготовче засідання призначено на 11.11.2019 року.

23.10.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла апеляційна скарга на ухвалу про зупинення провадження у справі № 910/7252/17 від 16.10.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 зупинено провадження у справі до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/7252/17 в порядку апеляційного провадження.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 залишено без змін; ухвалою Верховного Суду від 22.01.2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на ухвалу від 16.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 у справі № 910/7252/17.

05.02.2020 року матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі поновлено провадження у справі № 910/7252/17 та призначено підготовче засідання на 16.03.2020.

У підготовчому засіданні 16.03.2020 представник позивача (за первісним позовом) заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, задоволено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання по справі № 910/7252/17 до 22.04.2020.

17.04.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача-1 (за первісним позовом) надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 відкладено підготовче судове засідання по справі № 910/7252/17 на 25.05.2020.

Представники відповідача-2 (за первісним позовом) та третьої особи-2 (за зустрічним позовом) у підготовче судове засідання 25.05.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача-1 (за первісним позовом) заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для підготовки письмових пояснень; дане клопотання було задоволено судом та відкладено підготовче засідання по справі № 910/7252/17 на 01.06.2020.

01.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7252/17 до судового розгляду по суті на 22.06.2020.

18.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем-1 подано клопотання про зменшення штрафних санкцій, та додаткові пояснення щодо невірності наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву до 08.07.2020.

У судовому засіданні 08.07.2020 представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача - 1 у судовому засіданні 08.07.2020 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву до 29.07.2020.

Представники відповідача - 2 та третьої особи - 1 у судове засідання 29.07.2020 не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

24.07.20 до суду від представника відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 29.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2011 року Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (Банк) та Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» (Позичальник) укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1.

Предмет договору сторони погодили у розділі 2, згідно з п. 2.1 якого Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а Позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти встановлені цим договором.

Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22 грудня 2014 року. Позичальник здійснює повернення кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок відкритий в Банку (п. 2.2 договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012).

Кредит надається із наступним цільовим призначенням: виконання програми капітальних інвестицій (п. 2.3 договору).

Про виконання банком кредитного договору №20-3759/2-1 від 29.12.2011 свідчать меморіальний валютний ордер № 2 від 30.12.2011; виписка по особовому рахунку ДТГО «Південно-Західна залізниця» щодо перерахування грошових коштів в сумі 12 500 000 доларів США з призначенням платежу «видача кредиту на виконання програми капітальних інвестицій згідно кредитного договору № 20-3759/2-1 від 29.12.2011р.».

Випискою з поточного рахунку ДТГО «Південно-Західна залізниця» підтверджено часткову сплату тіла кредиту в сумі 4 000 000 доларів США 06.04.2015.

За користування кредитними коштами відповідно до умов договору у періоді до 05.04.2017 сплачувались проценти, які погашені сумою 6 237 202, 13 доларів США.

За наданим розрахунком банку заборгованість відповідача по нарахованим станом на 24.04.2017 процентах складає 57 835, 42 доларів США.

У відповідності до умов договору (п. 5.3 в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.

Оскільки відповідачем прострочено сплату кредиту та допущено порушення строків сплати процентів банком здійснено нарахування суми пені в розмірі 67 183 097, 66 грн. по тілу кредиту за період прострочення з 24.04.2016 по 23.04.2017, та в розмірі 466 302, 17 грн. за прострочення сплати процентів у періоді з 24.04.2016 по 23.04.2017.

У п. 3.9 договору в редакції договору про внесення змін № 20-3776/2-1 від 29.12.2011 встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн.; у разі порушення (невиконання) Позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 20 000 грн. за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.

За період невиконання вказаних умов договору по кількості випадків 24 (березень - липень 2015, вересень 2015 - березень 2017) банком заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 480 000 грн.

Також, у позовній заяві зазначено, що відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 позичальником порушені умови в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014), відповідно розмір штрафу за невиконання вищевказаних умов договору застави становить 50 000 грн.

