Вирок № 90838983, 07.08.2020, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/3596/16-к

Провадження №1-кп/463/27/20

В И Р О К

іменем України

07 серпня 2020 року Личаківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Гирич С. В.

з участю секретаря судового засідання Попович Х.І.

прокурора Войценка А.І.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Стефановича Ю.М.

потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представника потерпілого ОСОБА_4 - Ревера С.В.

представника потерпілого ОСОБА_2 - Волошина Т.В.

представника цивільного відповідача Василишина І.Й.

в м. Львові

у відкритому судовому засіданні,

розглянувши кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140000000644 від 10 червня 2016 року про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Купеля Рокитнівського району Рівненської області, українця, громадянина України, одруженого, який на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, з середньою освітою, працюючому на посаді водія Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, раніше не судимого, проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в :

обвинувачений ОСОБА_1 10 червня 2016 року о 16 годині 30 хвилин, керуючи транспортним засобом - автобусом «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись ним по вул. Зеленій у м. Львові, при проїзді її ділянки в районі перехрестя із вулицею Ш.Руставелі, порушив вимоги Р 1 п.1.5; Р 2 п.п. 2,3 б), д) 1.10 (в частині значення терміну «пішохідний перехід»); Р 10 п.10.1; Р 12 п. 12.3; Р 16 п. 16.2; Р 18 п.18.1 Правил дорожнього руху України, яке виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час виконання правого повороту із вулиці Зеленої на вулицю Ш. Руставелі не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого на вулиці Ш. Руставелі, позначеного інформаційно-вказівним дорожнім знаком 5.35.1 «Пішохідний перехід» додатку 1 ПДР України та горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 (зебра) додатку 2 ПДР України, по якому справа наліво по ходу його руху проїзну частину дороги переходили пішоходи ОСОБА_3 , її малолітні онуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_6 , і яких він мав об`єктивну можливість своєчасно виявити, не зменшив швидкість і не зупинився, щоб дати їм дорогу, такими своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до наїзду на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка в результаті наїзду загинула, отримавши множинні тілесні ушкодження не сумісні із життям.

Таким чином ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 вину в інкримінованому злочині після оголошення та роз`яснення обвинувачення визнав повністю. В послідуючому, у ході розгляду справи свою позицію змінив, вину заперечив, заявив, що йому надавалася неналежна правова допомога, після затримання слідчий його побив, тому він визнавав вину. В судовому засіданні показав, що з червня 2014 року він працював на посаді водія у Львівському комунальному автотранспортному підприємстві №1 і обслуговує маршрут 3-А. За весь час за ним закріплювалися автобуси «Renault». 10.06.2016 року в проміжок часу 16-17 год. він їхав по маршруту, транспортний засіб - автобус «Renault», реєстраційний номер НОМЕР_2 , був технічно справним. Коли рухався ним по вул. Зеленій у м. Львові у автобусі перебувало 50-60 пасажирів. При проїзді ділянки вулиці Зелена до перехрестя з вул. Ш.Руставелі, він рухався за транспортним засобом, вони разом зупинилися перед пішохідним переходом на вул. Зеленій у м. Львові, згодом транспортний засіб, який був перед ним, поїхав прямо, а він наблизився до перехрестя з вул. Ш.Руставелі, став здійснювати поворот праворуч. Пояснив, що видимість була добра, жодних перешкод у огляді ділянки дороги у нього не було, в тому числі пасажири в салоні не закривали йому огляд. Швидкість на повороті була невелика, пішохідний перехід був у нього у межах видимості і на ньому під час здійснення повороту нікого не було. Подивившись у ліве та праве дзеркала заднього виду він також нікого не бачив і продовжив рух. Коли проїхав пішохідний перехід почув крик у салоні, люди кричали здати назад. Він включив задню передачу і здав до 1.5 м. та зупинився. У дзеркало він побачив бабцю, яка пхала автобус назад. Зразу ж під`їхали працівники поліції на службовому авто і він дізнався, що переїхав дитину. Пояснив, що вину у скоєному не визнає, оскільки він Правила дорожнього руху не порушував, під час здійснення повороту пішоходів на пішохідному переході не бачив. Можливо це сталося внаслідок того, що дзеркала заднього виду не відповідають технічним параметрам. Вважає себе невинуватим, просить виправдати.

Не зважаючи на те, що обвинувачений вину у інкримінованому не визнав, його винуватість у скоєному доведена наступними доказами.

Показаннями потерпілої ОСОБА_3 , яка суду показала, що 10.06.2016 року, біля 16:30 год., вона разом із своїми малолітніми внуками ОСОБА_7 , якій було 5 років, та ОСОБА_8 , якій було 11 років, йшли по тротуару з вул. Зеленої і в районі перехрестя з вул.Ш. Руставелі мали перейти по пішохідному переходу і рухатися на зупинку на вул. Зелена. Підійшовши до переходу вона призупинилася, подивилася вліво, перешкод не було і, тримаючи ОСОБА_9 за руку справа від себе, старша внучка також взяла ОСОБА_9 за руку і вони продовжили рух по нерегульованому пішохідному переходу. Вулицю переходили швидким кроком, але не бігли. Пройшовши біля 3 м. по зебрі, вона відчула як з вул. Зеленої на вул.Ш. Руставелі щось на них рухається, вони прискорилися і думала, що транспортний засіб зупиниться. Однак незважаючи на те, що вони знаходились на пішохідному переході, вона замітила, що автобус не зменшуючи швидкість їхав на них. Її першою автобус зачепив передньою частиною і вона впала, випустивши ОСОБА_9 з руки. Коли схопилася на ноги стала очима шукати дітей і побачила, що ОСОБА_9 була під колесами, а автобус рухався дальше не зупиняючись. Люди, які стояли на зупинці стали кричати і стукати руками по боках автобуса, і лише після цього водій зупинився. На чиюсь вимогу, він здійснив від`їзд назад і вона побачила, що ОСОБА_9 загинула, вона витягла тіло з під заднього колеса автобуса, в неї була розтрощена голова. Тут ж зразу з`явилися працівники поліції, водій закрився в автобусі, бо люди хотіли вчинити йому самосуд. Підтримала свій цивільний позов у повному обсязі.

Показаннями потерпілого ОСОБА_2 , який показав, що очевидцем ДТП не був, про смерть дочки дізнався від поліції. Переглянувши відео з реєстратора він переконаний, що водій винен у смерті дитини, просить задоволити цивільний позов і призначити ОСОБА_1 найтяжче покарання передбачене санкцією статті.

Аналогічну позицію висловила потерпіла ОСОБА_4 .

Показами свідка ОСОБА_10 , який показав, що 10.06.2016 він разом із напарником ОСОБА_11 здійснювали патрулювання у м. Львові на службовому автомобілі «Пріус», на якому встановлено відеореєстратор. Приблизно о 16:30 год., проїжджаючи по вул. Зелена у м.Львові, вони рухались за автобусом марки «Рено», який в подальшому при повороті на вул. Ш.Руставелі здійснив наїзд на пішоходів. Він сидів на місця пасажира справа і постійно за дорожньою обстановкою не спостерігав, але бачив як автобус здійснював поворот на вул. Ш.Руставелі, а жінка із чорним волоссям, тримаючи двох малолітніх дітей переходила вулицю. Сам момент наїзду він не бачив, але коли в черговий раз глянув в їх бік, жінка лежала на проїжджій частині, а дівчинка знаходилася під задніми колесами, автобус рухався дальше. На крики людей водій зупинився. Обставини скоєння ДТП зафіксував їхній відеореєстратор, запис якого вони віддали органу досудового розслідування.

Аналогічними показами свідка ОСОБА_11 , який додатково показав, що коли їхав за автобусом на службовому автомобілі на вул. Зеленій, перед його автомобілем переходив пішохід і він зупинився та бачив, як з тротуару на пішохідних перехід по вул. Ш.Руставелі вийшла жінка з двома малолітніми дітьми. В цей час автобус здійснював маневр повороту і їх траєкторії руху співпали, автобус передньою частиною зачепив жінку вона впала, а також дитину, яка впала біля переднього колеса і автобус переїхав дитину задніми колесами. Люди, які були на зупинці, стали кричати, водій зупинився. Він викликав швидку допомогу, а напарник побіг надавати допомогу потерпілій. Окрім того ствердив, що водій автобуса був у розпачі від скоєного, люди хотіли вчинити самосуд, але вони забрали водія в салон автобуса і з допомогою працівників муніципальної дружини охороняли його. Пояснив, що він на місці події відшукав і записував дані очевидців події. Першою погодилася дати свідчення дівчина, яка ствердила, що їхала в автобусі і стояла спереду у салоні та бачила, як під час маневру повороту водій говорив по телефону. Дані про неї та інших 5-6 свідків він записав і потім передав слідчому, який оформляв ДТП.

