Рішення № 90841589, 15.06.2020, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 761/27815/19

Провадження №2/548/83/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Миркушіної Н.С.,

за участю секретаря судового засідання - Калініченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Фінанси та кредит» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення безпідставно отриманих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в липні 2019 року звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з Фонду Гарантування вкладів на користь Позивача безпідставно отримані кошти відповідачами в сумі 188 932 гривень, а також з обох відповідачів стягнути солідарно інфляційні в сумі 24 807 гривень.

В обґрунтування позову вказав, що внаслідок продажу предмету іпотеки за ціною, вищою на 188 932,21 гривень, ніж кредитне зобов`язання, з посиланням на ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України зазначену суму слід повернути позивачу, стягнувши її з другого відповідача, як кошти, які без правових підстав утримуються відповідачем, що надійшли у розпорядження останнього від першого відповідача, на користь якого вони були безпідставно стягнуті виконавчою службою.

Позивач вказує, що ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи».

Вимогу про стягнення інфляційних позивач обґрунтував вказівкою закону, передбаченою ст. 1214 ЦК України, якою визначено, що особа, яка набула майно, або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала, або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Погіршення майна, яке відповідач отримав і утримує, навіть після направлення йому вимоги, полягає у втраті вартості грошових коштів, їх знецінення внаслідок впливу інфляції на національну валюту.

Нарахування інфляційних та основної суми стягнення за позовом підтверджується розрахунком, який за час провадження у справі жодним відповідачем під сумнів поставлений не був.

При цьому позивач вказує, що з відповідача-2 як кінцевого отримувача коштів отриманих відповідачем-1 слід стягнути суму основного боргу, а саме коштів, отриманих ним безпідставно, а з відповідача-1 є всі підстави для стягнення інфляційних внаслідок знецінення гривні, з того моменту як останній їх безпідставно отримав, хоча був обізнаний про це, виходячи зі змісту рішення Хорольського райсуду у справі № 2-421/09, у якій був стороною. Проте, оскільки розпорядником і кінцевим отримувачем безпідставно стягнутих коштів є відповідач-2, то на думку позивача, є всі підстави для стягнення інфляційних з обох відповідачів солідарно.

Вимога щодо судових витрат, ґрунтується на тому, що відповідач-1 не повернув кошти, які йому не належать навіть на вимогу, хоча отримав її, а відповідач-2 не повернув зазначену суму коштів.

При цьому з часу отримання Відповідачем-1 коштів в сумі, більшій ніж тій, на яку він мав право за рішенням Хорольського райсуду 2009 року, відповідач знав про те, що він не мав на ці кошти права, оскільки це випливає з зазначеного рішення суду, яким кредитний договір було розірвано. Тому, на думку позивача, з 2009 року на додаткові нарахування цей відповідач-1 вже не мав права за кредитним договором, який розірвано, що пізніше підтвердив Верховний суд постановою у справі № 548/981/15.

Позивач повідомив суду, що станом на час звернення з позовом до суду відповідач-1 на вимогу ніяк не відреагував, коштів не повернув.

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб (відповідачем-2) 18 грудня 2015 року прийнято рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатору банку.

Відповідач – 2 вказаний у якості відповідача за цим позовом тому, що за законом розпорядником грошових коштів Відповідача-1 є Фонд Гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлено ухвалою Шевченківського райсуду м. Києва – витяг з ЭДР додано до позову. А отже, саме Відповідач-2 є кінцевим отримувачем коштів, які були безпідставно стягнуті з позивача.

В зв`язку з вищевказаним позивач просив суд: стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 188 932,21 грн. та стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Банк фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 солідарно інфляційні в сумі 24 807 грн.; стягнути солідарно з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Банк фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 013, 43 грн.

Процесуальні дії у справі.

15.08.2019 року до Хорольського районного суду Полтавської області на підставі ухвали судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибак М.А. за виключною підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Фінанси та кредит» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою судді Хорольського районного суду Полтавської області від 16.08.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до підготовчого судового засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 21.10.2019 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами Хорольського районного суду Полтавської області від 06.04.2020 року та 27.04.2020 року відкладено судовий розгляд.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позов підтримав з наведених у ньому підстав.

Судом неодноразово задовольнялись клопотання обох відповідачів про відкладення розгляду справи з різних причин, але до початку розгляду справи по суті відзиву на позов від відповідача-1, як особи на користь якої було первинно стягнуто кошти повернення яких є предметом спору, – не надійшло.

Відповідачем-2 надано відзив на позов з якого вбачається, що відповідач-2 є розпорядником усіх коштів, які поступали на рахунки відповідача-1 під час процедури ліквідації відповідача-1, що встановлено судом.

Про розгляд справи, призначеної судом на 15.06.2020 року, кожен з відповідачів був повідомлений через Веб-сайт суду та повістками, направленими через електронну пошту на електронні адреси відповідачів, а також направлено ухвали поштою у паперовому вигляді.

В судове засідання 15.06.2020 року жоден з відповідачів не з`явився, ніяких заяв чи клопотань суду не надіслали. Неявка особи не перешкоджає розгляду справи по суті, і з урахуванням доказів, на які посилалися сторони та терміну провадження, суд вирішив розглядати справу за відсутності представників відповідачів.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України з`ясувавши всі обставини справи та надавши їм правову оцінку, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.

Так заперечення відповідача-2, викладені ним у відзиві зводяться до того, що на його думку вимогу на суму, яку слід повернути позивачу, останній повинен був пред`являти банку за процедурою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»на протязі місяця з початку ліквідації банку, а не у формі позову до суду.