Приймаючи до уваги викладені обставини позивач стверджує, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з погашення кредиту та сплати процентів за Кредитним договором у відповідача станом на 24.04.2017 року виникла перед Позивачем заборгованість по кредиту у розмірі 8 500 000 доларів США, заборгованість по процентам у розмірі 57 835, 42 доларів США. Крім того, Позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» пеню по кредиту у розмірі 67 183 097, 66 грн., пеню по процентах у розмірі 466 302, 17 грн., 3% річних по кредиту у розмірі 15 023 935, 63 грн., 3% річних по процентах у розмірі 133 201, 80 грн., штраф відповідно до кредитного договору та договору застави майнових прав у розмірі 530 000 грн..

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до п. 2.2. Кредитного договору, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014 року, проте банк неправомірно продовжує нарахування відсотків по кредиту в розмірі 10,65% річних. Таким чином, просить суд визнати зобов`язання Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 року припиненими з 22.12.2014 року.

Окрім того, зважаючи на погоджену сторонами у пункті 3.5 Кредитного договору черговість зарахування платежів, згідно заявлених зустрічних вимог, кошти сплачені Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» та в подальшому Акціонерним товариством «Українська залізниця» на погашення неправомірно нарахованих відсотків за користування кредитними коштами після 22.12.2014 повинні бути скеровані на погашення суми Кредиту (тіла кредиту).

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у зустрічному позові відповідача слід відмовити, з урахуванням наступного.

На умовах Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» отримано в користування строком до 22 грудня 2014 кредитні кошти сумою 12 500 000 доларів США, що не заперечується сторонами та підтверджено матеріалами справи.

Через невиконання позичальником у вказаний строк в цій частині своїх зобов`язань 23.12.2014 суму в розмірі 12 500 000 доларів США банком віднесено до простроченого кредиту та після отримання коштів в сумі 4 000 000 доларів США на погашення кредитної заборгованості, що підтверджено випискою з рахунку за 06.04.2015, загальна сума заборгованості по тілу кредиту становить 8 500 000 доларів США.

Висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72 документально підтверджено отримання кредитних коштів в сумі 12 500 000 доларів США, повернення частини кредиту в сумі 4 000 000 доларів США, а також заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 57 835, 40 доларів США.

Заперечення відповідача щодо невірності наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Щодо неправомірності таких нарахувань, АТ «Укрзалізниця» посилається на відповідну судову практику, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 по справі № 912/1120/16 та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 по справі № 5017/1987/2012.

Так, за твердженням відповідача, неправомірно сплачені АТ «Укрзалізниця» проценти за користування кредитними коштами, відповідно до вимог пункту 3.5 Кредитного договору мають бути зараховані на погашення простроченої до сплати суми Кредиту, що значно зменшує цю суму, яка, у свою чергу, є базою для нарахування решти позовних вимог.

Пунктом 3.2. договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів році.

Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.

Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.

Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.

Проценти нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів.

При цьому сторони встановлюють, що зобов`язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 (п`ятого) числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).

У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов`язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.

Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному у цьому пункті договору.»

Таким чином, укладаючи договір сторони виходили з того, що кошти надаються в користування позичальнику на умовах сплати за таке користування процентів у розмірі встановленому в договорі (10,65%) по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

У відповідності до вказаних умов договору, відповідачем сплачувались проценти за користування кредитними коштами в тому числі, і після закінчення строку кредитування (22.12.2014), у призначеннях платежу самим платником зазначалось: «сплата відсотків згідно кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011», «погашення % за жовтень 2016 (відповідний місяць) нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором №20-3759/2-1 від 29.12.2011р.без ПДВ».

Договір виконувався відповідачем на умовах на яких його було укладено, зокрема в частині обов`язку позичальника сплачувати нараховані за користування кредитом проценти по день повного погашення кредиту.

При цьому, дії банку по зарахуванню сплачуваних у відповідності з умовами договору процентів після закінчення строку кредитування (з 29.12.2014 по 05.04.2017), в рахунок погашення процентів в порядку та строки визначені в договорі, та відповідно до призначення платежу яке вказувалось самим платником, останній почав вважати неправомірними саме в ході розгляду справи судом.

Позиція відповідача по договору змінилась під впливом судової практики застосування положень ст. 1048 ЦК України, саме з огляду на можливість зменшити суми належні до сплати по кредитному договору, що відповідно в даному випадку враховується судом, та з огляду на положення ст. 629 ЦК України оцінюється належно.