Показаннями свідка ОСОБА_12 , яка показала, що працює у ресторані, який знаходиться на початку вул. Ш.Руставелі. В той час у закладі нікого не були і вони з персоналом сіли за один із столиків поряд з вінком, яке виходить на вулицю Ш. Руставелі . Їх увагу привернув сильний людський крик з вулиці. Вона першою підбігла до вінка і піднявши шторку побачила, що в районі пішохідного переходу навпроти вікон ресторану стояв автобус і невідома жінка била рукою по маршрутці, а коли опустила погляд вниз, побачила, що під задніми колесами лежала дитина, було видно лише малесенькі ніжки. Від побаченого їй стало погано і вона відійшла від вінка. Згодом, коли повернулася, то побачила, що дитина лежала накрита, водій ходив по салону автобуса. Там біля автобуса зібралося багато людей, які хотіли чинити самосуд, але один з поліцейський стояв на передніх дверях і нікого в салон не пускав.

Аналогічними показаннями свідка ОСОБА_14 .

З протоколу огляду місяця події від 10.06.2016 року (а.с.63-80 т.1) вбачається, що на вул. Ш.Руставелі у м. Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автобуса «Рено», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , в результаті неї відбувся наїзд транспортного засобу на пішохода і виявлено труп малолітньої дівчинки, розташування якого детально описано в протоколі огляду трупа. У протоколі огляду місця події детально описано слідову інформацію з місця події. Зокрема слід звернути увагу, що погода була ясна, без опадів, температура +18 градусів, проїзна частина становить горизонтальну ділянку, асфальтне покриття сухе без пошкоджень, загальна видимість із місця водія 100 м. У п.17-2 протоколу зазначено, що на транспортному засобі є сліди характерні для ДТП, зокрема в районі правої арки (збоку до заду) є потертість пилу 0,15м х 0.20 м.; між переднім та задніми правими колесами є потертість пилу знизу до верху розміром приблизно 0,6 м. х 0,3 м. До протоколу долучено схему, у якій детально зафіксовано ділянку дороги де сталося ДТП, розташування транспортного засобу, слідову інформацію з місця події із розмірами, наявність елементів дороги та розташування дорожніх знаків. Зокрема, при повороті з вулиці Зелена на вулицю Ш.Руставелі у м. Львові через вулицю Ш.Руставелі розміщений пішохідний перехід (нерегульований), транспортний засіб стоїть передньою частиною в напрямку вулиці Стрийська, задня частина автобуса перебуває на пішохідному переході, в районі заднього колеса та під автобусом виявлено сліди мозкової речовини та крові, поряд з заднім колесом автомобіля знаходиться труп ОСОБА_5 . Детальні розміри та відстані слідів описані у схемі.

З протоколу огляду трупа (а.с.70 т.1) вбачається, що судово-медичним експертом, який був на місці події зафіксовано положення малолітньої дівчинки та тілесні ушкодження, які на ньому виявлено.

З висновку експерта №505/2016 від 11.06.2016 року (а.с.95-96 т.1) вбачається, що при судово-медичній експертизі трупа дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6. виявлені тілесні ушкодження: при зовнішньому дослідженні - зяюча забійна рана в чоловій ділянці, садіння шкіри на правій стороні обличчя з переходом на шию, права вушна мушля з суцільним осадженням, множинні переломи кісток носа, верхньої та нижньої щелепи, рана на передній поверхні лівої верхньої кінцівки в ділянці ліктьового суглобу, садніння шкіри по лівій боковій поверхні грудної клітки в середньо-верхніх третинах, два хвилясті, паралельні смугоподібні садна на спині в середній третині (відбиток протектора шини), два садна в правій поперековій ділянці: при внутрішньому дослідженні - крововиливи в м`які покрови голови майже по всіх поверхнях, множинні переломи кісток склепіння і основи черепа з деформацією голови за грубим руйнуванням речовини головного мозку та з множинними розривами твердої мозкової оболонки, множинні розриви пристінкової плеври за міжреберних м`язів на рівні 6- 10-го ребер від біля-хребтової до передньо - пахвинної лініях, крововиливи в м`які тканини спини зліва в середньо-верхній третині, крововиливи під вісцеральною плеврою по задньо-бокових поверхнях обох легень, крововиливи в ділянці коренів обох легень за в ділянці воріт печінки, селезінки, крововилив в жировій клітковині лівої нирки. Вказані тілесні ушкодження могли утворитись при дорожньо-транспортній пригоді та перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням смерті. Враховуючи характер ушкоджень, їх локалізацію слід вважати, що в даному випадку було стиснення грудної клітки і голови між тупими предметами, одним з яких могло бути колесо рухомого транспортного засобу, а другим дорожнє покриття (переїзд), коли потерпіла знаходилась у горизонтальному положенні передньою поверхнею тіла до дорожнього полотна, про що свідчить наявність специфічної ознаки у вигляді слідів ушкоджень (саден) на спині - відбиток протектора іншій, а також наявністю множинних розривів пристінкової плеври та міжреберних м`язів, крововиливів під вісцеральної плеврою обох легень, розтрощення кісток лицевого та мозкового черепу з деформацією голови та грубим руйнуванням речовини головного мозку. Місце первинного контакту з транспортним засобом у даному випадку не відобразилося на тілі потерпілої дитини. Причиною смерті дитини ОСОБА_5 , 2011 року народження, є розтрощення кісток черепу з грубим руйнуванням речовини головного мозку.

З висновку судової авто технічної експертизи №2858 від 18 липня 2016 року (а.с.100-103 т.1) вбачається, що на момент огляду робоча гальмова система автобуса «Рено» реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходиться в працездатному стані і може виконувати свої функції по зменшенню швидкості руху та його зупинці.

На момент огляду та дослідження рульового керування автобуса «Рено» реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходиться в працездатному стані і може виконувати свої функції по зміні напрямку його руху.

На момент огляду та дослідження система зовнішнього освітлення та світлової сигналізації автобуса «Рено» реєстраційний номер НОМЕР_2 була несправною через несправність заднього бокового лівого габаритного вогню, правого бокового покажчика повороту та підсвітки заднього номерного знака.

Оскільки, як робоча гальмова система так і система рульового керування автобуса «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , були працездатними і могли виконувати свої функції, передбачені конструкцією, а тому вирішення запитання 3,4 стосовно цих систем позбавлене технічного змісту.

Як вбачається із постанови слідчого (а.с.84 т.1) в процесі розслідування кримінального провадження, слідчим отримано запис із відеореєстратора службового автомобіля інспекторів УПП м. Львова, який рухався за автобусом «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на якому зафіксовано дорожньо-транспортну пригоду за участю вказаного транспортного засобу та пішоходів і цей відеозапис визнано речовим доказом.

При відтворенні диску із відеозаписом (а.с.86 т.1) вбачається, що на ньому знаходяться два відео файли TS_P0445 і TS_P0446. Перший файл TS_P0445 довжиною 1 хв. має відеоінформацію безпосередньо про обставини ДТП, а відео файл TS_P0446 довжиною 1 хв. має відеоінформацію про події після ДТП.

При перегляді відео файлу TS_P0445 в судовому засіданні встановлено, що на 13 секунді зафіксовано, як автобус «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ще знаходиться на вулиці Зеленій у м. Львові, а потерпіла з дітьми підійшла до пішохідного переходу, тримаючи дітей за руки, подивилася вліво і розпочинає рух переходячи вулицю, вона крайньою від автобуса, тримаючи за руку ОСОБА_9 , а з іншої сторони від ОСОБА_9 рухається інша дівчинка. При цьому на відео файлі зафіксовано, що в цей час на пішохідному переході знаходиться пішохід, який не закінчив перехід вул. Ш.Руставелі і знаходиться попереду автобуса перед водієм. На 15 секунді запису автобус здійснює поворот праворуч, наближається правою передньо-кутовою частиною ТЗ до групи пішоходів, які почали прискорення, яке перейшло в біг та відбувається їх зміщення в сторону від пішохідного переходу. Автобус продовжує рух, не реагуючи на наявність пішоходів, і на 16 секунді запису відбувається контакт автобуса із потерпілою ОСОБА_3 передньою правою частиною, а згодом із малолітньою ОСОБА_5 , яка від контакту з автобусом падає, а автобус не зупиняючись продовжує рух. Лише на 20 секунді запису автобус зупинився, через кілька секунд здійснив рух назад і потерпіла ОСОБА_3 дістала тіло малолітньої ОСОБА_15 з під задніх коліс автобуса.

