Ухвала суду № 90852064, 07.08.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/17118/20

Провадження № 2/760/6758/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І. розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення сплачених коштів за ненадані послуги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» 05.08.2020 р. звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій просить:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» оплачені грошові кошти за ненадані послуги у розмірі 235057 грн. 35 грн. за Договором про надання послуг № 2430У від 13.05.2016 р., та 9000 грн. 00 коп. штрафу за неналежне виконання зобов`язання.

Також просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 3660 грн. 87 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 05.08.2020 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі(стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими позивач звертається до суду для захисту, дотримання позивачем вимог, передбачених відповідним процесуальним законодавством України, а також юрисдикційну підсудність.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що необхідно відмовити у відкритті провадження у справі з наступних підстав.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення сплачених коштів за ненадані послуги, позивач ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» посилається на наступне.

Так, 13.05.2016 р. між ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір на надання послуг № 2430У, відповідно до умов якого відповідач зобов`язувалася надавати позивачу послуги у сфері інформатизації, а позивач зобов`язувався приймати надані йому послуги і оплатити їх згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, відповідач повинна була надати наступні послуги: збір та аналіз даних про залишки продукції Позивача у клієнтів; формування замовлень на підставі аналізу даних про залишки продукції у клієнтів; ведення даних про замовлення та залишках в різні інформаційні системи позивача, а саме: автоматичне введення даних, ручне введення даних.

Відповідач при виконанні своїх обов`язків зобов`язана була забезпечити збереження та працездатність ввіреної їй техніки і обладнання, конфіденційність отриманих від Замовника відомостей, даних та інформації.

Згідно з п. 3.1 Договору, за надані послуги позивач повинен оплатити для відповідача їх вартість виходячи з обсягів зібраної, проаналізованої та внесеної в інформаційні системи Замовника інформації.

Відповідно до п. 3.2 Договору, вид, вартість і строки наданих послуг узгоджуються сторонами в усному або письмовому вигляді. Підсумок роботи відповідача, результативність надання послуг та вартість послуг, Сторони відображають в акті виконання робіт, який підписується уповноваженими представника Сторін.

Згідно з п. 3.3 Договору, відповідач в кінці кожного місяця (до 30 числа розрахункового місяця) надає Замовнику Акт прийому-передачі виконаних робіт. Позивач повинен або підписати цей Акт або надати виконавцю письмові мотивовані зауваження щодо отриманих послуг протягом 10 календарних днів з моменту його отримання. Разом з актом прийому-передачі виконаних послуг відповідач передає позивачу Звіт про виконану роботу. Підписуючи Акт, відповідач та позивач тим самим підтверджують, що послуги були надані відповідачем належним чином і прийняття Замовником без заперечень і яких-небудь претензій.

Позивач посилається на те, що під час перевірки ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» було виявлено, що відсутні Акти та Звіти відповідача за періоди березень - червень 2019 р., вересень 2019 р., листопад 2019 р., січень 2020 р. - лютий 2020 р., квітень 2020 р. на загальну суму 235057 грн. 35 коп., що була оплачена позивачем, що свідчить про те, що відповідачем за цей період послуги не надавалися, чим порушено умови договору.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача оплачені грошові кошти за ненадані послуги у розмірі 235057 грн. 35 грн. за Договором про надання послуг № 2430У від 13.05.2016 р., та 9000 грн. 00 коп. штрафу за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу,Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів за ненадані послуги в розмірі 235057 грн. 35 коп., сплачених за Договором про надання послуг № 2430У від 13.05.2016 р., укладеного між ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 взято на облік як ФОП 13.05.2016 року (номер запису: 2 026 000 0000 037519).

24.04.2020 р. здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , внесено запис № 20260060002037519 про припинення ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 5 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем склалися відносини, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник з приводу Договору про надання послуг № 2430У від 13.05.2016 р., укладеного між ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» та ФОП ОСОБА_1 , яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору з надання послуг.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зазначена правова позиція викладена Верховним судом у постановах від 13.02.2019 р. у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18), від 09.10.2019 р. у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, виходячи із суб`єктного складу сторін та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет спору, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, і належить до юрисдикції господарського суду, а відтак у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Роз`яснити позивачу право звернутися з позовом у порядку господарського судочинства, оскільки розгляд даної справи відноситься до компетенції господарського суду.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 186, 260, 263, 353 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення сплачених коштів за ненадані послуги.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кушнір С.І.