Рішення № 90849868, 03.08.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/50038/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Бортницької В.В.,

при секретарі Бондаренко О.В.

з участю представника позивача Воронкова В.О .

представника відповідача ТОВ «ФК «Форінт» Кравченко В.П.

справа № 757/50038/18-ц

позивач: ОСОБА_2

відповідачі: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 ОСОБА_2 (далі - позивач) через свого представника ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Форінт» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 140/11/210 від 09.08.2018 р., про визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим № 2029.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір: №010/15-56/07-485 від 12.09.2007 року, за яким банк зобов`язався надати кредит в сумі 150000 доларів США, майновим поручителем виступила ОСОБА_2 .

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між ОСОБА_2 (позивачем) та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено Договір іпотеки від 14.09.2007 р., який зареєстрований в реєстрі за №4405, згідно якого предметом іпотеки є нежитлова будівля, що складається із: літер А - будівля (приміщення 1-6, 8-13, І-V) цегельна, загальною площею 202,8 кв.м. Адреса: АДРЕСА_1 .

09.08.2018р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» укладено Договір № 140/11/210, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» передав (сплатив) АТ «Райффайзен Банк Аваль» загальну вартість прав вимоги, а АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» Права вимоги за Кредитним договором Кредитним договором № 010/15-56/07-485 від 12.09.2007р., укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 ., з додатковими угодами до нього.

Також, 09.08.2018р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» («Цедент») та ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» («Цесіонарій») укладено Договір відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214, посвідчений 09.08.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 2029.

Згідно Договору відступлених прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018р. Цедентом було відступлено Цесіонарію права за іпотечними договорами, у тому числі за Іпотечним договором (майнова порука) без номера, від 14.09.2007р., зареєстровано в реєстрі № 4405, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 , згідно якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю, загальною площею 202,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що правовим наслідком укладення договору № 140/11/210 та № 140/11/214 від 09.08.2018 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» є протиправне (поза волевиявленням суб`єкта права) «залучення» гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до правовідносин з ТОВ «ФК «Форінт» на підставі ст.ст. 512-519 ЦК України, зазначене не відповідає приписам ч. 3 ст. 528 ЦК України.

До того ж, що здійснена за змістом Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. уступка вимоги по кредитному договору № 010/15-56/07-485 від 12.09.2007 р., а також уступка права вимоги по іпотечному договору за реєстр. номером 4405 від 14.09.2007 р., згідно договору № 140/11/214 від 09.08.2018 р. є кредитною операцією відповідно до ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та за своєю суттю є операцією з факторингу.

При цьому, доказів того, що ТОВ «ФК «Форінт» є фінансовою установою не надано, у зв`язку з чим укладені між банком та ТОВ «ФК «Форінт» договори № 140/11/210 та № 140/11/214 від 09.08.2018 р. про відступлення права вимоги, що полягають у протиправному придбанні права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за надані фінансові послуги є недійсними відповідно до статей 203, 215, 216, 227, 527, 528 ЦК України.

Представник Відповідача - АТ «Райффайзен Банк Аваль» проти вимог позову заперечував у повному обсязі. У відзиві Банк зазначав про порушення Позивачем вимог ст. 175 ЦПК України у зв`язку з обранням невірного способу захисту, також зазначив, що з умов Договору № 140/11/210 від 09.08.2018р., укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, вбачається, що він укладений відповідно до ч. 3 ст. 656 та ст. 512-518 ЦК України, а не положень ст. ст. 527, 528 ЦК України. У вказаному Договорі передбачено лише відступлення права вимоги від Відповідача-1 до Відповідача-2, тобто фактично умови щодо заміни кредитора у зобов`язані по Кредитних договорах, а не виконання за Позивача зобов`язання. Крім того, зобов`язання за кредитними договорами, укладеними між Позивачем та Відповідачем, не є зобов`язаннями, що носять особистий характер, оскільки стосуються кредитних правовідносин, а не відносин про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я чи смертю. Оскаржувані Договір та Договір відступлення укладені між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 відповідно до вимог ч. 3 ст. 656, а також ст. ст. 512-518 ЦК України, тобто є правовідносинами щодо відступлення прав вимоги, а не договором факторингу, положення якого визначені у ст. 1077-1084 ЦК України, а отже, на них не поширюються положення ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо спеціальних вимог до суб`єктного складу сторін договорів, за якими відступаються прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Представник Відповідача - ТОВ «ФК «Форінт» проти вимог позову заперечував у повному обсязі. У відзиві фінансова компанія зазначила про те, що ТОВ «ФК «Форінт» є фінансовою установою та здійснює свою діяльність у відповідності до вимог чинного законодавства України, у тому числі, має право проводити фінансові операції відповідно до отриманих ліцензій, також вказала на помилковість висновку позивача про те, що фактично між сторонами укладено договір факторингу, оскільки оскаржуваний Позивачем договір від 09.08.2018р. є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу.

