Рішення № 90839410, 04.08.2020, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/3125/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2020 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сокалі цивільну справу за позовом Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 2418) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 паро виселення з службового житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з даним позовом та просить виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з службового жилого приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів судовий збір.

Свої вимоги мотивує наступним.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та проходить військову службу у військовій частині 2144 Західного регіонального управління ДПС України за місцем дислокації у м.Львів.

У період з 01.08.1982р. по 08.07.1999р. та з 25.10.2003р. по 11.04.2018р. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 2418.

Наказом по Кінологічному навчальному центру від 11.04.2018р. №69-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби у військові частині 2418 ОСОБА_1 був забезпечений службовою квартирою АДРЕСА_1 у якій проживав разом зі своєю сім`єю – дружиною та двома доньками.

Згідно даних реєстраційних карток форми 16-17, 29.07.1999р. ОСОБА_1 був знятий з реєстрації (виписаний) з вищевказаної квартири. ОСОБА_2 , разом з дітьми були зняті з реєстрації у вказаній квартирі – 04.04.2005р.

Однак на момент подання позову до суду ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_2 залишаються в ній проживати спільно, не маючи на те законних підстав.

За клопотанням військової частини 2144 та враховуючи рішення громадської комісії з житлових питань, розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №371 від 17.03.2005р. за ОСОБА_1 закріплено трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 79,2м.кв, житловою площею 41,85м.кв. на сім`ю з чотирьох осіб, як черговику військової частини 2144 із зняттям з квартирного обліку.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 є приватизованою за ОСОБА_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в будинку АДРЕСА_3 з 17.10.2007р. по теперішній час.

Зазначає, що на момент звернення до суду з даним позовом відповідачі мають власне житло, яке належить їм на праві спільної сумісної власності та безпідставно проживають у зазначеній службовій квартирі, не маючи відношення до військової частини 2418 та не перебувають на відповідних її обліках.

Листом від 12.04.2018р. ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність звільнення займаної ним службової квартири, яке того ж дня йому було особисто вручено. Також, неодноразово, за місцем проходження служби відповідача електронною поштою йому направлялись телеграми про необхідність здачі службового житла.

Представник позивача ОСОБА_3 надав суду заяву в якій вказує, що позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, розгляд справи проводити без його участі.

Відповідачі в судове засідання повторно не прибули та не повідомили суд про причини неявки.

Представник відповідачів – адвокат Гойдало О.В. в черговий раз надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належать до службових квартир та знаходиться на обліку відомчого житлового фонду адміністрації Державної прикордонної служби України та балансоутримувачем якого являється військова часина 2418.

Також, судом встановлено, під час проходження військової служби на підставі протоколу №3 засідання житлово-комунальної комісії військової частини 2418 від 14.11.1989р. ОСОБА_1 та членам його сім`ї надано вищевказану службову квартиру.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 17.10.2007 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що стверджується довідками про реєстрацію місця проживання №1567 та №1568 від 04.10.2019р. виданими Великомостівською міською радою.

Витягом з наказу Начальника Кінологічного навчального центру №69-ОС від 11.04.2018р. ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення

Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №32-о від 19.07.2019р. ОСОБА_1 призначено начальником відділу персоналу по 7 прикордонному загону.

12.04.2018р., 09.11.2018р., 29.01.2019р. позивачем на адресу відповідача надіслані попередження щодо зобов`язання звільнити займане ним службове жиле приміщення у двомісячний термін з дня видачі наказу про виключення його із списків особового складу військової частини.

ОСОБА_1 раніше був забезпечений від Міністерства оборони України житлом, зокрема, квартирою АДРЕСА_2 , яке приватизував у складі 4-х осіб, зокрема, на своє ім`я, що стверджується розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №371 від 17.03.2005р.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК Української РСР, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно із статтею 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Українськи та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок) , військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Відповідно до частини першої статті 118 ЖК України службові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006р. (в редакції зі змінами внесеними згідно з Постанови N 1160 від 27.12.2018) передбачено, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Згідно з пунктами 2.1, 2.6 Інструкції військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби за місцем проходження ними військової служби за рішенням начальника органу Державної прикордонної служби за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби України.

Відповідно до пункту 2.12 Інструкції службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті.

Згідно з пунктами 2.15, 2.16 Інструкції наймач службового житлового приміщення має проживати в ньому разом з членами своєї сім`ї.

Відповідно до пункту 2.21 Інструкції у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (частина друга статті 64 ЖК України).

Системний аналіз наведених вище норм права, дає підстави дійти висновку про те, що права членів сім`ї військовослужбовця є похідними від права останнього на користування службовим житловим приміщенням. За таких обставин, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у службовому приміщенні, яке надано військовослужбовцю на час виконання ним обов`язків військової служби за місцем проходження ним військової служби, у разі переміщення такого військовослужбовця по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, зобов`язані також звільнити службові житлові приміщення, які вони займали разом з військовослужбовцем за попереднім місцем служби.

Особливість права користування службовим житлом полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК України.

Європейський суд з прав людини констатував, що згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Як зазначає Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому Верховний Суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідача з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вважає, що вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом . Згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. … Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду .

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції.

За змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання в право на повагу до житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі Каракуця проти України ( Karakutsya v. Ukraine ), заява № 18986/06, § 71).

Втручання у право на повагу до житла має бути також необхідним у демократичному суспільстві . Тобто, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі Зехентнер проти Австрії ( ОСОБА_4 ), заява № 20082/02, § 56).

Вирішуючи питання про необхідність у демократичному суспільстві виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Щодо наявності нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачів вважає, що існує черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК).

Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на даний час військову службу проходить в іншому підрозділу Державної прикордонної служби України, при виїзді до іншого місця проживання у зв`язку з переведенням для проходження військової служби в інший підрозділ спірне службове жиле приміщення не звільнив.

Крім цього, він з дружиною, ОСОБА_2 зареєстровані за іншою адресою в АДРЕСА_3 .

Також, він був забезпечений житлом від Міністерства оборони України, зокрема, квартирою АДРЕСА_2 , яку приватизував у складі 4-х осіб, на своє ім`я.

Таким чином, суд дійшов висновку, що слід виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із спірної службової квартири, оскільки обов`язок ОСОБА_2 звільнити службове житлове приміщення є похідним від такого обов`язку ОСОБА_1 , який у зв`язку із службою переведений до іншої місцевості та забезпечений житлом від Міністерства оборони України.

При цьому судом враховується нагальну суспільну необхідність для виселення, а саме: наявність черги працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.

Також, в силу ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 з службового жилого приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 2418) сплачений судовий збір в розмірі по 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 2418), код ЄДРПОУ:14321498, місце знаходження: м.Великі Мости, вул.Львівська, 166 Сокальського району Львівської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Головуючий: Л. Ю. Фарина