Рішення № 90854345, 06.08.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.08.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/433/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Стефанів Т. В.,

секретар судового засідання Максимів Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 132836 грн 58 коп., з яких: 99928 грн 41 коп. - заборгованість за кредитом, 21864 грн 14 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3497 грн 48 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 7546 грн 55 коп. - пеня за несвоєчасне невиконання зобов`язання за договором,

представники сторін в судове засідання не з`явилися

З урахуванням ч. 3 ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу 06.08.2020 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суть спору.

АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 132836 грн 58 коп., з яких: 99928 грн 41 коп. - заборгованість за кредитом, 21864 грн 14 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3497 грн 48 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 7546 грн 55 коп. - пеня за несвоєчасне невиконання зобов`язання за договором.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Щодо підсудності даного спору.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

З аналізу вказаних норм права убачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.

Предметом позову в даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.04.2019.

Станом на 08.04.2019 ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, кредит не є споживчим, в графі заяви про відкриття поточного рахунку назва виду економічної діяльності зазначено: роздрібна та оптова торгівля.

Господарська діяльність ОСОБА_1 була припинена 03.07.2019, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За наведених обставин та правових норм, позивач обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу, як ФОП не припинилися.

Зазначена правова позиція також викладена у постановах Великої палати Верховного Суду: від 04.03.2020 у справі № 299/451/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Ухвалою суду від 28.05.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити розгляд справи по суті на 30.06.2020; встановити відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

Розгляд справи по суті 30.06.2020 відкладено на 06.08.2020, про що зазначено у протоколі судового засідання від 30.06.2020. Про дату та час розгляду справи представників сторін повідомлено відповідними ухвалами від 30.06.2020.

Ухвалу суду від 28.05.2020 позивач отримав 10.06.2020, ухвалу суду від 30.06.2020 - 07.07.2020.

Від відповідача зазначені вище ухвали повернулися до суду з відміткою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання".

Суд, з метою належного повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи 17.06.2020 звертався із запитами № 909/433/20/7394/20 до відділу з питань реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади м. Івано-Франківська Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради та до Івано-Франківського міського відділу ДМС України (територіального органу ДМС) щодо встановлення зареєстрованого місця перебування (проживання) відповідача.

Листом № 876/64.3-612 від 23.06.2020 (вх. № 7889/20 від 30.06.2020) Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради повідомило суд про те, що з часу роботи відділу (з 04.04.2016) реєстрація місця проживання та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 не здійснювалося.

01.07.2020 до суду від Івано-Франківського міського відділу ДМС України надійшов лист № 2610-1476/2610.1-20 від 23.06.2020 (вх. № 8095/20), в якому повідомлено суд про те, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованим 07.09.1997 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана адреса є ідентичною тій, на котру суд направляв всі процесуальні документи відповідачу.

Отже, сторони належним чином повідомлялися про розгляд даної справи.

Судом належно виконано обов`язок щодо повідомлення усіх учасників справи про дату та час розгляду справи.

Правом участі у судових засіданнях та правом на подачу відзиву на позов відповідач не скористався. Жодних заяв чи клопотань від відповідача з приводу подання відзиву на позов чи відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Згідно ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Позиції сторін.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань. Позовні вимоги обґрунтовує приписами ст. 128, 173, 193 Господарського кодексу України, ст. 5, 16, 51, 52, 598-609, 639 Цивільного кодексу України.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

08.04.2019 сторонами підписано заявку на отримання послуг "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький" шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку НОМЕР_1 (документ підписано електронним цифровим підписом).

За умовами заявки:

- мета кредиту: поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта;

- вид кредиту: овердрафтовий кредит; мінімальний розмір ліміту: 10000 грн 00 коп.; максимальний розмір ліміту: 100000 грн 00 коп.;

- розмір відсоткової ставки: 30 %;

- розмір щомісячної комісії (в т. ч. пільговий період): 0, 5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня, в будь-який з днів за попередній місяць;

- пільговий період: 55 днів;

- термін користування кредитом: 12 місяців.

Підписавши заявку відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua/terms.

Кредитний договір вступив в силу з моменту підписання клієнтом цієї заявки шляхом накладення електронного цифрового підпису у Приват24 для бізнесу.

Позивач обґрунтовуючи заявлені вимоги вказує на такі положення Умов та Правил надання банківських послуг, а саме:

- за користування кредитом клієнт сплачує банку комісію в розмірі, зазначеному в Тарифах банку, що діють на момент надання кредиту. Комісія сплачується щомісяця до 1 числа місяця, що слідує другим за місяцем, в якому виникло дебетове сальдо, від суми максимального дебетового сальдо, що виникло на поточному рахунку клієнта (п. 3.2.6.3.1);

- розрахунок процентів за користування кредитом банк проводить щоденно, починаючи з моменту виникнення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо при закритті банківського дня до повного погашення заборгованості з кредитом за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал не включається. Сплата процентів за користування кредитом у поточному місяці здійснюється з першого по останнє число наступного місяця (п. 3.2.6.3.5).