Третя особа- ОСОБА_3 заяв щодо прзову в судове засідання не надавала.

Суд, заслухавши в режимі відеоконференції представника позивача, який підтримав вимоги позову, представника відповідача ТОВ «ФК «Форінт», яка заперечувала проти заявлених вимог, дослідивши письмові докази по справі, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір: №010/15-56/07-485 від 12.09.2007 року, за яким банк зобов`язався надати кредит в сумі 150000 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між ОСОБА_2 (позивачем) та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено Договір іпотеки від 14.09.2007 р., який зареєстрований в реєстрі за №4405, згідно якого предметом іпотеки є нежитлова будівля, що складається із: літер А - будівля (приміщення 1-6, 8-13, І-V) цегельна, загальною площею 202,8 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

Банк свої зобов`язання виконав, а ОСОБА_3 свої зобов`язання по своєчасному поверненню кредитних коштів не виконала, в зв`язку з чим рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.12.2015 р. у справі № 1510/734/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 12.09.2007 р. в розмірі 91014,50 доларів США.

09.08.2018р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» укладено Договір № 140/11/210, згідно умов якого ТОВ «ФК «Форінт» передав (сплатив) АТ «Райффайзен Банк Аваль» загальну вартість прав вимоги, а АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» Права вимоги до Позичальників. Згідно Реєстру відступлених Прав Вимоги до Договору від 09.08.2018 р. Набувачем було придбано право вимоги в тому числі за Кредитним договором № 010/15-56/07-485 від 12.09.2007р., укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 ., з додатковими угодами до нього.

Згідно п. 2.5 Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. Перехід Прав Вимоги від Кредитора і набуття їх Набувачем у власність відбувається за умови сплати Набувачем Кредитору Загальної вартості Прав Вимоги відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору та з моменту підписання Сторонами Реєстру відступлених Прав Вимоги. Реєстр відступлених Прав Вимоги підписується Сторонами у строк не пізніше 3 (трьох) Робочих днів з дня сплати Набувачем Кредитору Загальної вартості Прав Вимоги в повному обсязі.

09.08.2018 р. ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» перерахувало на рахунок АТ "Райффайзен Банк Аваль" загальну вартість Прав Вимоги на суму 18 370 000,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням за № 16516103.

Згідно п. 2.6. Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. з Дати відступлення Прав Вимоги Кредитор перестає бути стороною Кредитних договорів, зазначених в Реєстрі відступлених Прав Вимоги, а Набувач стає виключним та єдиним кредитором за відповідними Кредитними договорами (стає новим кредитором за Кредитними договорами) і набуває право вимагати повернення Позичальниками сум заборгованості окремо по кожному із Кредитних договорів в розмірі станом на Дату відступлення Прав Вимоги, зазначеному в Реєстрі відступлених Прав Вимоги.

Також, 09.08.2018р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» («Цедент») та ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» («Цесіонарій») укладено Договір відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214, посвідчений 09.08.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2029. Згідно п.1.1. Договору відступлених прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018р. «У порядку та на умовах, визначених цим Договором, і у зв`язку з укладенням Сторонами Договору відступлення прав Цедент відступає та передає, а Цесіонарій приймає та набуває всіх належних Цеденту прав за іпотечними договорами, у тому числі за Іпотечним договором без номера, від 14.09.2007р., зареєстровано в реєстрі № 4405, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , предметом іпотеки якого є: «Нежитлова будівля, що складається із: літер А- будівля (приміщення 1-6. 8-13, І-V) цегельна, загальною площею 202,8 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 .

З аналізу в сукупності умов оскаржуваних Договорів вбачається наступне.

Відповідно до пунктів 2.1. - 2.2 Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р., Кредитор зобов`язується передати у власність Набувачу Права Вимоги, вказані в Реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, а Набувач - зобов`язується прийняти від Кредитора Права Вимоги в обсязі та на умовах, що існуватимуть на Дату відступлення Прав Вимоги, та сплатити Кредитору їх вартість. Вказаний в Реєстрі кредитних операцій до відступлення загальний розмір Прав Вимоги визначений станом на дату укладення цього Договору. Розмір Прав Вимоги, що відступаються (передаються) за цим Договором Кредитором Набувачу, визначається станом на Дату відступлення Прав Вимоги і фіксується в Реєстрі відступлених Прав Вимоги.