З висновку криміналістичної експертизи відео-, звукозапису у кримінальному провадженні від 12.07.2016 року вбачається, що при огляді наданого оптичного диску FIESTA CD-R сер. № А0115092201С2 в ньому виявлено два файли відео звукозапису, а саме: файл «TS_P0445.MP4» (115 343 360 байт) та файл «TS_P0446.MP4» (115 212 288 байт).

При по-кадровому перегляді вмісту даних файлів за допомогою програмного засобу Movavi Video Converter 11.5.2 встановлено, що обставини ДТП зафіксовані у файлі «TS P0445.MP4» на ділянці відеозапису з показами таймеру від 16:30:05 (автобус починає повертати, пішохід-учасник ДТП знаходиться поза зоною відеокамери) по 16:30:27 (автобус зупиняється після заднього ходу).

При подальшому технічному дослідженні файлу «TS_P0445.MP4» за допомогою вищезазначеного програмного засобу встановлено:

- файл містить доріжку відеозапису тривалістю 60,059 с. роздільною здатністю 1920 на 1088 пікселів з частотою кадрів 29,9705 кадрів в секунду (всього 1800 кадрів);

- ділянці відеозапису з показами таймеру від 16:30:05 по 16:30:27 відповідають кадри з 375 по 1062.

У подальшому за допомогою вищезазначеного програмного засобу у автоматичному режимі було виготовлено 688 графічних файлів формату PNG (стиснення без втрати інформації) з назвами від «000000375.png» по «000001062.png», що відповідають послідовним кадрам ділянки відеозапису, що містять обставини ДТП. Інтервал між сусідніми кадрами складає біля 1/30 с.

З висновку судової транспортно - трасологічної експертизи № 3167 від 18 липня 2020 року (а.с.109-111 т.1) вбачається, що місце наїзду автобусом «Рено» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 на малолітню ОСОБА_5 знаходиться на внутрішній правій смузі руху, виходячи з напрямку в сторону вул. Стрийська за межами пішохідного переходу на віддалі біля 5,1 м від правого узбіччя та на віддалі 2,4 м від пішохідного переходу в сторону вул. Стрийська.

З висновку судово-автотехнічної експертизи № 2863 від 28 липня 2016 року (а.с.113-119т.1) вбачається, що якщо вважати, що вихід пішоходів на проїзну частину вул. Ш.Руставелі відображений на кадрах «000000410» + «000000425» відеозапису, а первинне контактування автобуса з пішоходами відбулось в момент перетину передньою габаритною частиною автобуса, траєкторії руху пішоходів, що можна спостерігати на кадрах «000000495»+ «000000505», то час руху пішоходів (серед яких була малолітня ОСОБА_5 ) з моменту їх виходу з тротуару на проїзну частину дороги і до момент наїзду автобусом міг становити 2,33.. .3,17с.

Встановити швидкість руху автобуса «Рено» безпосередньо в момент ДТП виходячи із відеозапису не надається можливим, оскільки це потребує визначення розмірних характеристик зображених на відеокадрах об`єктів, що виходить за межі компетенції автотехнічної експертизи.

Водій автобуса «Рено» ОСОБА_1 , маючи намір на перехресті виконати поворот праворуч на дорогу, на початку якої був наявний нереґульований пішохідний перехід, відповідно до вимог п.п.10.1, 16.2, 18.1 ПДР повинен був перед зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та дати дорогу пішоходам, які переходили проїзну частину, на яку він повертав, по нерегульованому пішохідному переходу, а у разі виникнення небезпеки для руху - згідно вимог п.12.3 ПДР негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

Якщо з робочого місця водія автобуса була об`єктивна можливість бачити пішоходів в момент їх виходу на проїзну частину (на пішохідний перехід), то за таких обставин водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішоходів шляхом своєчасного застосування гальмування. У такій дорожній ситуації дії водія ОСОБА_1 , який з моменту виходу пішоходів на проїзну частину (на пішохідний перехід) своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходам, не відповідали вимогам п.п. 16.2,18.1,12.3 ПДР.

Причиною даної ДТП, з технічної точки зору, стали ті обставини, що пішоходи ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вибігли на проїзну частину (на пішохідний перехід) не впевнившись у відсутності небезпеки, а водій автобуса ОСОБА_1 своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_16 визнав, що висновок про те, що «причиною даної ДТП, з технічної точки зору, стали ті обставини, що пішоходи ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вибігли на проїзну частину (на пішохідний перехід) не впевнившись у відсутності небезпеки, а водій автобуса ОСОБА_1 своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу», чим не дотрималися положень п. 4.14.б ПДР руху є помилковим і не точним. Під час перегляду речового доказу - відео файлу з відео фіксацією ДТП погодився, що пішоходи на пішохідний перехід не вибігали, а виходили, а перейшли у біг пройшовши певну частину дороги.

Суд вважає, що висновок судово-автотехнічної експертизи №2863 від 28 липня 2016 року в частині того, що причиною даної ДТП, з технічної точки зору, стали ті обставини, що пішоходи ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вибігли на проїзну частину (на пішохідний перехід) не впевнившись у відсутності небезпеки не відповідає фактичним обставинам справи, зібраним доказав, зроблений експертом помилково, що він сам визнав в судовому засіданні і він також спростовується в цій частині іншими висновками експертиз.

Так, за клопотанням сторони захисту та обвинувачення було призначено у справі комплексну фото-відео-технічну медико-криміналістичну та транспортно-трасологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз із залученням експертів Головного Бюро судово-медичної експертизи.

З висновку комплексної судової медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 30.05.2018 №808/17-52/9955/18-52,147/17 (а.с.79-87т.4) вбачається, що первинний контакт автобуса Renault із потерпілою ОСОБА_5 відбувся правою передньою стороною ТЗ в районі правого переднього колеса із послідуючим падінням потерпілої на опорну поверхню (проїзну частину), при цьому достеменно встановити, з якою частиною тіла потерпілої відбувся первинний контакт ТЗ за наявними даними неможливо. В подальшому, враховуючи характер переміщення автобуса Renault в процесі правого повороту відбувався рух задніх коліс, зокрема, правих коліс, по меншому радіусу, ніж передніх, в результаті чого потерпіла ОСОБА_5 опинилась під правим бортом ТЗ, та в послідуючому відбувся наїзд правими задніми колесами тіла потерпілої, яка перебувала в положенні, близькому до горизонтального, задньою поверхнею тіла догори.

Наїзд автобуса Renault на потерпілу ОСОБА_5 , яка вже перебувала у положенні близькому до горизонтального, відбувся в районі зафіксованих в схемі до протоколу огляду місця ДТП слідів біологічних речовин (детально викладено в дослідницькій частині). В свою чергу, первинний контакт автобуса Renault із потерпілою ОСОБА_5 близькому до вертикального, відбувся дещо раніше вказаного місця (ближче до пішохідного переходу).

При цьому експертами для можливості вирішення питань щодо контактної взаємодії пішохода/потерпілої ОСОБА_5 із автобусом на підставі наявного у матеріалах справи відеозапису пригоди файл «TS_P0445.MP4» проведено описовий аналіз зближення вказаного ТЗ із пішоходами, зокрема потерпілою ОСОБА_5 із послідуючим контактом між ними та переміщенням автобуса до повної зупинки в місці проїзної частини, що відповідало зафіксованому на схемі до протоколу огляду місця ДТП кінцевого розташування ТЗ (положення «І» зазначеної схеми).

При по-кадровому перегляді було встановлено, що фрагменту відеозапису «TS_P0445.MP4» від 16.30.05 по 16.30.37 (відповідно до службової інформації відеозапису) відповідають кадри №№357 по 1062.

Описовим аналізом наданого на дослідження відеозапису «TS_P0445.MP4» були встановлені наступні обставини даної ДТП:

Кадри 410...451 (фото 7) - поява у кадрах ОСОБА_3 із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які рухаються по тротуару із послідуючим виходом на проїзну частину в районі пішохідного переходу. Автобус перебуває в початковій фазі виконання правого повороту та зліва відносно вказаної вище групи пішоходів на певній відстані від них.

Кадри 491...493 (фото 8) - проглядається крізь інших пішоходів переміщення ОСОБА_5 , у вертикальному положенні (в кадрах наявні характерні рожеві частини верхнього одягу пішохода). Автобус перебуває в процесі правого повороту із можливим заїздом передньою частиною на ділянку дорожньою розмітки «пішохідний перехід» із зближенням правої передньо - кутової частини ТЗ до вказаної групи пішоходів.