В даному випадку, суд визнає обґрунтованим посилання позивача на необхідність врахування при встановленні дійсних обставин справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, застосовувалась Верховним Судом в постановах від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18.

Суд зазначає, що дії відповідача, яким виконувався договір, зокрема в частині сплати процентів за користування отриманими в кредит коштами у періоді після закінчення строку кредитування, а наразі стверджується про неправомірність зарахування сплачуваних ним сум в рахунок погашення процентів, суперечать його попередній поведінці та є недобросовісними.

В частині врахування при вирішенні даного спору висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 по справі № 912/1120/16 та ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 по справі № 5017/1987/2012, суд виходить з наступного.

У п. 19, 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 по справі № 5017/1987/2012 (на яку посилається відповідач) міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 та зокрема зазначено:

« 19. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

20. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.»

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

У відносинах сторін по договору про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 не мало місця пред`явлення банком вимоги про дострокове виконання зобов`язань боржником згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, направлення вимоги-претензії про сплату заборгованості за кредитним договором за № 09-8-1/608 від 05.04.2016 відбулось вже після закінчення строку кредитування, що не свідчить про односторонню зміну кредитором умов договору чи про припинення договірних відносин сторін, а є наслідком невиконаних зобов`язань по договору.

Натомість, у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами», причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Аналогічні посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, зокрема, що проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами, нарахування яких передбачено договором після настання строку кредитування, охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

У п. 6.38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначено, що підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, відсутні.

В свою чергу, у п. 56 вказаної постанови від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 Верховним Судом відзначено, що в порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи в контексті вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом не спростовано доводи Банку про ненадання судами оцінки та помилкове незастосування пункту 6.7 кредитного договору №13-65-06/212, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення Позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно за умовами кредитного договору.

За обставин встановлених у даній справі, суд виходить з того, що п. 6.8 Кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1 від 29.12.2011 аналогічно договору, що був предметом розгляду у справі № 5017/1987/2012 (постанова ВС від 05.03.2019 п. 56) передбачає, що цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною другою статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, норми статті 1048 ЦК України і у разі встановленого договором обов`язку з повернення процентів річних у кінцевий термін погашення кредиту, за відсутності умови щодо нарахування цих процентів за увесь час до повного погашення кредиту (позики), надають кредитодавцю право нараховувати зазначені проценти за користування кредитними коштами лише в межах строку кредитування як такими, що встановлені за правомірне користування чужими грошовими коштами.

При цьому поза межами такого строку у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто у разі неправомірного користування грошовими коштами, кредитор має право на нарахування інфляційних та відсотків річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору укладеного між сторонами (п. 3.2. договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, тобто, в тому числі і за неправомірне користування кредитом, що відповідає диспозиції норми, викладеній у частині другій статті 625 ЦК України, а не відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Наведене відповідає позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17; постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012; від 14.05.2019 у справі 910/22858/17; від 10.12.2019 у справі № 918/471/17.

Виходячи з погодження сторонами умов кредитування (п. 3.2 договору) в частині нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення кредиту, наявність обов`язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором (п.2.1 договору), банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих на підставі пункту 3.2 кредитного договору №20-3759/2-1 від 29.12.2011 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Проценти за неправомірне користування кредитом є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Оскільки, зобов`язання з повернення отриманих кредитних коштів не виконані позичальником (не відбулось повного погашення кредиту), нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту станом на 24.04.2017 в загальному розмірі 57 835, 42 доларів США, визнається судом обґрунтованим.

