Рішення № 90836583, 04.08.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/701/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Гринько М.О.,

представника відповідача – Євенко Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

07 лютого 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху.

27 лютого 2020 року (здана на пошту 25 лютого 2020 року) до суду надійшла заява позивача щодо усунення недоліків позовної заяви, до якої додано позовну заяву (уточнену), оформлену відповідно до частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, та копію такої позовної заяви для відповідача, в якій в якості відповідача зазначено Головне управління ДПС в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області).

В уточненій позовній заяві позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-26102-51/8220.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до рішення Полтавської обласної КДКА від 20 липня 2007 року №7 ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю та з 08 жовтня 2018 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ "ЮРТРАНСЕРВІС". Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-26102-51/8220 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і якщо вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/701/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті, витребувано докази.

24 березня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 47-48/, у якому представник ГУ ДПС у Полтавської області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що 02.08.2007 платника взято на облік в Кременчуцькій ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДПС у Полтавській області як фізичну особу, яка займається незалежною професійною (адвокатською) діяльністю. Станом на 12.03.2020 згідно інтегрованої картки платника по єдиному внеску, рахується заборгованість, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань в сумі 8442,54 грн. Вказує на те, що сплата єдиного внеску за позивача як за заступника директора ТОВ "Юртрансервіс" здійснюється роботодавцем позивача не як за адвоката, а як за працівника, який здійснює іншу, відмінну від адвокатської діяльності діяльність не заборонену законом.

Протокольною ухвалою суду від 28 квітня 2020 року клопотання позивача та представника відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено до 14:00 14 травня 2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 14 травня 2020 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено до 15:00 02 червня 2020 року.

Протокольними ухвалами суду від 02 червня 2020 року витребувано докази, клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи відкладено до 09:30 04 серпня 2020 року.

Позивач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якій зазначив, що позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності позивача.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 20 липня 2007 року №7 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво №539 від 20 липня 2007 року /а.с. 12/.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юртрансервіс" №4к від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 призначено з 08 жовтня 2018 року на посаду заступника директора ТОВ "Юртрансервіс" /а.с. 13/, де позивач працює до цього часу, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія витягу з якої наявна в матеріалах справи /а.с. 11-17/.

20 листопада 2019 року ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-26102-51/8220, якою повідомлено, що станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 5688 грн. 36 коп., а також зобов`язано позивача сплатити недоїмку в сумі 5688 грн. 36 коп. /а.с. 7, 49/.

Як вбачається з інтегрованої картки ОСОБА_1 , витяг з якої міститься у матеріалах справи, сума єдиного внеску, що зазначена у оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 20 листопада 20190 року № Ф-26102-51/8220, складається з нарахованих контролюючим органом позивачу сум єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, в тому числі, яка обрала спрощену систему оподаткування та особі, яка проводить незалежну професійну діяльність: за І квартал 2019 року в сумі 180,00 грн. (недоїмка в сумі 2574 грн. 18 коп. сплачена 19.04.2019 за рахунок зарахування контролюючим органом у рахунок її погашення переплати), за ІІ квартал 2019 року - в сумі 2754 грн. 18 коп. та за ІІІ квартал 2019 року - в сумі 2754 грн. 18 коп. /а.с. 50/.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 20 листопада 2019 року № Ф-26102-51/8220 отримана позивачем 30 січня 2020 року /а.с. 49/.

Позивач не погодився з вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 20 листопада 20190 року № Ф-26102-51/8220, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом 05 лютого 2020 року /а.с. 20/.

Надаючи правову оцінку оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 20 листопада 2019 року № Ф-26102-51/8220, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та у постанові від 05 березня 2020 року у справі №824/509/19-а, який є обов`язковим для врахування судом першої інстанції в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 20 липня 2007 року №7 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво №539 від 20 липня 2007 року /а.с. 12/.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юртрансервіс" №4к від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 призначено з 08 жовтня 2018 року на посаду заступника директора ТОВ "Юртрансервіс" /а.с. 13/, де позивач працює до часу звернення до суду з даним позовом, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія витягу з якої наявна в матеріалах справи /а.с. 11-17/.

ТОВ "Юртрансервіс" подавалися до контролюючого органу звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень-жовтень 2019 року, у яких зазначено про нарахування за ОСОБА_1 єдиного внеску /а.с. 99-128/.

Довідкою ТОВ "Юртрансервіс" від 31.01.2020 №1 підтверджено, що за період із січня 2019 року по грудень 2019 року на заробітну плату ОСОБА_1 нараховано єдиний соціальний внесок у загальній сумі 66401 грн. 26 коп. /а.с. 18/.

У матеріалах справи відсутні докази фактичного ведення позивачем підприємницької діяльності упродовж 2019 року, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 за період І - ІІІ квартал 2019 року доходів у вигляді винагороди за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами або доказів отримання доходу від незалежної професійної діяльності.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не є доказом отримання від такої діяльності доходу за період І - ІІІ квартал 2019 року.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога ( І - ІІІ квартал 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за встановлених обставин та наведених норм права, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-26102-51/8220 прийнята Головним управлінням ДПС у Полтавській області без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на те, що спірна вимога сплату боргу (недоїмки) є правовим актом індивідуальної дії, та згідно пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-26102-51/8220.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією №1 від 05.02.2020 року /а.с. 6/.

Таким чином, при задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 205, 241-245 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2019 року №Ф-26102-51/8220.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07 серпня 2020 року.

Суддя С.С. Сич