Кадри 501...507 (фото 9) - проглядається крізь інших пішоходів перебування ОСОБА_3 у положенні близькому до вертикального на рівні правого переднього колеса автобуса та відповідно правіше відносно даного ТЗ (в кадрах наявні темні/чорні частини верхнього одягу пішохода).

Кадри 521...528 (фото 10) - поява у кадрах крізь інших пішоходів перебування ОСОБА_5 в районі опорної поверхні на рівні правого переднього колеса автобуса та відповідно правіше відносно даного ТЗ, що може свідчити про перебування пішохода у фазі падіння на проїзну частину (в кадрах наявні характерні рожеві частини верхнього одягу пішохода).

Кадри 537...577 (фото 11) - поява у кадрах крізь інших пішоходів перебування ОСОБА_3 в районі опорної поверхні на рівні за правим переднім колесом автобуса та відповідно правіше відносно даного ТЗ, що може свідчити про перебування пішохода у фазі падіння на проїзну частину (в кадрах наявні темні/чорні частини верхнього одягу пішохода).

Кадри 592...607 (фото 12) - зміщення/підняття задньої частини автобуса вгору, що може свідчити про переміщення даного ТЗ в процесі гальмування та/або переїзд/наїзд задніми колесами тіла пішохода/об`єкта.

Кадри 608...874 - зупинка автобуса.

Кадри 875...1020 (фото 13) - вмикання задніх ліхтарів світлого кольору на автобусі, що сигналізують про рух ТЗ заднім ходом із послідуючим переміщення даного автобуса назад.

Кадри 970...1026 (фото 14) - поява у кадрах ОСОБА_5 під автобусом в районі правого заднього колеса.

Кадри 1026…1062 (фото 15) - ОСОБА_3 витягує з під автобуса (в районі правого заднього колеса) ОСОБА_5 .

З висновку комплексної судової фототехнічної експертизи відео звукозапису, авто технічної та транспортно-трасологічної експертизи від 27.06.2018 року № 807/17-35/9953/9954/18-52/12707/18-52 (а.с.91-100 т.4) вбачається, що в процесі проведення експертизи за допомогою ПЗ «Amped Five» було зроблено роздруківку відеозапису «TS_P0445.MP4» та отримано 1800 файлів з фотозображеннями, що відповідають послідовним кадрам досліджуваного відеозапису з інтервалом, що відповідають послідовним кадрам досліджуваного відеозапису з інтервалом між сумісними кадрами 1/30 с. Перший файл має назву «0001.jpg», останній - «1800.jpg. З моменту початку виконання повороту автобуса до наїзду пройшов час не менше ніж 3 с, а саме з 12 с до 16 с. Загальний час відеозапису матеріалу ДТП становить 1 хв. При кадровому перегляді було встановлено, що фрагменту відеозапису «TS_P0445.MP4» від 16.30.05 до 16.30.27 відповідають кадри з №№357 по 1062. В подальшому у даному висновку описано детальний аналіз відеокадрів, який фактично є аналогічний тому, що викладений у висновку комплексної судової медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 30.05.2018№808/17-52/9955/18-52,147/17 (а.с.79-87т.4). При цьому експерти прийшли до висновку про те, що середня розрахункова швидкість руху автобуса Renault на ділянці дороги враховуючи похибку складає 11…13.6 км/год. Проміжок часу, який міг пройти з орієнтовного моменту виходу пішоходів з тротуару на проїзну частину до ймовірного моменту наїзду (контакту) на них автобуса складає 2.33…3.17 с.Регламентація та оцінка відповідності дій пішоходів ОСОБА_3 з малолітніми ОСОБА_5 і ОСОБА_6 згідно вимог Правил дорожнього руху (далі по тексту - ПДР) в даній дорожній обстановці не потребує застосування спеціальних знань в галузі автотехніки, тому дане питання може бути вирішене слідчим (судом) самостійно на підставі вимог розділу 4 ПДР із врахуванням обставин зближення пішоходів із автобусом, які зафіксовані в кадрах відеозапису пригоди «Т8_Р0445.МР4». Враховуючи вказані в ухвалі про призначення експертизи обставини скоєння ДТП в даній дорожній обстановці водію автобуса Renault, з технічної точки зору, слід було діяти у відповідності з вимогами п.п. 1.7, 16.2 та 18.1 ПДР, а з моменту виникнення небезпеки для його руху у відповідності із вимогами п. 12.3 ПДР.

Водій автобуса Renault, з моменту виходу групи пішоходів на проїзну частину, він (водій) мав технічну можливість уникнути наїзду на пішоходів, зокрема, на малолітню дитину, шляхом застосування екстреного гальмування при наведеному в дослідницькій частині діапазоні швидкостей руху даного ТЗ враховуючи викладені в дослідницькій частині умови, зокрема, наявність у водія об`єктивної можливості виявлення виходу пішоходів на проїзну частину.

При вирішенні питання про те, чи водій автобуса «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 мав об`єктивну можливості виявлення виходу пішоходів на проїзну частину, суд враховує наступні обставини.

Сам обвинувачений суду показав, що два роки до ДТП працював на цьому маршруті, знав його досконало. При виїзді на маршрут стан здоров`я його перевірявся лікарем, здійснюючи поворот праворуч з вулиці Зеленої на вулицю Ш.Руставелі в м. Львові з місця водія він бачив пішохідний перехід, жодних перешкод для обзору у нього не було. Разом з тим, він ствердив, що пішоходів не бачив, вважає, що таке могло статися через невідповідність автобуса технічних вимогам, зокрема недостатньому розміру дзеркал заднього виду.

Суд вважає, що такі його показання не відповідають фактичним обставинам справи, а окрім того, наявними доказами доведено, що водій мав об`єктивну можливості виявлення виходу пішоходів на проїзну частину.

Так, з протоколу огляду місця події (а.с.63-80 т.1) вбачається, що на вул.. Ш.Руставелі у м. Львові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автобуса «Рено», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 ,в результаті неї відбувся наїзд транспортного засобу на пішохода зазначено, що в той день погода була ясна, без опадів, температура +18 градусів, проїзна частина становить горизонтальну ділянку, асфальтне покриття сухе без пошкоджень, загальна видимість із місця водія 100 м.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 26 липня 2016 року за участі потерпілої ОСОБА_3 з використанням транспортного засобу «Рено» д.р.н. НОМЕР_2 (а.с.124-132 т.1) вбачається, що потерпіла показала своє розташування при виході на пішохідний перехід по вул. Ш.Руставелі у м. Львові, вказала ділянку дороги, де відбувся перший контакт автобуса з нею та малолітньою дитиною і де відбувся наїзд на дитину. Окрім цього, слідчим відтворено траєкторію руху автобуса «Рено» д.р.н. НОМЕР_2 до моменту наїзду на дитину. Характерним для доводів про те, що обвинувачений із кабіни водія мав об`єктивну можливості виявлення виходу пішоходів на проїзну частину вказує фото №14 - вигляд дорожньої обстановки праворуч з робочого місця водія автобуса в момент його повороту на вул. Ш. Руставелі. Із вказаного місця пішохідний перехід вул. Ш.Руставелі та наявні на ньому чи поряд з ним пішоходи проглядаються повністю. Послідуючі фото 15 і 16 відображають видимість із кабіни водія при здійсненні повороту автобуса на вул. Ш.Руставелі і також підтверджують, що водій повністю мав бачити пішоходів перед автобусом. На те, водій автобуса, здійснюючи поворот з вулиці Зеленої на вулицю Ш.Руставелі мав об`єктивну можливість виявлення виходу пішоходів на проїзну частину вказує висновок комплексної судової фототехнічної експертизи відео звукозапису, авто технічної та транспортно - трасологічної експертизи від 27.06.2018 року № 807/17-35/9953/9954/18-52/12707/18-52 (а.с.91-100 т.4) та висновок комплексної судової медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 30.05.2018№808/17-52/9955/18-52, 147/17(а.с.79-87 т.4).