Суд враховує, що у відповідності до ст.ст. 15-16 ЦК України особа має право звернутися до суду у випадку порушення, або невизнання її права, що і зробив позивач.

Заперечення відповідача-2, викладені ним у відзиві, судом відхиляються, оскільки порушення прав позивача відбулося через 3 роки після початку процедури ліквідації відповідача-1.

З матеріалів справи вбачається, що у сторін до розгляду справи по суті не було правовідносин, які могли б класифікуватись як надання банківських послуг відповідачем-1.

З актів продажу іпотечного майна, що належало позивачу (який був поручителем перед відповідачем-1 по обов`язкам іншої особи), довідок ВДВС, ухвали Хорольського райсуду у справі № 548/520/18, ухвали Хорольського райсуду від 18.04.19 року у справі № 2-421/2009 (провадження 4с/548/4/19)вбачається, що сума продажу іпотечного майна, що відбувся у лютому 2018 року внаслідок заяви представника відповідача-1 склала 485 420 гривень, яка надійшла на рахунок відповідача-1. Вказані ухвали набрали законної сили, а обставини встановлені ними, додатковому доказуванню не підлягають з огляду на ст. 82 ЦПК України, оскільки стороною у справах був в тому числі відповідач-1.

З рішення Хорольського райсуду від 25 серпня 2009 року у справі № 2-421/09 вбачається,що сума, на яку мав право банк (відповідач-1) становила 338 817,15 грн., при цьому договір було розірвано судом на вимогу банку.

Отже, останній з 2009 року мав право стягнення лише на визначену судом суму (338 817,15 грн.), що, підтверджено 13 червня 2018 року Верховним судом постановою по справі № 548/981/15-ц за позовом позивача до відповідача-1.

З вищезазначеного слідує, що відповідач-1 був обізнаний з 2009 року про своє право на певну суму стягнення за рахунок майна позивача, проте отримавши більшу суму від продажу майна за наслідками його реалізації виконавчою службою у 2018 році, не повернув надлишок суми коштів позивачу.

А тому, на переконання суду, вимога стягнення інфляційних, як втрата вартості майна (грошових коштів), що за законом не належать відповідачам, доки кошти перебували у них, підлягає задоволенню, що регламентовано ст.1214 ЦК України, як і перша позовна вимога про фактичне повернення безпідставно отриманої банком суми зверх того, на яку він мав право, з огляду на положення ст. 1212 ЦК України.

Суд враховує, що Відповідач-1 є юридичною особою, діяльність і припинення діяльності якої регулюється спеціальним законодавством, яке регламентує призначення ліквідатором такої особи саме Відповідачем-2. З цього часу діяльність ліквідатора зводиться до збору коштів з боржників банку та від розпродажу майна належного банку, або його боржникам. Всі ці кошти знаходяться у розпорядженні Фонду Гарантування вкладів, що, визнано останнім у його відзивіна позов та випливає з положень п 2 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

А отже, відповідачі є належними відповідачами з урахуванням обставин що склалися і правовідносин, що виникли, а саме після початку процедури ліквідації банку у 2015 році. А тому, заперечення відповідача-2 про неналежність відповідача,суд відхиляє.

З урахуванням вищенаведеного, пояснення сторін, наданих у режимі відеоконференції 28 лютого 2020 року, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову зокрема з огляду на позицію позивача, яка є послідовною, законною, обгрунтованою та неспростованою відповідачами.

Суд враховує, що борг банку перед позивачем виник внаслідок безпідставного стягнення коштів за його заявою на стадії ліквідації, що потягнуло за собою безпідставно стягнуті кошти, тобто суму, яку отримано зверх того, на що банк мав право, що і є порушенням прав позивача. Тому норми законів, на які посилався у своїх запереченнях відповідач-2 щодо процедури пред`явлення подібних вимог, не слід застосовувати, оскільки борг виник не під час надання банком послуг - не внаслідок банківської діяльності у розумінні Закону України «Про банки на банківську діяльність», а в інших правовідносинах, які регулюються ст.1212 ЦК України.

За таких обставин суд приходить до твердого переконання про наявність підстав для задоволення позову з урахуванням того, що відповідач-1 є юридичною особою.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат, то вона не може бути задоволена в тому вигляді як зазначено у позові, бо судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України покладаються на сторони пропорційно від задоволених вимог до кожного з відповідачів.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 1-14, 76-81, 141, 209-211, 213, 216, 221, 228, 229, 235, 240-242, 258, 259,263-265,268, 280-283, 354,355 ЦПК України, ст. 15-16, 1212, 1214 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Фінанси та кредит» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення безпідставно отриманих коштів, задовольнити частково.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 188 932,21 (сто вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот тридцять дві гривні 21 коп.) грн.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Банк фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 солідарно інфляційні в сумі 24 807 (двадцять чотири тисячі вісімсот сім гривень 00 коп.) грн.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 013, 43 грн.

Стягнути з ПАТ «Банк фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 123, 97 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Хорольський районний суд Полтавської області.

Сторони справи:

Позивач – ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ), мешканка с. Попівка Хорольського району Полтавської області;

Представник позивача – ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_1 ;

Відповідач-1 – Публічне акціонерне товариство «Банк«Фінанси та кредит» (код ЄДРПОУ 09807856). Юридична адреса: м. Київ, вул. Артема, 60. Фактична адреса: м. Київ, вул. Дегтярівська, 48;

Відповідач-2 - «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (код ЄДРПОУ: 21708016). Адреса: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17.

Повний текст судового рішення складений 24.06.2020 року.

Суддя: Н.С.Миркушіна