Рішення № 90854419, 04.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2020Справа № 911/1635/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участі

секретаря судового засідання Максимець В.О., розглянувши в порядку загального

позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний

промислово - інвестиційний банк"

до Фізичної особи - підприємця Остапчука Андрія Юрійовича

про розірвання договору, зобов`язання повернути приміщення та виселення,

за участі представників:

позивача - Салюк М.І.,

відповідача - Мазур І.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Остапчука Андрія Юрійовича про:

- розірвання договору оренди нежилих приміщень, укладеного Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний Банк" та Фізичною особою-підприємцем Остапчуком Андрієм Юрійовичем 20.04.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстрованим номером № 324.;

- зобов`язання Фізичної особи-підприємця Остапчука Андрія Юрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, місто Київ, провулок Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) нежилі приміщення з № 1 по № 17 групи приміщень № 43 (в літ. А), що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок № 33, загальною площею 179,1 кв.м. за актом приймання - передачі;

- виселення Фізичної особи-підприємця Остапчука Андрія Юрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) із займаних нежилих приміщень з № 1 по № 17 групи приміщень № 43 (в літ. А), що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок № 33, загальною площею 179,1 кв.м.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.07.2019 позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 відкрито провадження у справі № 911/1635/19.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у справі № 911/1635/19, позов задоволено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 у справі № 911/1635/19 скасовано. Справу № 911/1635/19 передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

За результатами проведення автоматизованого розподілу справу № 911/1635/19 передано для розгляду судді Кирилюк Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2020 вирішено розглядати справу № 911/1635/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.06.2020. Встановлено строк надання сторонами письмових пояснень з обґрунтуванням своїх правових позицій по суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1635/19.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 23.06.2020 представник відповідача подав письмові пояснення, у яких проти задоволення позову заперечував повністю, у зв`язку з тим, що позивачем не наведено підстав для розірвання договору оренди нежилих приміщень від 20.04.2016.

Представник позивача 24.06.2020 подав до суду письмові пояснення та заяву про зміну підстав позову. Суд розглянув заяву позивача про зміну підстав позову та прийняв її до розгляду.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 30.06.2020 представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи.

На електронну адресу Господарського суду міста Києва 30.06.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке суд задовольнив. Підготовче засідання відкладено на 21.07.2020.

Представник відповідача 20.07.2020 подав до суду письмові заперечення, у яких зазначено, що позивачем не надано доказів існування форс-мажорних обставин, які є підставою для дострокового розірвання договору оренди нежилих приміщень від 20.04.2016.

За результатами підготовчого засідання 21.07.2020 судом оголошено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати, про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у судовому засіданні 04.08.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 04.08.2020 підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову заперечував повністю, у зв`язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 04.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 20.04.2016 укладено договір оренди нежилих приміщень №324, відповідно до умов якого позивач (орендодавець) передав за актом приймання-передачі від 20.04.2016 відповідачу (орендар) у строкове платне користування нежилі приміщення з № 1 по № 17 групи приміщень № 43 (в літ. А), загальною площею 179,10 м2, що розташовані по вулиці Шота Руставелі 33 у місті Києві для розміщення салону краси.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору №324 від 20.04.2016 встановлено строк оренди, який складає 60 (шістдесят) місяців з моменту прийняття приміщення орендарем за актом приймання-передачі та який може бути змінений шляхом укладення додаткового договору.

Додаткових угод, що змінювали встановлений договором строк оренди, його сторони не укладали.

Таким чином, відповідач отримав право платного користування об`єктом нерухомості позивача строком до 20.04.2021.

Укладений сторонами у справі договір оренди нежилих приміщень №324 від 20.04.2016 містить дві норми, які допускають неоднозначне тлумачення:

1) відповідно до договірної умови пункту 10.6 кожна із сторін має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це другу сторону за три місяці до дати розірвання договору, що оформляється договором про розірвання договору;

2) за умовою пункту 7.5 договору, якщо форс-мажорні обставини продовжуються протягом 2-х послідовних місяців поспіль, кожна із сторін має право прийняти рішення про дострокове розірвання договору без відшкодування понесених збитків.