В свою чергу, за розглядом вимог позивача про стягнення 3% річних та відсотків за неправомірне користування кредитом, які за своєю правовою природою, є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України, суд приходить до висновку, що нарахування 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту могло бути правомірним до 22.12.2014 (в межах строку кредитування у разі погодження умов про повернення кредиту частинами), тоді як нарахування 3% річних по простроченому кредиту за період з 22.12.2014, з огляду на заявлені в цей період відсотки за неправомірне користування кредитом, є безпідставним.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків 3% річних за несвоєчасну сплату тіла кредиту в загальному розмірі 15 023 935, 63 грн., такі здійснені позивачем за період з 23.12.2014 по 23.04.2017 (включно), що з огляду на проведені нарахування процентів за неправомірне користування кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту у розмірі встановленому договором, є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх стягнення.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 133 201, 80 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України по прострочених процентах, які нараховані за період з 22.12.2014 по 23.04.2017, судом встановлено, що останні розраховані позивачем як на суму відсотків за користування кредитом, які нараховані банком до визначеного умовами кредитного договору кінцевого терміну повернення кредиту (за 22.12.2014), так і на нараховані банком та заявлені до стягнення у даній справі відсотки за неправомірне користування кредитом за період з 23.12.2014 по 23.04.2017.

За результатами дослідження комісійної судово-економічної експертизи (висновок експертів від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72) розмір 3% річних за порушення строків сплати процентів за кредит ДТГО «Південно-Західна залізниця» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 за період з 06.01.2016 по 05.05.2016 розрахунково складає 49 191, 92 грн..

Виявлені розбіжності полягають в тому, що банком нарахування процентів у розрахунку заборгованості здійснено щоденно із відповідним віднесенням на прострочення, що не відповідає умовам кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, з урахуванням змін та доповнень; оскільки сплата процентів здійснюється щомісячно, а не щоденно (п. 3.2 в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012), в результаті цього банком зайво нараховано 3% річних за порушення строків сплати процентів.

Відповідно до проведеного експертами розрахунку 3% річних за заявлений у позові період, прострочення/несвоєчасна сплата процентів мала місце з 06.01.2016, тобто вже після закінчення строку кредитування.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, зважаючи на те, що проценти за користування кредитними коштами є складовою грошового зобов`язання за правомірне користування грошовими коштами, яке відповідач взяв на себе при укладенні кредитного договору та зобов`язався сплачувати останні до настання строку його погашення, а заявлені до стягнення відсотки за неправомірне користування кредитом за своєю правовою природою є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України, суд приходить до висновку, що нарахування 3% річним є правомірним в періоді по 22.12.2014.

Оскільки прострочення в оплаті процентів мало місце вже після закінчення строку кредитування, вимоги позивача про стягнення 3% річних за неправомірне користування кредитом є безпідставними, виходячи із проведених нарахувань процентів за неправомірне користування кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту у розмірі встановленому договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з п. 5.3 договору №20-3759/2-1 від 29.12.2011 за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит Позичальник сплачує за кожен день прострочення сплати Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 04.05.2017, а тому до вимог про стягнення пені по кредиту за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 24.04.2016 до 04.05.2016 у розмірі 2 228 397, 92 грн. слід застосувати спеціальні строки позовної давності за заявою відповідача (є додатком до відзиву поданого суду 15.06.2017).

Правильність розрахунку пені по тілу кредиту в загальному розмірі 67 183 097, 66 грн. підтверджено висновком експертів від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72, відповідно з урахуванням застосування судом до вимог про стягнення пені за кредитом наслідків спливу строків позовної давності, до стягнення в межах заявленого позову підлягає пеня в розмірі 64 954 699, 74 грн..

Окрім того, за результатами дослідження комісійної судово-економічної експертизи (висновок експертів від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72) розмір пені за порушення строків сплати процентів за кредитом ДТГО «Південно-Західна залізниця» за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 за період з 24.04.2016 по 23.04.2017 розрахунково складає 98 451, 85 грн., що є меншим за розрахунок банку.

Розбіжність полягає в тому, що Банком нарахування процентів у розрахунку заборгованості здійснено щоденно із відповідним віднесенням на прострочення, що не відповідає умовам кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, з урахуванням змін та доповнень; оскільки сплата процентів здійснюється щомісячно, а не щоденно (п. 3.2 в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012), в результаті цього банком зайво нараховано пеню за порушення строків сплати процентів.

З урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності (є додатком до відзиву поданого суду 15.06.2017), до вимог позивача про стягнення пені за порушення строків сплати процентів за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 24.04.2016 до 04.05.2016 у розмірі 80 426, 60 грн. (сума нарахування пені за цей період підтверджена експертизою (додаток № 3 до висновку експертів) слід застосувати спеціальні строки позовної давності.