Зокрема, при перегляді фрагменту стоп-кадру №410 відеозапису «TS_P0445.MP4» та опису його у названих висновках експертиз встановлено, що коли автобус перебував в початковій фазі виконання правого повороту, то знаходився зліва відносно групи пішоходів, які у цей час рухаючись по тротуару здійснювали вихід на проїзну частину в районі пішохідного переходу з подальшим переміщенням. Окрім того, проміжок часу, який міг пройти з орієнтовного з моменту виходу пішоходів з тротуару на проїзну частину до ймовірного моменту наїзду (контакту) на них автобуса складає 2.33…3.17 с. Отже, протягом цього часу пішоходи вже знаходилися перед автобусом дещо правіше. Їх виявити водій мав об`єктивну можливість через переднє лобове скло, а не дзеркала заднього вигляду. Окрім того, після контакту автобуса передньою правою частиною з потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_5 водій автобуса не зреагував на це і продовжив рух транспортного засобу, поки, як сам визнав, люди не почали кричати. При цьому, суд вважає об`єктивно неспроможними показання як водія ОСОБА_1 так і свідка ОСОБА_17 , яка була допитана за клопотанням обвинуваченого, про те, що він не мав об`єктивної можливості виявити пішоходів у дзеркала заднього виду, через технічну недосконалість автобуса, а покази свідка ОСОБА_17 про те, що потерпіла ОСОБА_3 рухалася не перпендикулярно вулиці Ш.Руставелі, а по проїзній частині в напрямку вулиці Стрийської, а малолітня ОСОБА_15 вирвалась та побігла на зустріч автобусу і попала під заднє колесо, оскільки як висновками названих експертиз, так і показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також записом з відеореєстратора встановлено, що потерпіла ОСОБА_3 з дітьми переходила вулицю Ш.Руставелі в районі пішохідного переходу, тобто рухалася перпендикулярно вулиці Ш.Руставелі, і первинний контакт автобуса Renault із потерпілою ОСОБА_5 відбувся правою передньою стороною автобуса в районі правого переднього колеса ближче до пішохідного переходу із послідуючим падінням потерпілої на опорну поверхню (проїзну частину). В подальшому, враховуючи характер переміщення автобуса Renault в процесі правого повороту відбувався рух задніх коліс, зокрема, правих коліс, по меншому радіусу, ніж передніх, в результаті чого потерпіла ОСОБА_5 опинилась під правим бортом ТЗ, та в послідуючому відбувся наїзд правими задніми колесами тіла потерпілої, яка перебувала в положенні, близькому до горизонтального, задньою поверхнею тіла догори. При цьому суд звертає увагу, що положення автобуса на фото стоп-кадру №410 відеозапису «TS_P0445.MP4» фактично відповідає положенню автобуса під час слідчого експерименту за участі потерпілої під час здійснення фото №14 і на ньому чітко проглядається пішохідний перехід та тротуар поряд з ним.

Правове обґрунтування доведеного обвинувачення.

Розділом І п.1.5 Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України, від 10 жовтня 2001 р. № 1306 із змінами та доповненнями (дальше ПДР) визначено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Розділом 2 п.2.3.б ПДР передбачено обов`язки водія і зокрема для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

Розділом І п.1.10 ПДР визначено термінпішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.35.1-5.37.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч.

Розділом 10 п.10.1 ПДР визначено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Розділом 12 п.12.3 ПДР визначено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Розділом 16 п.16.2 ПДР визначено, що на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.

Розділом 18 п.18.1 ПДР визначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Окрім того, Розділом І п. 1.7 ПДР визначено, що водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності.

Дослідивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні є доведено, що обвинувачений 10.06.2016 року о 16 годині 30 хвилин, керуючи ТЗ - автобусом «Renault», р.н. НОМЕР_2 , здійснюючи поворот з вулиці Зеленої на вулицю Ш.Руставелі у м. Львові, порушив вимоги Р 1 п.1.5; Р 2 п.п. 2,3 б), д) 1.10 (в частині значення терміну «пішохідний перехід»); Р 10 п.10.1; Р 12 п. 12.3; Р 16 п. 16.2; Р 18 п.18.1 Правил дорожнього руху України, яке виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час виконання правого повороту із вулиці Зеленої на вулицю Ш. Руставелі не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого на вулиці Ш. Руставелі, позначеного інформаційно-вказівним дорожнім знаком 5.35.1 «Пішохідний перехід» додатку 1 ПДР України та горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 (зебра) додатку 2 ПДР України, по якому справа наліво по ходу його руху проїзну частину дороги переходили пішоходи ОСОБА_3 з двома малолітніми дітьми ОСОБА_5 , і ОСОБА_6 , і яких він мав об`єктивну можливість своєчасно виявити, не зменшив швидкість і не зупинився, щоб дати їм дорогу, такими своїми діями створив аварійну обстановку, яка призвела до наїзду на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка в результаті наїзду загинула.

А тому його діяння правильно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України.

При цьому суд вважає, що здійснюючи перехід вулиці Ш.Руставелі в м. Львові пішоходи ОСОБА_3 з двома малолітніми дітьми не порушували Правила дорожнього руху, в тому числі п.4.14 ПДР, оскільки в судовому засіданні встановлено, що підійшовши з тротуару до пішохідного переходу ОСОБА_3 тримала малолітню ОСОБА_15 за її ліву руку, а інша дитина тримала малолітню ОСОБА_15 за праву руку і подивившись ліворуч, переконавшись, що не має перешкоди, вона з дітьми стала переходити вулицю. Автобус в цей час знаходився ще на вул. Зеленій у м. Львові і одночасно з виходом їх на перехід став здійснювати поворот. Згідно даних експертиз від виходу пасажирів до первинного контакту з автобусом пройшло в межах 2.33…3.17 с, окрім цього труп дитини виявлено на відстані 4.20м. від тротуару на віддалі 2.4 м., а сам первинний контакт автобуса Renault із потерпілою ОСОБА_5 в близькому до вертикального положення, відбувся дещо раніше вказаного місця (ближче до пішохідного переходу). Отже, є очевидним, що перед здійснення повороту на вулицю Ш.Руставелі потерпіла ОСОБА_3 вже ступили на пішохідний перехід і продовжували рух ним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 751/4821/17 (провадження: К/9901/3390/17) зробив висновок про те, що вимога пункту 18.1 ПДР України передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами з моменту, коли вони ступили на перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу або зупинитися.

Таким чином, водій повинен врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу.

Окрім того, слід врахувати, що ближче до автобуса згідно даних як висновків експертизи так і відеозапису з відеореєстратора була потерпіла ОСОБА_3 і саме з нею першою відбувся контакт транспортного засобу. При цьому малолітня ОСОБА_15 перебувала правіше від потерпілої ОСОБА_3 і контакт з дитиною відбувся вже за межами пішохідного переходу після їх зміщення в сторону.

14.02.2019 р. адвокатом обвинуваченого Грабом М.О. подано клопотання про визнання недопустимим доказом слідчий експеримент, зазначений у матеріалах справи (том 1 стор. 119-132) від 26.07.2016 року внаслідок допущення численних порушень під час його здійснення.При цьому адвокат зазначає, що даний слідчий експеримент проводився без участі самого ОСОБА_1 і про проведення даного слідчого експерименту йому навіть не було повідомлено жодним чином, про що свідчить відсутність у матеріалах справи відповідних доказів, а долучення до матеріалів справи сфальсифікованих доказів, підписаних заднім числом із зміною нумерації сторінок у матеріалах кримінального провадження, є злочином, передбаченим ч.1 ст.366 КК України одразу буле помічено сторонами судового провадження. Внаслідок проведення так званого слідчого експерименту було порушено права обвинуваченого передбачені п. 9, 10, 11, 15 ч. 3, п. 2 ч. 4, ч. 5, ст. 42, ч. 3, 4 ст. 240 Кримінального процесуального кодексу України на невід`ємне право бути проінформованим про проведення слідчого експерименту та отримання його результатів для оскарження неправомірних дій, що зокрема принижують честь і гідність обвинуваченого ОСОБА_1 . Також під час проведення даного слідчого експерименту було вчинено ряд дій для викривлення обставин кримінального провадження №12016140000000644.

Вивчивши дане клопотання суд його відхиляє з таких підстав.

У відповідності до положень ст.240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

Як вбачається із протоколу проведення слідчого експерименту (а.с.119 т.1) 26.07.2016 року слідчим за участі потерпілої ОСОБА_3 проведено слідчий експеримент, мета якого зазначена - встановити місце наїзду автобуса «Рено» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , траєкторію руху вказаного автобуса та пішоходів до наїзду, видимість на пішохідний перехід вул. Ш. Руставелі із робочого місця водія автобуса «Рено» реєстраційний номер НОМЕР_2 при виконанні ним правого повороту із вул. Зеленої на вул. Ш. Руставелі, а також механізм розвитку ДТП за показаннями потерпілої. Отже, в даному випадку слідчий проводив слідчий експеримент за участю потерпілої з метою перевірки і уточнення відомостей, які вона надала у своїх показаннях.