Оплата вартості Прав Вимоги свідчить те що Договір не має на меті фінансування однієї сторони договору Кредитора іншою стороною Набувачем шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів в розпорядження за відповідну плату, на певний час.

Відповідно до п. 2.6. Договору з Дати відступлення Прав Вимоги Кредитор перестає бути стороною Кредитних договорів, зазначених в Реєстрі відступлених Прав Вимоги, а Набувач стає виключним та єдиним кредитором за відповідними Кредитними договорами (стає новим кредитором за Кредитними договорами) і набуває право вимагати повернення Позичальниками сум заборгованості окремо по кожному із Кредитних договорів в розмірі станом на Дату відступлення Прав Вимоги, зазначеному в Реєстрі відступлених Прав Вимоги.

Умовами Договору не передбачена плата чи якісь інші фінансові можливості на отримання Набувачем додаткових сум чи винагороди, які можливо кваліфікувати як плату/ціну винагороди фактора за надання клієнтові відповідної фінансової послуги.

Щодо строку дії Договору то відповідно до п.7.1. Договору він набирає юридичної сили з дня підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору. З урахуванням п.2.5 та п.2.6. Договору повним виконанням сторонами зобов`язань за Договором вважається сплата Набувачем Кредитору Загальної вартості Прав Вимоги в сумі 18 370 000,00грн. та в результаті цього підписання сторонами Реєстру відступлених прав вимоги, оскільки тільки після сплати Загальної вартості відбувається перехід Права Вимоги до Набувача.

Таким чином, після сплати Набувачем всієї Загальної Вартості Прав Вимоги Кредитор перестає бути стороною у кредитних договорах зазначених в Реєстрі відступлених прав вимоги та Договір вважається виконаний сторонами в повному обсязі.

Пунктом 1. 1. Договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214, посвідченого 09.08.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстровано в реєстрі за № 2029 передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, і у зв`язку з укладенням Сторонами Договору відступлення прав Цедент відступає та передає, а Цесіонарій приймає та набуває всіх належних Цеденту прав за іпотечними договорами, в тому числі й за Іпотечним договором без номера, від 14.09.2007р., зареєстрованого в реєстрі № 4405, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 . Пунктами 2.1., 2.2. Договору встановлено, що Права за Договорами іпотеки вважаються переданими (відступленими) Цедентом Цесіонарію з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього Договору. З моменту передання (відступлення) прав за Договорами іпотеки Цесіонарій замінює Цедента у правовідносинах, які склалися між ним та іпотекодавцями за Договорами іпотеки.

Ч. 3 ст. 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Крім того, ч.1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити и за нього певну грошову суму».

Ч. 3 ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних договорів, суд приходить до висновку, що метою укладення цих Договорів є передача у власність права вимоги за отримані від Набувача (Нового кредитора) кошти що відповідає визначенню договору купівлі-продажу наведеному у ч.1 ст. 655 ЦК України, ч. 3 ст. 656 ЦК України та положенням статей 512-514 ЦК України, де всі ці норми кореспондуються між собою.

Таким чином, оскаржувані Договори від 09.08.2018 р. за своєю правовою природою є оплатним відступленням права вимоги, до яких застосовуються положення про договір купівлі - продажу.

Зі змісту оскаржуваного Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. та договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р. вбачається, що у даних договорах встановлено всі істотні умови для таких видів договорів, відповідно до вимог чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Підписуючи оспорювані договори, сторони дійшли згоди щодо укладання договорів на зазначених у них умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки.

Належних та допустимих доказів того, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» та/або ТОВ «ФК «Форінт» в момент підписання Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. та договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р. не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що Відповідачами під час укладання Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. та договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р. були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, суд приходить до висновку, що правових підстав для визнання в судовому порядку недійсними даних договорів, немає.

Доводи Позивача про те, що оспорювані правочини були укладені ТОВ «ФК «Форінт» поза межами правоздатності вказаної юридичної особи, оскільки доказів того, що Товариство має відповідну ліцензії не надано, суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 цього закону).

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ФК «Форінт» має статус фінансової установи, було внесено до Державного реєстру фінансових установ відповідно до розпорядження Держфінпослуг, та має свідоцтво № 13103436 від 16.08.2016 р. і додаток до нього з правом надання фінансової послуги факторинг (зазначений доказ долучений до відзиву Відповідача -2).

Крім того, згідно п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції: здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ, а у визначених нею випадках - реєстри осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, забезпечує ведення загальнодоступної інформаційної бази даних про фінансові установи та визначає перелік і вимоги до документів, що подаються для внесення інформації до зазначених реєстрів та бази даних.