Сума пені за прострочення сплати відсотків що підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позову складає 18 025, 26 грн..

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача про неправомірність нарахування пені, що проведено з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Укладаючи договір сторони у п. 3.3 передбачили інше, а саме: «п. 3.3 У випадку, якщо Банком застосована до Позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується Банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується Позичальником у порядку передбаченому п. 3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів, на рахунок, номер якого повідомляється Банком позичальнику негайно після його відкриття.»

За наведених обставин, стягнення пені за заявленими у справі вимогами здійснюється згідно підтверджених експертами розрахунків в межах спеціального строку давності (ст. 258 ЦК України - один рік).

Суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 530 000 грн. через недоведеність підстав для його застосування по договору сторін.

У п. 3.9 договору в редакції договору про внесення змін № 20-3776/2-1 від 29.12.2011 встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 млн. грн.; у разі порушення (невиконання) Позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з Позичальника штраф у розмірі 20 000 грн. за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє Позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.

За період невиконання вказаних умов договору по кількості випадків 24 (березень - липень 2015, вересень 2015 - березень 2017) банком заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 480 000 грн.

Документи, що підтверджують незабезпечення позичальником щомісячних надходжень грошових коштів в розмірі не менше 300 000 000 млн. грн. на поточні рахунки банку у періоді березень - липень 2015, вересень 2015 - березень 2017 позивачем до справи не долучені. В договорі сторони не обумовили на які саме поточні рахунки в банку відповідач має забезпечити щомісячні надходження у погодженій сумі, а відтак відсутні можливості перевірки та встановлення факту порушення, що відповідно є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення нарахованих штрафних санкцій. Необґрунтованою з точки зору підтвердження належними доказами є вимога позивача про сплату відповідачем штрафу в розмірі 50 000 грн. відповідно до п. 3.2.7, п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 і у задоволенні вимог про стягнення штрафу у вказаній сумі суд відмовляє виходячи з наступного.

Підставою для застосування штрафних санкцій у позовній заяві позивач називає порушення умов договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014).

Відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 50 000 грн. передбачена п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011, зокрема у випадку невиконання Заставодавцем умов щодо заміни Предмету застави, які передбачені п. 3.2.7 цього договору.

Так згідно з п. 3.2.7 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 у випадку зменшення вартості та/або часткового або повного виконання зобов`язань, право вимоги за якими становить Предмет застави, та/або закінчення строків усіх та/або частини цих зобов`язань, та/або їх припинення у будь-який спосіб, та/або відмови Боржника виконати їх (зокрема, шляхом прострочення їх виконання), та/або погіршення фінансового стану Позичальника відповідно доповнити Предмет застави або замінити його іншими майновими правами, рівноцінними або більшими за вартістю та ліквідністю. Заміна Предмету застави у цьому випадку відбувається за згодою Заставодержателя, яка має бути виражена письмово.

Документального підтвердження вираження письмової згоди Заставодержателя (банку) на заміну предметів застави по договорах, майнові права за якими передані в заставу банку та термін дії яких закінчився 31.12.2014, позивач не надав. В обґрунтування вимог про застосування відповідальності заставодавця по договору (Укрзалізниці) позивач не вказав які саме договори не продовжені, та які не можуть бути належним забезпеченням виконання зобов`язань згідно укладеного договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011.

Відхиляються судом заперечення відповідача в частині необхідності застосування Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», при встановленні наступного.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» введено у дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VII, за змістом частини 1 статті 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

У подальшому на виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р і від 02.12.2015 № 1275-р затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Оскільки, відповідачем у справі є Акціонерне товариство «Українська залізниця», що зареєстроване у м. Києві, виконання кредитного договору не потребує вчинення дій Укрзалізницею у зоні проведення антитерористичної операції, норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не розповсюджуються на спірні правовідносини сторін.

Клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій по справі № 910/7252/17 задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні вказаних норм поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Окрім того, вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Таким чином, аналіз приписів статей 551 ЦК України та 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Суд реалізує надане йому право зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, враховуючи подані до матеріалів справи пояснення та докази, на підставі яких встановлює відповідні обставини та у разі, якщо визнає можливим зменшити неустойку, її розмір визначається судом на власний розсуд (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).