В судовому засіданні встановлено і це підтвердив сам обвинувачений, після його затримання від відмовився давати будь-які показання, скориставшись ст. 63 Конституції України. Окрім того, ні він ні захисник на досудовому слідстві жодних клопотань про проведення слідчого експерименту за його участі не подавали, як і участі у вказаній слідчій дії. З протокол цієї слідчою дією, як і з іншими матеріалами кримінального провадження обвинувачений та захисник ознайомлені, жодних зауважень не подавали.

Тому підстав для визнання цього доказу не допустимим у суду не має.

28.05.2020 року на адресу суду поступило клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про визнання недопустимими доказами висновку комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи № 808/17-52/9955/18-52,147/17 від 30.05.2018 р. в частині проведення судово-медичної експертизи в порядку ч.1,2 ст.86, п.3 ч.2 ст.87, ч.12 ст.290 КПК України та висновку комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи № 808/17-52/9955/18-52,147/17 від 30.05.2018 р. в порядку ст.86, п.3 ч.2 ст.87, ч.12 ст.290 КПК.

Основною підставою визнання недопустимими вказаних доказів в частині проведення судово-медичної експертизи є те, що на думку обвинуваченого одяг малолітньої дитини не вилучався, не визнаний речовим доказом і не давався на огляд учасника кримінального провадження. Окрім того, експертизи проводилися понад два роки, висновки мають істотні неточності.

В судовому засіданні встановлено, що труп малолітньої ОСОБА_5 у одязі був доставлений у КЗ ЛОР ЛОБСМЕ у одязі, в якому вона була одіта. Із висновку судово-медичної експертизи № 505/2016 (а.с.95 т.1), вбачається що при зовнішньому описі трупа експерт детально описав одяг, у якому вона була одіта.

Окрім того, 18.04.2018 року лікарем судово-медичним експертом - криміналістом складено висновок №11-мк (а.с.101-104 т.4), згідно якого на лівому рукаві куртки та рейтузах по попередніх та задніх поверхнях зліва і на задній половинці трусиків зліва від трупа дитини ОСОБА_5 виявлені пошкодження, морфологічні особливості та характер яких вказує на те, що вони могли утворитися внаслідок ковзання по переважаючій, можливо, помірно шерехатій поверхні (дорожнє покриття) з притисненням до неї деталями нижньої поверхні чи колеса ТЗ. На задній половинці трусиків зліва виявлені забруднення, що нагадує нашарування гуми автомобільної покришки без відбитка особливостей її поверхні.

Окрім того, у висновку комплексної судової медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 30.05.2018 року на сторінці 16-17 висновку є також посилання на висновок №11-мк.

Дійсно, даний одяг був наданий слідчим на запит суду, однак у матеріалах справи постанова про визнання його речовим доказом відсутня, при виконанні вимог передбачених ст. 290 КПК України пакет із одягом стороні захисту для огляду не надавався.

У відповідності до положень ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 3) порушення права особи на захист.

Отже, оскільки одяг дитини не визнавався речовим доказом і не надавався стороні захисту для огляду при відкритті матеріалів слідства він є недопустимим доказом.

Оскільки висновок експертизи від 18.04.2018 року №11-мк (а.с.101-104 т.4), складений за наслідками дослідження лікарем судово-медичним експертом -криміналістом одягу малолітньої ОСОБА_5 , тому і вказаний висновок експертизи є недопустимим доказом.

При цьому, у своєму рішенні суд на вказаний доказ не посилається.

В той же час підстав для визнання недопустимим вцілому висновку комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи №808/17-52/9955/18-52,147/17 від 30.05.2018 р. не має, оскільки у ньому є лише часткове посилання зокрема на сторінці 16-17, однак дані із цього висновку на загальний висновок комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи №808/17-52/9955/18-52,147/17 від 30.05.2018 р. не впливають.

Тому клопотання слід задоволити частково, визнати недопустимим висновок експертизи від 18.04.2018 року №11-мк (а.с.101-104 т.4), складений за наслідками дослідження лікарем судово-медичним експертом-криміналістом одягу малолітньої ОСОБА_5 та не враховувати посилання на нього у висновку комплексної судової медичної, автотехнічної транспортно-трасологічної експертизи №808/17-52/9955/18-52,147/17 від 30.05.2018 р. (а.с.16-17 абз.2 висновку).

Окрім того, 28.05.2020 року на адресу суду поступило клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про визнання матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016140000000644 недопустимими доказами. Підставою для цього є те, що йому в належний спосіб не здійснено відкриття всіх матеріалів досудового розслідування прокурором, зокрема 29.07.2016 року обвинуваченому надано лише 1 годину на вивчення матеріалів слідства, і окрім того, підписи у різних документах ОСОБА_1 різняться.

Суд вважає, що дане клопотання є безпідставним і до задоволення не підлягає з таких підстав.

У відповідності до положень передбачених ст.290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів.

З клопотання вбачається, що ознайомившись із відкритими прокурором матеріалами кримінального провадження ні обвинувачений, ні його захисних не заявляли клопотання про те, що їм не достатньо часу для ознайомлення з матеріалами, чи що їм не надано якісь копії документів з матеріалів провадження. Не заявлялося про це обвинуваченим і на стадії підготовчого засідання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, доступ до матеріалів досудового розслідування обвинуваченому та його захисникові було надано 29.07.2016 року, що підтверджується записом у реєстрі матеріалів досудового розслідування та розписками про отримання копії обвинувального акта і копії реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с.09-10 т.1). Після чого обвинувальний акт був скерований до суду.

В подальшому судом здійснювалося підготовче судове засідання та здійснюється судовий розгляд у відповідності з вимогами ст.22 КПК України, тобто на засадах змагальності, а тому жодна із сторін не позбавлена права заявляти відповідні клопотання та ставити перед судом питання дослідження тих чи інших доказів.

Відповідні положення ст.290 КПК України передбачають обов`язок сторони обвинувачення лише надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, тобто створити можливість для сторони захисту ознайомитися з цими матеріалами, зробити копії або інші відображення цих матеріалів. Однак, відповідно до частини першої статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав. Тому вирішення питання, в якому обсязі скористатися наданою можливістю ознайомитися із матеріалами досудового розслідування, повністю залежить від рішення сторони захисту.

Тому, правило недопустимості доказів, передбачене ч.12 ст.290 КПК України, стосується лише ситуації, коли сторона обвинувачення не виконала свій обов`язок надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, внаслідок чого та була позбавлена можливості ознайомитися з ними. Однак, це правило не поширюється на ситуацію, коли сторона захисту, маючи доступ до матеріалів, за власним рішенням відмовилася від ознайомлення з ними повністю або в будь-якій частині чи ознайомилася протягом нетривалого часу.

Таким чином, дане клопотання слід відхилити.

Суд також вважає, що твердження обвинуваченого про порушення права на захист через те, що його інтереси на досудовому слідстві та в судовому засіданні представляв захисник Галишин С.О., який на його думку є у дружніх відносинах із прокурором, є надуманим, це є його обрана форма захисту від обвинувачення. Так, сам обвинувачений визнав, що угоду із захисником уклала його родина, на досудовому слідстві вони разом визначили позицію захисту. Окрім того, в судовому засіданні інтереси обвинуваченого у різний час, крім Галишина С.О. представляли інші захисники, також обрані обвинуваченим та його родиною. Доводи про те, що захисник Галишин С.О. перебуває у дружніх відносинах з прокурором нічим не підтверджені, а тим більше, що адвокат Галишин С.О. діяв в супереч його інтересах. При цьому суд враховує, що в силу положень ч.1 ст.48 КПК України, захисник залучається підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні і в любий момент підозрюваний, обвинувачений може відмовитися від захисника. В судовому засіданні обвинувачений заявив відвід захиснику Галишину С.О., навів для цього підстави, але суд його клопотання відхилив, обставини, які б доводили неналежне надання правової допомоги на досудовому слідстві не встановлено.

Окрім цього, суд вважає, що доводи обвинуваченого, про те, що до нього було застосовано насильство слідчим ОСОБА_19 під час затримання 10.06.2016 р., оскільки він вимагав зізнання у скоєному, жодними об`єктивними даними не підтверджено.

Так, сам обвинувачений визнав, що його затримання відбулося 10.06.2016 року у присутності захисника, про що складено протокол. Окрім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що після затримання обвинуваченого йому обирався запобіжний захід у виді тримання під вартою слідчим суддею місцевого суду. А згодом ухвала слідчого судді переглядалася у апеляційному порядку. Жодного разу обвинувачений не заявив слідчому судді про те, що до нього слідчим було застосовано насильство, хоч КПК України зобов`язує слідчого суддю при наявності такої заяви вчинити дії на захист його інтересі.