За термінологією наведених пунктів мова йде саме про розірвання цього договору, а не про право кожної з сторін відмовитись від укладеного договору.

Оскільки саме ці дві неоднозначні договірні норми складають правову основу спору, що є предметом даного судового розгляду, суд має всебічно дослідити можливість їх застосування у даних фактичних обставинах з огляду на правове регулювання відносин сторін спору.

Частинами першою та другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (частина перша статті 179 Господарського кодексу України).

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (частина третя статті 173 Господарського кодексу України).

Наведені норми позитивного права фактично встановлюють загальне правило обов`язковості виконання прийнятого за укладеним договором зобов`язання і неможливості його зміни або розірвання за одностороннім волевиявленням одного з учасників угоди.

Одностороння відмова від договору допустима лише як виключення з загального правила у випадках, прямо передбачених договором або законом.

Цивільний кодекс України передбачає три основні види односторонньої відмови від договору:

1) як санкцію за порушення умов договору другою стороною;

2) як право на вчинення односторонньої відмови без застосування мір цивільно- правової відповідальності;

3) як безпідставну відмову від договору за відсутності порушень умов договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася, негативних правових наслідків, передбачених договором або законом.

В усіх перерахованих випадках одностороння відмова від договору не спричиняє, як правило, його автоматичне припинення або розірвання, оскільки інша сторона має право оспорити односторонню відмову від договору у суді, який може визнати її неправомірною (правомірною) і визнати на вимогу однієї із сторін договір розірваним із застосуванням відповідних правових наслідків до винної сторони. Якщо ж відмова безпідставна, суд може на вимогу позивача зобов`язати виконати договір, за винятком тих випадків, коли законом стороні надається безумовне привілеєве право на відмову від договору або визнати його розірваним.

У будь-якому випадку, мова йде саме про право односторонньої відмови від договору, яке встановлено Законом або укладеним договором. У даному випадку, укладений сторонами договір оренди нерухомого майна право відмови від договору не встановлює для його учасників.

Навіть занадто розширене тлумачення договірних норм пунктів 7.5 та 10.6 укладеного сторонами у справі договору не дозволяє дійти висновку про наявність у сторін права відмовитись від договору.

Більше того, з огляду на правове регулювання орендних відносин законодавчими актами можливе існування в тексті договору оренди умови про встановлення права відмови від цього договору викликало б обґрунтований сумнів в її дійсності.

Досить жорстко та однозначно сформульована законодавцем норма частини першої статті 291 Господарського кодексу України, за якою одностороння відмова від договору оренди не допускається, не передбачає будь-яких винятків з цього правила.

Частиною третьою цієї ж статті Кодексу встановлене правило, за яким договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Таким чином, наведені правові норми унеможливлюють існування договірного інституту одностороннього (за наявності прямих заперечень іншого або інших учасників угоди) розірвання договору оренди майна з прямим правовим наслідком припинення зобов`язань.

Законодавцем встановлено лише можливість існування права вимоги розірвання, а не права односторонньої зміни умов або розірвання укладеного договору.

Відповідно, суд надає тлумачення договірним умовам пунктів 7.5 та 10.6 укладеного сторонами у справі договору лише як встановлення права учасника цієї угоди ініціювати перед іншим дострокове припинення дії цього договору з застосування правової конструкції його розірвання, яка за визначенням потребує взаємної згоди усіх його учасників.

Як зазначалось раніше, відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно, для задоволення даного позову суду має бути доведено:

1) існування встановлених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму фактичних підстав;

2) відповідність цих фактичних підстав правовим підставам, встановленим Цивільним кодексом України для розірвання договору найму;

3) дотримання порядку, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

Суд наголошує, що за приписом частини третьої статті 291 Господарського кодексу України мова йде не про загальні правові норми цивільного законодавства, що регулюють відносини розірвання договорів, а про спеціальні норми, які регулюють саме розірвання договору найму.

