Рішення № 90836465, 07.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2273/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VII “Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства” в частині відмови ОСОБА_1 , реєстраційни номер ОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати Овідіопольську селищну раду Овідіопольського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, за угіддями – рілля, яка розташована в смт. Овідіополь Овідіопольського району Одеської області (в межах населенного пункту) згідно клопотання від 12 грудня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою реалізації свого конституційного права на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки в межах безоплатної приватизації нею подано заяву клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, проте рішенням №1213-VII від 24.12.2019 року було відмовлено у задоволенні її клопотання. Разом з тим, позивач вказує, що при поданні клопотання було дотримано всіх вимог щодо її оформлення, а тому Овідіопольська селищна рада безпідставно відмовила у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що суперечить вимогам ст. ст.116, 118 ч.7, ст.121 ЗК України. Крім того, доводи суб`єкта владних повноважень щодо встановлення розробленого плану зонування території смт. Овідіополь та неможливістю через це надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є необгрунтованими, адже позивачка не має намір здійснювати містобудівні роботи, а виявляє намір здійснювати сільськогосподарську діяльність. Крім цього, на даному етапі не вирішується питання щодо надання земельної ділянки у власність, а лише подано клопотання про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою. При цьому, ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде саме зобов`язання Овідіополської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

Представником відповідача Овідіопольської селищної ради до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що на момент розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняття спірного рішення відомості про земельну ділянку, яка визначна у клопотанні, були відсутні у Державному земельному кадастрі, а рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування про визначення категорії земель не приймалось, у зв`язку із чим віднести земельну ділянку до категорії земель сільськогосподарського призначення відповідач не міг. Крім того, згідно наявної схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Овідіопольського району Одеської області, яка діє не менш як до 2022 року включно, запитувана земельна ділянка є ареалом дії генплану та іншої містобудівної документації, а також на ній розташовані об`єкти культурної спадщини, що унеможливлює надання земельної ділянки у власність для сільськогосподарських потреб.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує, що наданий відзив не спростовує підстави, з яких було заявлено позов.

Ухвалою суду від 23 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повідомлено сторін, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та буде розглянута у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 3 Розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-ІХ від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX опубліковано в газеті «Голос України» 16.07.2020 року.

Станом на 07 серпня 2020 року від представника відповідача не надходило заперечень, строк на подання яких з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України продовжувався.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

12 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, за угіллями – рілля, яка розташована в смт. Овідіополь Овідіопольського району Одеської області (в межах населеного пункту). У додатку до клопотання зазначені копія паспорту та ідентифікаційного коду; графічний матеріал бажаного місця розташування земельної ділянки (а.с. 15, 46-50).

24 грудня 2019 року Овідіопольською селищною радою відповідно до п. 34 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст. 17, 18, ч. 3, 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 33, 38, 39, 40, 83, 84, 116, 118, 122 Земельного кодексу України, Закону України «Про земелеустрій» у зв`язку із відсутністю вільних земельних ділянок з установленими межами, певним місцем розташування, що можуть бути використані для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, прийнято рішення № 1213-VII, яким відмовлено громадянам України в виділенні та наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства, в зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, актуалізованого генерального плану смт. Овідіополь та іншої містобудівної документації, схем землеустрою в технічно економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та в зв`язку з визначенням режимом забудови, що встановлений розробленим планом зонування території смт. Овідідополь, згідно списку що додається, серед якого зазначено – ОСОБА_1 (а.с. 14, 39-40).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, загальними вимогами, які висуваються до акту індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

В той же час, оскаржуване рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VII не містить конкретної підстави з посиланням на відповідні докази, які слугували підставою для відмови позивачу, ОСОБА_1 , у наданні дозвілу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідачем, суб`єктом владних повноважень, лише процитовано норму статті 118 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалою суду від 23 березня 2020 року витребувано від Овідіопольської селищної ради належним чином засвідчену копію рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VII «Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства» в частині відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, разом з належним чином завіреними копіями документів, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення, в тому числі належним чином завірену копію клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, разом з доданими до нього копіями документів.

На виконання ухвали суду від представника відповідача надійшла заява, до якої додано копії рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VII, витягу з протоколу засідання комісії та клопотання ОСОБА_1 (а.с. 38-51).

Також, разом з відзивом на позовну заяву надано копії листів Держгеокадастру, рішень Овідіопольської селищної ради та флеш-карту (а.с. 28-37).

Разом з тим, суд не приймає до уваги надані представником відповідача копії документів, оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що під час винесення оскаржуваного рішення від 24 грудня 2019 року № 1213-VII Овідіопольська селищна рада керувалась безпосередньо наданими документами, відповідачем, суб`єктом владних повноважень, не надано.

Крім того, суд не приймає до уваги надану відповідачем флеш-карту, на якій містяться відскановані графічні матеріали, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до ч. 10 ст. 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Разом з тим, надана представником відповідача флеш-карта та записані на неї відскановані графічні матеріали, всупереч вимогам КАС України не засвідчені електронним цифровим підписом, а тому не можуть бути належним та допустимим доказом про справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону; 3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку); 5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів; 6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Згідно статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі № 545/808/17, від 22 травня 2018 року по справі № 468/1263/17-а, від 11 червня 2019 року по справі № 826/841/17, від 31 жовтня 2019 року по справі №607/4538/16-а.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Зокрема, Європейський Суд наголосив на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", і "Moskal v. Poland"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Lelas v. Croatia", і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Lelas v. ").

За таких підстав, суд дійшов висновку, що рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VII “Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства” в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства прийнято необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування в межах населених пунктів, за угіддями – рілля, яка розташована в смт. Овідіополь Овідіопольського району Одеської області (в межах населенного пункту) згідно клопотання від 12 грудня 2019 року, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями

При цьому, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення належним чином обгрунтованих підстав для його прийняття та розгляд заяви передбачає з`ясування обставин чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Овідіопольської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства від 12.12.2019 року та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VII “Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства” в частині відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; зобов`язання Овідіопольської селищної ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства від 12.12.2019 року та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням встановлених судом обставин. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., відповідно до квитанції № 153610009 від 16.03.2020 року (а.с. 9).

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, з Овідіопольської селищної ради на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Овідіопольської селищної ради (код ЄДРПОУ 04379172, адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Суворова, 2, корп. А) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 24 грудня 2019 року № 1213-VII “Про розгляд заяв громадян щодо надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення особистого селянського господарства” в частині відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Овідіопольську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства від 12.12.2019 року та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, з урахуванням встановлених судом обставин.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Стягнути з Овідіопольської селищної ради (код ЄДРПОУ 04379172, адреса місцезнаходження: 67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Суворова, 2, корп. А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Суддя О.А. Левчук

.