Окрім того, про застосування насильства обвинувачений не заявляв і під час підготовчого та судового розгляду, а вперше про це він вказав лише в кінці 2018 року після завершення проведення комплексних експертиз, тобто більше ніж через два роки після затримання. Також він не заявляв клопотання про допит слідчого у якості свідка для з`ясування цих фактів, а під час допиту свідка ОСОБА_19 за клопотанням представників потерпілих не ставив жодних питань пов`язаних із застосуванням до нього насильства і не заявляв суду про ці обставини.

Таким чином, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення передбачена ч.2 ст.286 КК України доведена прокурором повністю належними, допустимими доказами, які перевірені в ході судового розгляду.

В ході судового розгляду потерпілими ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 заявлені цивільні позови.

Так, потерпіла ОСОБА_3 в уточненій позовній заяві від 11.08.2016 року (.а.с.175 т.1) просить стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 заподіяну їй злочином моральну шкоду у розмірі 400000 грн., а з обвинуваченого ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 200000 грн. Вищеописаними діями ОСОБА_1 їй, як бабці загиблої ОСОБА_5 , яку визнано потерпілою від даного злочину, завдано моральної шкоди.

Позов мотивує тим, що через передчасну і трагічну смерть її онуки ОСОБА_5 їй було завдано моральну шкоду, що полягала у глибоких душевних стражданнях спричинених цією подією, почуттям безпорадності, розпачу та пригніченості. Також через необхідність з`являтися на допити, інші слідчі дії в порядку розслідування кримінальної справи, а також до суду, в неї були порушені нормальні життєві зв`язки, вона була позбавлена можливості продовження активного громадського життя, були порушені її стосунки з оточуючими людьми.

Відповідно до ст. 23 ЦУ України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Стаття 1168 ЦК України вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

В даному випадку обов`язок по відшкодуванню завданої їй моральної шкоди, згідно чинного законодавства, покладається на Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1, яке на час скоєння злочину було користувачем автобуса «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також у зв`язку з тим, що водій - ОСОБА_1 в той час виконував свої трудові обов`язки, як працівник цього підприємства, проте вона бажає також отримати відшкодування безпосередньо від винної особи.

Потерпілий ОСОБА_2 в уточненій позовній заяві від 09 листопада 2018 року (а.с.86-87 т.5) просить стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (код ЄДРПОУ 23884071) на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 108 340 (сто вісім тисяч триста сорок) гривень та грошове відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, у розмірі 600 000 грн. (шістсот тисяч) гривень.

Позов обґрунтовує тим, що внаслідок смерті його доньки ОСОБА_5 йому була завдана матеріальна шкода, що складалася з сукупних витрат на поховання на загальну суму - 12 340,00 грн.(дванадцять тисяч триста сорок) гривень, а також майбутні витрати на спорудження пам`ятника в сумі 96 000,00 грн. (дев`яносто шість тисяч) гривень, а разом 108 340,00 грн.

Окрім того, внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_1 загинула його дочка, тому йому була завдана моральна шкода, яка полягає у глибоких душевних стражданнях спричинених цією подією, почуттям безпорадності, розпачу та пригніченості. Через цю подію він пережив сильний стрес, негативні емоції та хвилювання, що потягли подальші тривалі душевні страждання через втрату самої близької людини. Окрім того, він втратив душевний спокій, життєву рівновагу. Уже більше двох років не можу повноцінно працювати, забезпечувати свою сім`ю. Натомість винуватець ДТП досі не визнає своєї провини, намагаючись уникнути відповідальності за скоєне, через що він змушений протягом двох років відвідувати судові засідання, доводячи у суді свою позицію.

З врахуванням того, що обвинувачений ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 і воно є власником транспортного засобу, на якому він здійснив наїзд на дитину, вважає, що воно має відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Потерпіла ОСОБА_4 в уточненій позовній заяві від 18.09.2018 року (а.с. 186-190 т.4) просить стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 заподіяну їй злочином моральну шкоду у розмірі 300 000грн. та витрати на правову допомогу, та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на її користь спричинену моральну шкоду у розмірі 91 300грн.

Позов обґрунтовує тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 їй була заподіяна істотна моральна шкода, завдана смертю її дочки, ОСОБА_5 , яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім`ї чи близьких родичів.

Так, моральна шкода, завдана їй полягає у пережитих, нею моральних стражданнях внаслідок наступного:

- стресу, коли дізналась про дорожньо-транспортну пригоду, що мала місце з її дочкою, та про її смерть внаслідок цієї пригоди;

- непомірного стресу від розуміння втрати назавжди дочки, невідворотності цього;

- душевних страждань від споглядання, як члени її сім`ї страждають від втрати ОСОБА_5 ;

- жалю від того, що життя дочки закінчилось так рано та що вона так мало встигла зробити в своєму житті, що померла за обставин, що не залежали від неї;

- непомірного стресу під час організації поховання дочки;

- втрати психологічної рівноваги внаслідок порушення сталого побуту, життєвих зв`язків (вимушене звернення за допомогою до психолога, необхідність з`являтися на допити, інші слідчі дії в порядку розслідування кримінальної справи, а також до суду)

Глибину і тяжкість душевних страждань ОСОБА_4 внаслідок втрати дочки переоцінити неможливо, їх непомірність і незворотність є явною, оскільки втрата рідної дитини для батьків є найтяжчим душевним випробуванням.

Тому моральну шкоду оцінює в розмірі 400 000 грн., що справедливо відповідає ступеню тяжкості діяння, вчиненого ОСОБА_1 , викликаним у зв`язку з цим змінам у її житті та зусиллям, які вона змушена спрямувати для спроби відновлення попереднього стану, який в даному випадку повністю відновити неможливо.

Оскільки на момент скоєння кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_1 здійснював керування автобусом «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 і перебував у трудових відносинах із Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1, а зазначений автобус на момент ДТП був забезпечений страховим полісом № АЕ 6423343 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданий ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» вважає, що слід стягнути шкоду у такому порядку.

Так, положеннями п.25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз`яснено, що страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон).

Згідно із Законом, в Україні діє система обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою якого, згідно із ст.3 даного закону є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Виходячи з положень п.23.1 ст.23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в числі іншого, є моральна шкода.

Згідно п.27.3 ст.27 Закону, страховик здійснює відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (мінімальна заробітна плата станом на червень 2016 року становила 1450 грн.).

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 завдана моральна шкода, заподіяна смертю її дочки, то обов`язок по відшкодуванню такої шкоди покладається на ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», тому максимальне відшкодування моральної шкоди для обох позивачів, які є батьками загиблої дівчинки становить 17 400 грн., відповідно частка потерпілої ОСОБА_4 становить - 8700 грн.

Згідно із ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, решту відшкодування моральної шкоди в розмірі 391 300 грн. (400 000 грн. - 8700 грн.) на користь ОСОБА_4 , у зв`язку з бажанням потерпілої сторони отримати відшкодування шкоди не тільки від Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, а й від винної особи, тобто ОСОБА_1 підлягає стягненню наступним чином:

- з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 підлягає стягненню 300 000 грн. моральної шкоди;

- з обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає стягненню 91 300 грн. моральної шкоди.

Крім цього, ОСОБА_4 була змушена понести витрати на правову допомогу у даному кримінальному провадженні.

Виходячи з положень ч. 1 ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються, в числі іншого, з витрат на правову допомогу.

Статтею 124 ч. І КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. Розмір підтверджених витрат на правову допомогу становить - 15 000 грн.

Вирішуючи заявлені позови суд виходить із наступного.

Представник цивільного відповідача Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 позови потерпілих не визнав, пояснив, що дійсно, автобус на момент ДТП був забезпечений страховим полісом № АЕ 6423343 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданий ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» і ОСОБА_1 працював у відповідача по трудовому договору. Разом з тим, відповідач Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1 не є власником вказаного автобуса, вважає що ОСОБА_1 не порушував ПДР під час ДТП, а тому підстав для відшкодування моральної шкоди цим відповідачем не має.

Обвинувачений ОСОБА_1 також позов не визнав, з тих підстав, його вина у скоєнні злочину не доведена.