Згідно ч. 1 розділу ХХ Положення про Державний реєстр фінансових установ, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 вересня 2003 р. за № 797/8118 «Інформація, що міститься в Реєстрі, є відкритою і загальнодоступною, за винятком персональних даних».

З урахуванням наведеного, інформація про фінансові установи є загальнодоступною, публічною інформацією і кожна особа має можливість перевірити того чи іншого суб`єкта до фінансової установи.

Згідно Державного реєстру фінансових установ із офіційного сайту - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (https://www.nfp.gov.ua) ТОВ «ФК «Форінт» (код ЄДРПОУ 40658146, адреса: 01133, Київ, бульвар Лесі Українки, буд.34, оф.(кв.) 212) є фінансовою установою, та має відповідні безстрокові ліцензії на здійснення операцій щодо: - надання послуг з фінансового лізингу, - надання послуг з факторингу, - надання гарантій та поручительств, - надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тощо.

ТОВ «ФК «Форінт» є фінансовою установою та здійснює свою діяльність у відповідності до вимог чинного законодавства України, у тому числі, має право проводити фінансові операції відповідно до отриманих ліцензій.

Крім того, за приписами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» обов`язок на отримання фінансовою установою ліцензії на здійснення операцій з факторингу закріплений за для укладення саме договорів факторингу. В даному ж випадку сторонами Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. та договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р. можуть бути юридичні особи, оскільки, як встановлено судом, ці договори за своєю суттю не є договорами з надання фінансових послуг, а тому дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не розповсюджується на сторін оскаржуваних правочинів та отримання додатково ліцензій не вимагається.

З змісту пояснень представника позивача вбачається, що позивач фактично не погоджується зі сумою заборгованості за кредитним договором, при цьому посилається на приписи ст. 527,528 ЦК України, зазначаючи, що зобов`язання по кредитному договору має особистий характер, а тому є неправомірною та неможливою заміна сторони у Кредитному договорі.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи законом, або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Ст. 528 ЦК України передбачено, що виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Згідно ч. 3 ст. 528 ЦК України інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на цей майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення ст. ст. 512-519 ЦК України.

Як вбачається з умов Договору № 140/11/210 від 09.08.2018р., укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт», він укладений відповідно до ч. 3 ст. 656 та ст. 512-518 ЦК України, а не положень ст. ст. 527, 528 ЦК України.

Умовами Договору № 140/11/210 від 09.08.2018р., укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, не передбачено, що виконання зобов`язань Позивача перед Відповідачем-1 припинилося у зв`язку з укладенням відповідного оскаржуваного Договору, за яким Відповідач-2 виконав за Позивача зобов`язання за Кредитними договорами.

У вказаному Договорі передбачено лише відступлення права вимоги від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «ФК «Форінт», тобто фактично умови щодо заміни кредитора у зобов`язані по Кредитних договорах, а не виконання за Позивача зобов`язання.

При цьому п. 1.12.5. Кредитного договору № 010/15-56/07-485 від 12.09.2007р. (копія якого наявна в матеріалах справи та долучена до позовної заяви Позивачем) передбачено, що з укладенням цього Договору Позичальник (Позивач) надає згоду на те, що Банк має право повністю або частково передати (відступити) свої права та зобов`язання по цьому Договору, а також за договорами, пов`язаними із забезпеченням виконання зобов`язань за цим Договором, третій особі, без додаткового отримання згоди Позичальника (Позивача по справі).

Отже, твердження Позивача про відсутність його згоди на укладення оскаржуваних Договору та Договору відступлення прав є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Вбачається, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів та здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відповідно до ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Зобов`язання за кредитними договорами, укладеними між Позивачем та Відповідачем 1, не є зобов`язаннями, що носять особистий характер, оскільки стосуються кредитних правовідносин, а не відносин про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я чи смертю.

Відповідно до п. 1.12.4. Кредитного договору Сторони цього Договору погодили, що зобов`язання Позичальника за цим Договором не є нерозривно пов`язаними з особою Позичальника та можуть бути виконані як самим Позичальником, так і будь-якою третьою особою (у тому числі спадкоємцями/правонаступниками Позичальника).

Як вбачається з самого змісту оскаржуваних Договорів вони є двосторонніми правочинами, укладеними між Відповідачами на підставі ч. 3 ст. 656, ст. ст. 512-518 ЦК України.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язані здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У Кредитному договорі міститься чітке положення, яке визначає, що Банк має право відступити на користь третіх осіб, без отримання додаткового погодження від Позичальника (Позивача), оскільки відповідну згоду Позивач як позичальник надав при укладенні Кредитного договору.