Відповідно, у даному випадку мають застосовуватись позитивно-правові приписи статті 783 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини розірвання договору найму на вимогу наймодавця.

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Позивач жодним аргументом позову не посилається на існування фактичних підстав (а тим більше не довів суду належними доказами факту їх існування), які надають йому право відповідно до статті 291 Господарського кодексу України та статті 783 Цивільного кодексу України права вимагати дострокового припинення дії укладеного сторонами у справі господарсько-правового договору оренди майна.

Позивач також не посилався і не довів суду існування обставин, визначених статтею 782 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд не має правової можливості задовольнити вимогу про розірвання договору оренди, оскільки таке рішення призведе до невмотивованого та протиправного порушення балансу прав та інтересів власника майна та законного користувача цим майном.

Крім того, судом встановлено безпідставність посилання позивача на загальновідомий факт встановлення на території України карантину з 12.03.2020 як на факт існування форс-мажорних обставин, що надають йому право застосування договірної норми пункту 7.5 договору оренди нежитлових приміщень від 20.04.2020.

Основними ознаками форс-мажорних обставин є:

- незалежність від волі учасників цивільних (господарських) відносин;

- надзвичайний характер;

- невідворотність;

- неможливість виконання зобов`язань за умови існування цих.

У даному випадку, позивач, щонайменше, мав довести суду, що запровадження карантинних заходів об`єктивно унеможливило виконання його зобов`язань, передбачених умовами укладеного договору. Цей прямий процесуальний обов`язок позивач не виконав, обмежившись лише загальним посиланням на існування карантинних заходів.

У той же час, судом встановлено, що основне зобов`язання за укладеним сторонами у справі договором оренди в частині передачі майна позивачем виконано за декілька років до введення в державі карантинних заходів, а право отримання орендної плати у безготівковій формі ніяким чином не обмежується введеними карантинними заходами.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні вимоги про розірвання договору оренди від 20.04.2016.

Відмова у задоволенні вимоги про розірвання договору зумовлює відмову у задоволенні вимоги про зобов`язання повернути майно та примусове виселення.

Відповідно, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідач просить суд стягнути з відповідача 25 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Фізична особа - підприємець Остапчук Андрій Юрійович та Адвокатське бюро «Ірина Мазур «Голдрейн Партнерс» 02.12.2019 уклали договір про надання правової допомоги, за яким адвокатське бюро зобов`язалось надавати відповідачу правову допомогу, а відповідач - оплачувати надані послуги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано рахунок № 167 від 02.12.2019 на суму 12 050, 00 грн., меморіальний ордер № ПН 13368373 від 11.12.2019 на суму 12 050, 00 грн., акт прийому передачі № 167 від 15.01.2020 на суму 12 050, 00 грн., рахунок № 193 від 27.01.2020 на суму 4 920, 00 грн., банківську квитанцію № 0.0.159893473.1 на суму 4 920, 00 грн.

Дослідивши надані докази, суд встановив, що витрати відповідача на правову допомогу підтверджені на суму 16 970, 00 грн.

Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи відсутність заперечень позивача щодо розміру витрат на правову допомогу, а також прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16 970, 00 грн. є обґрунтованими і підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Витрати зі сплати судового збору, у тому числі за подання апеляційної та касаційної скарг, що поніс відповідач покладаються на позивача на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, місто Київ, вулиця Малопідвальна, будинок 8, ідентифікаційний код 00039002) на користь Фізичної-особи підприємця Остапчука Андрія Юрійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 16 970 (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу, 8 731 (вісім тисяч сімсот тридцять одна) грн. 00 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги та 12 612 (дванадцять тисяч шістсот дванадцять) грн. 00 коп. - судового збору за подання касаційної скарги.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 10.08.2020.

Суддя Т.Ю.Кирилюк