Заявляючи клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідач посилався на глобальну фінансову кризу 2020 року, яка наразі перебуває в активній фазі та спричинена пандемією коронавірусу, скрутне фінансове становище АТ «Укрзалізниця» та поведінку товариства з своєчасного та повного обслуговування кредиту, значний розмір заявлених позивачем штрафних санкцій.

Натомість, фінансова криза, що спричинена пандемією коронавірусу має вплив не лише на АТ «Укрзалізниця», а заборгованість за кредитним договором № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 виникла до настання зазначених обставин 2020 року, якими відповідач обґрунтовує клопотання.

Щодо інших обставин, на які посилається відповідач у клопотанні, такі не є винятковими не підтверджують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, оскільки анексія АР «Крим», воєнні дії на Сході держави та знецінення національної валюти аналогічно мали вплив і на банківську систему.

При цьому, суд враховує, що відповідач отримував кошти в користування на умовах укладеного договору строком до 22.12.2014, а станом на час вирішення спору - 2020 рік досі їх не повернув. Сума пені не є «значно» чи «надмірно» великою, виходячи із загальної заборгованості по договору та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові, а матеріали справи не свідчать про намір кредитора збагатитися за рахунок боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доводи відповідача судом відхилені з наведених вище підстав, у зв`язку з чим, суд визнає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення нарахованої пені, оскільки відповідачем не надано суду належних доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за допущене прострочення виконання зобов`язання по кредитному договору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача.

Предметом розгляду зустрічного позову АТ «Українська залізниця» є вимоги:

- визнати зобов`язання Акціонерного товариства «Українська Залізниця» в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, що передбачено п. 3.2. кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, припиненим з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014;

- зобов`язати ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. направити кошти, сплачені Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» та Акціонерним товариством «Українська Залізниця» після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати суми кредиту.

Положеннями статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.2. договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3384/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

Обгрунтування зустрічного позову посиланнями на правову позицію викладену у постановах від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 та від 23.05.2018 по справі № 910/1238/17 суд відхиляє, оскільки, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, сторонами у кредитному договорі про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 року визначено іншу домовленість сторін щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами, а саме, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом; тобто визначений розмір процентів має сплачуватись як за правомірне користування кредитом (до 22.12.2014), так і за неправомірне користування кредитом (з 23.12.2014 по день повного погашення кредиту).

За встановлених під час розгляду первісного позову у справі обставин, із наданням належної оцінки доводам відповідача, право кредитодавця нараховувати передбачені проценти за кредитом у розмірі встановленому в договорі не припиняється після 22.12.2014 року, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову у справі.

Судовий збір, у розмірі 225 600 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог по первісному позову, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 14 400 грн., у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову, на позивача.

Витрати по сплаті за проведення судової експертизи в розмірі 111 540 грн. сплачені відповідачем згідно платіжного доручення № 1217662 від 21.09.2018 підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволених вимог та стягуються з позивача на користь відповідача в сумі 6 692, 40 грн..

Витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на заявника (АТ «Українська залізниця»).

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 8 500 000 доларів США (вісім мільйонів п`ятсот тисяч доларів США); заборгованість по процентам в розмірі 57 835, 42 доларів США (п`ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять п`ять доларів США 42 центи); пені по кредиту в розмірі 64 954 699, 74 грн. (шістдесят чотири мільйони дев`ятсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот дев`яносто дев`ять гривень 74 копійки); пені за прострочення сплати процентів - у розмірі 18 025, 26 грн. (вісімнадцять тисяч двадцять п`ять гривень 26 копійок), 225 600 грн. (двісті тридцять одну тисячу триста шістдесят гривень) витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.: 190 Елжін Авеню, Джоржтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові Острови (VR Global Partners, L.P.: 190 Elgin Avenue, George Town, Grand Cayman KY1 -9005, Cayman Islands) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідент. код 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) 6 692, 40 грн. (шість тисяч шістсот дев`яності дві гривні 40 копійок) судових витрат понесених на оплату судової експертизи.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

6. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.08.2020.

Суддя М.Є.Літвінова