Розрахунок заборгованості по договору б/н від 08.04.2019, який подано позивачем, вказує на те, що загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 99928 грн 41 коп., 21864 грн 14 коп. - проценти за користування кредитом, 3497 грн 48 коп. - комісія за користування кредитом. У зв`язку з порушенням зобов`язань за договором відповідачу нараховано 7546 грн 55 коп. - пені за несвоєчасне невиконання зобов`язання за договором. Розрахунки містяться в матеріалах справи.

Матеріали справи містять виписку банку по рахунку НОМЕР_1 (ОСОБА_1.) за період: з 26.04.2019 по 23.03.2020, з огляду на який сальдо становить 99928 гнр 41 коп.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

У відповідності до положень ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або немайнового права та інтересу.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з обставин справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі заявки на отримання послуг "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький", підписаної сторонами 08.04.2019 за допомогою електронного цифрового підпису. За умовами заявки відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua/terms які разом із заявою складають кредитний договір.

Статтею 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Положеннями ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ст. 1069 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу кредит, встановивши максимальний ліміт в сумі 100000 грн 00 коп.

Зі змісту виписок по рахунку та розрахунку заборгованості, які наявні в матеріалах справи випливає, що відповідач користувався кредитом, однак порушив свої зобов`язання в частині оплати по погашенню кредиту.

Враховуючи, що фактично отримані та використані кошти позичальником в добровільному порядку не повернуті кредитодавцю, що свідчить про порушення його прав, останній вправі вимагати виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в сумі 99928 грн 41 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Що стосується нарахованих відповідачу процентів за користування кредитом, комісії за користування кредитом та пені за несвоєчасне невиконання зобов`язання за договором, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме поданий позивачем примірник Умов та Правил надання банківських послуг зрозумілий відповідачу, а відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи заявку на отримання послуг, в якій зазначається про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначає про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у заявці домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне невиконання зобов`язання за договором, надані банком витяг з Умов та Правила банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Наданий позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

У заявці на отримання послуг "Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця "Підприємницький" від 08.04.2019 чітко зазначено розмір відсоткової ставки, а саме: 30 % та розмір щомісячної комісії (в т. ч. пільговий період): 0, 5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня, в будь-який з днів за попередній місяць. Застосування штрафних санкцій у вигляді пені за порушення умов договору сторонами не погоджувалося.

Суд перевіривши розрахунок щомісячної комісії визнає його обґрунтованим та арифметично вірним. Отже, заявлені до стягнення 3497 грн 48 коп. комісії за користування кредитом підлягають стягненню з відповідача.

При дослідженні розрахунку процентів за користування кредитом судом встановлено, що позивач, починаючи з 01.08.2019 до 17.12.2019 самостійно, без погодження відповідача змінив розмір процентної ставки, а саме з 30 % до 45 %. Позовна заява не містить будь-якого мотивованого обґрунтування стосовно зміни процентної ставки.

Відтак, суд самостійно здійснив перерахунок за користування кредитом, враховуючи погоджений сторонами у заявці розмір відсоткової ставки - 30%, кількість днів в році - 365 та періоди прострочення вказані у розрахунку позивача.

Як наслідок сума процентів за користування кредитом, яка є обґрунтованою та підлягає до задоволення становить 15805 грн 41 коп. В частині нарахованих відсотків за користування кредитом в сумі 6058 грн 73 коп. слід відмовити.

Що стосується нарахування пені, то відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1-2 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В даному випадку умовами договору сторони не передбачили такий вид відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання, як нарахування пені. Позовна заява також не містить вказівки на конкретний пункт договору, на підставі якого позивачем здійснено таке нарахування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для нарахування пені. Отже, в частині заявленої вимоги про стягнення пені в сумі 7546 грн 55 коп. слід відмовити.

Крім того, суд вважає за необхідне, що наведені позивачем у позовній заяві пункти Умов та Правил надання банківських послуг не відповідають тим, котрі діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Висновок суду.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В контексті наведеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При поданні позову позивачем оплачено судовий збір у розмірі 2102 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову судовий збір у розмірі 1886 грн 76 коп. суд покладає на відповідача, 215 грн 24 коп. - залишає за позивачем.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 118, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

позов Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 132836 грн 58 коп., з яких: 99928 грн 41 коп. - заборгованість за кредитом, 21864 грн 14 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3497 грн 48 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 7546 грн 55 коп. - пеня за несвоєчасне невиконання зобов`язання за договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (вул. Грушевського, 1 Д, Печерський район, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) заборгованість в сумі 119231 грн 30 коп., з яких: 99928 грн 41 коп. (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять вісім грн 41 коп.) - заборгованість за кредитом, 15805 грн 41 коп. (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ять грн 41 коп.) - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3497 грн 48 коп. (три тисячі чотириста дев`яносто сім грн 48 коп.) - заборгованість по комісії за користування кредитом та 1886 грн 76 коп. (одна тисяча вісімсот вісімдесят шість грн 76 коп.) - судовий збір.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом в сумі 6058 грн 73 коп. (шість тисяч п`ятдесят вісім грн 73 коп.) та пені в сумі 7546 грн 55 коп. (сім тисяч п`ятсот сорок шість грн 55 коп.) - відмовити.

Судовий збір в сумі 215 грн 24 коп. (двісті п`ятнадцять грн 24 коп.) залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 10.08.2020

Суддя Т. В. Стефанів