Позивач помилково ототожнює питання відступлення права вимоги за Кредитними договорами із питанням виконання зобов`язання третьою особою.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Позивач заявив позовні вимоги про визнання недійсними з моменту укладення Договору та Договору відступлення в повному обсязі (в цілому).

При цьому, слід зауважити наступне.

09.08.2018 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» було укладено Договір № 140/11/210, згідно умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» передав (сплатив) АТ «Райффайзен Банк Аваль» загальну вартість прав вимоги, а АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» Права Вимоги за 127 (сто двадцять сімома) кредитними договорами, які були укладені з різними позичальниками, в тому числі за:

- Кредитним договором 014/6307/74/86345 від 28.11.2007р. року з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього, укладеним з ОСОБА_3 ;

- Кредитним договором №010/15-56/07-485 від 12.09.2007 року з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього, укладеним з ОСОБА_3 (далі разом - Кредитні договори), в обсязі та на умовах, що існували на Дату відступлення Прав Вимоги.

Також 09.08.2018 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» укладено Договір відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/204, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. від «09» серпня 2018 р. та зареєстрований в реєстрі за номером №2029, згідно умов якого, у зв`язку з укладенням Договору, АТ «Райффайзен Банк Аваль» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» прийняло права за договорами іпотеки в кількості 83 (вісімдесят трьох) договорів іпотеки, які були укладені АТ «Райффайзен Банк Аваль» з боржниками/іпотекодавцями, в тому числі й за:

- Іпотечним договором (майнова порука) від 14.09.2007 року (забезпечує зобов`язання за Кредитним договором №010/15-56/07-485 від 12.09.2007 року), посвідченим приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 4405, укладеним з ОСОБА_2 ;

- Договором іпотеки б/н від 29.11.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Гнесько В.Г. за реєстровим № 2201, укладеним з ОСОБА_3 .

Таким чином, АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ТОВ «ФК «Форінт» права вимоги лише за 2 (двома) кредитними договорами, укладеними між Банком та Третьою особою, та 2 (двома) іпотечними договорами, укладеними між Банком та Позивачем, а також між Банком та Третьою особою, а інші 125 (сто двадцять п`ять) кредитних договорів та 81 (вісімдесят один) іпотечний договір були укладені Банком з іншими позичальниками та іншими іпотекодавцями.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивачем не наведено та не зазначено в чому порушуються її права вчиненими правочинами, тим більше, оспорюваними договорами відбулося відступлення права вимоги, якими відступлені також права вимоги за зобов`язаннями до яких Позивач не має відношення.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Зі змісту ст. 215,216 ЦК України вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа.

ЦК України не містить визначення поняття «заінтересована особа», тобто залишає його оціночним.

Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, в якому зазначено про те, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (аналогічна правова позиція наведена в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Отже, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу, а позивач, який не є стороною оспорюваного ним договору, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним зобов`язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Водночас, суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Тобто, обов`язок доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача покладається безпосередньо на позивача.

Позивач не надав доказів та не обґрунтував, яким чином оспорювані нею Договори порушують її права або охоронювані законом інтереси.

За загальним правилом, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника (позичальника та/або поручителя), оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника (позичальника та/або поручителя), та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15).

У даному випадку в результаті укладення Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. та договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р. обсяг майнових зобов`язань Позивача не змінився, а саме: до Набувача перейшли права в тому ж розмірі, які існували у АТ «Райффайзен Банк Аваль», станом на дату відступлення права вимоги; не змінився і строк їх погашення, як це передбачено вищевказаними кредитними договорами у та судових рішеннях про стягнення заборгованості.

Позивач просить визнати оспорювані договори недійсними в цілому, однак, в даному випадку даними договорами передавалось право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними не лише з Позивачем та третьою особою, а відносно боржників, перелік яких міститься в Реєстрі відступлених прав вимоги.

Ні при зверненні до суду, ні в ході розгляду справи позивач не обґрунтовує в чому полягає порушення її права укладенням Договору № 140/11/210 від 09.08.2018 р. та договору відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р. в частині інших боржників.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Виходячи із змісту оскаржуваних договорів, змісту заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів, суд не вбачає підстав, які б свідчили про недійсність оспорюваних договорів (право чинів), а також які б підтверджували наявність порушеного права позивача укладенням зазначених договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. 203,215 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «ФК «Форінт» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 140/11/210 від 09.08.2018 р., про визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечними договорами № 140/11/214 від 09.08.2018 р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за реєстровим № 2029, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Бортницька