Разом з тим, відповідно з ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно положень ст.1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Статтями 23, 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а моральна шкода завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з вимогами ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції України проголошено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

10.06.2016 року, внаслідок вчиненого злочину обвинуваченим, життя малолітньої ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 обірвалося свавільно.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої потерпілим ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , суд враховує, що внаслідок вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, вони зазнали сильних душевних страждань та переживань, стресу коли дізналась про дорожньо-транспортну пригоду, що мала місце з їх дочкою, та про її смерть внаслідок цієї пригоди; непомірного стресу від розуміння втрати назавжди дочки, невідворотності цього; непомірного стресу під час організації поховання дочки; втрати психологічної рівноваги внаслідок порушення сталого побуту, життєвих зв`язків (вимушене звернення за допомогою до психолога, необхідність з`являтися на допити, інші слідчі дії в порядку розслідування кримінальної справи, а також до суду) і що внаслідок цього вони змушені були змінити свій звичний уклад життя, докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя своїх інших малолітніх дітей, а також, що жодна майнова компенсація практично не в змозі відновити попередній стан, який існував до ДТП, повернути до життя їх дитини.

Враховуючи наведене, характер заподіяння моральної шкоди, характер і об`єм моральних страждань позивачів, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що моральне відшкодування слід визначити у розмірі по 400 000 грн. на кожного із позивачів - батьків.

Окрім того, суд погоджується з тим, що оскільки на момент скоєння кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_1 здійснював керування автобусом «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 і перебував у трудових відносинах із Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1, а зазначений автобус на момент ДТП був забезпечений страховим полісом № АЕ 6423343 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданий ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», то в силу вимог п.27.3 ст.27 Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вони мають право на відшкодування моральної шкоди страховиком. При цьому загальний розмір такого страхового відшкодування їм становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (мінімальна заробітна плата станом на червень 2016 року становила 1450 грн.). Отже, позивачі мають право на відшкодуванню шкоди ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», у максимальному розмірі відшкодування моральної шкоди для обох позивачів по 8700 грн. із визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди.

Згідно із положеннями ст.1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі ( право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Також слід врахувати, що відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

В даному випадку обов`язок по відшкодуванню завданої їм моральної шкоди, згідно положень ст.1172 та ч.2 ст.1187 ЦК України покладається на відповідача Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1, яке на час скоєння злочину було володільцем автобуса «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.155-164 т.1), а також у зв`язку з тим, що водій - ОСОБА_1 в той час виконував свої трудові обов`язки, як працівник цього підприємства (а.с.134 т.1).

З врахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що позов потерпілої ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково і слід стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на її користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 300000 грн., а позов потерпілого ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково і слід стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 на його користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 391 300 грн.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення завданої матеріальної шкоди, що складалася з сукупних витрат на поховання на загальну суму - 12 340,00 грн.(дванадцять тисяч триста сорок) гривень, а також майбутні витрати на спорудження пам`ятника в сумі 96 000,00 грн. (дев`яносто шість тисяч) гривень, а разом 108 340,00 грн. слід відмовити за недоведеністю таких вимог, оскільки суду не надано доказів понесення саме таких витрат, окрім того, при наявності документального підтвердження потерпілий може отримати відшкодування в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд також вважає, що позов потерпілої ОСОБА_3 про стягнення з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 заподіяної їй злочином моральної шкоди у розмірі 400000грн., а з обвинуваченого ОСОБА_1 заподіяної моральної шкоди у розмірі 200000грн., як бабці загиблої ОСОБА_5 слід відхилити, оскільки нею у супереч положенням ч 2 ст.1168 ЦК України не надано суду доказів того, що вона проживала однією сім`єю із внучкою ОСОБА_5 .

Призначаючи покарання обвинуваченому, судом враховується ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд також враховує, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

У даному кримінальному провадженні слідством визнано обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого його щире каяття у вчиненому злочині. Проте, суд приходить до переконання, що така обставина носить формальний характер. Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах кримінального провадження як на стадії досудового слідства, так і судового розгляду немає об`єктивних даних, які б вказували на наявність щирого каяття у ОСОБА_1 щодо інкримінованих дій. Більше того, поведінка обвинуваченого в ході судового розгляду не свідчить про щире каяття останнього, наявність жалю, зокрема, з приводу настання смерті малолітньої ОСОБА_5 , проявів наміру відшкодувати завдані збитки.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення злочину щодо малолітньої дитини.

Обираючи покарання обвинуваченому, суд враховує, що він, будучи водієм перевізника, грубо знехтувавши вимогами ПДР України, вчинив необережний тяжкий злочин, наслідками якого стала смерть малолітньої дитини, щиро не розкаявся, не осудив свої дії і поведінку, не визнав негативні наслідки злочину для потерпілих, а протягом судового розгляду сприяв загостренню їх болю, не намагався відшкодувати завдані злочином збитки, а також його вік, стан здоров`я, в тому числі наявність захворювань, позитивні характеристики по місцю праці і проживання.

А тому, враховуючи наведені обставини, а також позицію представника державного обвинувачення, який настоює на застосуванні до обвинуваченого покарання у виді реального позбавлення волі, думку потерпілих, які просять обрати найтяжче покарання передбачене санкцією статті, суд приходить до висновку про те, що його виправленню і перевихованню сприятиме лише покарання в умовах ізоляції від суспільства у межах санкції статті, а не інше, більш м`яке покарання. Окрім того, оскільки обвинувачений грубо порушив ПДР будучи водієм маршрутного таксі, слід застосувати до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом. Окрім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений перебував під вартою з 10.06.2016 року по 06.12.2016 року включно.

З врахуванням ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону, який діяв на час його ув`язнення слід зарахувати у строк покарання визначеного судом строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосувались.

У відповідності до положень ст.100 КПК України, слід також вирішити питання речових доказів у кримінальному провадженні згідно постанови про визнання речовим доказом від 10.06.2016 року (а.с.84-85 том 1) - відео матеріалів дорожньо-транспортної пригоди (а.с.86), які слід зберігати при справі; постанови про визнання речовим доказом від 13.06.2016 року (а.с.104) - автобус марки «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який слід повернути власнику.

Також, слід стягнути з обвинуваченого в користь Державного бюджету України витрати пов`язані із залученням експертів, які складаються з: вартості проведення судової автотехнічної експертизи №2858 від 18 липня 2016 в розмірі 1981,8 гривень (а.с.99 том 1); судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису №2862 від 12 липня 2016 - 704,80 гривень (а.с.105 том 1), судової транспортно-трасологічної експертизи №3167 від 18 липня 2016 - 1871,70 гривень (а.с.108 том 1), судової автотехнічної експертизи №2863 від 28 липня 2016 - 3853,50 гривень (а.с.112 том 1); комплексної судової медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №808/17-52/9955/18-52,147/17 від 30 травня 2018 року - 11 726 гривень (а.с.78 том 4); комплексної судової фототехнічної, експертизи відеозапису, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №807/17-35/9953/9954/18-52/12707/18-52 від 26 червня 2018 року (а.с.90 том 4) - 18 590 гривень; що в загальному становить 38 727,8 гривень.

Окрім того, оскільки суд задовольняє цивільні позови, слід стягнути із відповідача Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (код ЄДРПОУ 23884071) судовий збір, а з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_4 - витрати на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.370, 371, 373, 374 КПК України, суд -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Обрати покарання ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років з відбуттям покарання у кримінально-виконавчій установі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з часу звернення вироку до виконання.

Зарахувати в строк відбуття покарання термін перебування під вартою з 10.06.2016 року по 06.12.2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два днів позбавлення волі, відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції, яка діяла на час інкримінованих дій.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 в користь Державного бюджету України витрати пов`язані із залученням експертів в загальному розмірі 38 727,8 гривень (тридцять вісім тисяч сімсот двадцять сім гривень вісімдесят копійок).

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , задоволити частково.

Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (код ЄДРПОУ 23884071) на користь ОСОБА_4 заподіяну моральну шкоду у розмірі 300 000 грн. (триста тисяч грн.).

В решті у задоволенні позову - відмовити.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , задоволити частково.

Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (код ЄДРПОУ 23884071) на користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 391 300 грн. (триста дев`яності одна тисяча триста грн.)

В решті у задоволенні позовних вимог відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - відмовити.

Стягнути із обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь потерпілої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , витрати за надання правової допомоги у розмірі 15 000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень)

Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (код ЄДРПОУ 23884071) судовий збір у розмірі 6 890 грн. (шість тисяч вісімсот дев`яносто гривень)

Речові докази: відео матеріали дорожньо-транспортної пригоди (а.с.86) - залишити при справі; автобус марки «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_2 - повернути власнику після вступу вироку в законну силу.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга в порядку та строки визначені ст.395 КПК України, протягом 30 днів з дня їх проголошення до апеляційного суду через суд, який ухвалив рішення з врахуванням положень ст.473 КПК України.

Суддя: Гирич С. В.