Рішення № 90836155, 31.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2679/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)” про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)”, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)” щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_1 в день звільнення (31.01.2019) компенсації за невикористані дні щорічної відпустки;

- стягнути з Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.02.2019 по 02.03.2020 у розмірі 375067,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у день звільнення 31 січня 2019 року йому не було виплачено компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Ця грошова компенсація остаточно виплачена лише 3 березня 2020 року, а саме зарахована на картковий рахунок двома платежами 26.12.2019 – у розмірі 100 000,00 грн та 03.03.2020 – у розмірі 86 351,67 грн. Враховуючи наведене, позивач вважає, що йому належить виплата відповідачем середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки, як це передбачено ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву (вх. № 27698 від 02.06.2020) представник відповідача зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем, а саме виплата грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки відбувся 03.03.2020, чим ДУ «Львівська виправна колонія (№48)» виконала своє зобов`язання, передбачене ч. 1 ст. 83 КЗпП України у повному обсязі. Зазначає, що оскільки Державна установа «Львівська виправна колонія (№48)» є неприбутковою організацією та фінансується з державного бюджету, в установі немає коштів, отриманих внаслідок здійснення господарської діяльності чи будь-яких інших надходжень. Згідно з кошторисними призначеннями на 2018, 2019 роки, на виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки Міністерством юстиції України не виділялись. Зазначені деталі фінансового становища Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» були відомі позивача, оскільки він займав керівну адміністративну посаду в установі, і серед його обов`язків був контроль виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку. Таким чином, представник відповідача покликається на те, що позивач, знаючи про фінансове становище Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)», володіючи всіма даними щодо бюджетних нарахувань та кошторисних призначень державного бюджету у частині фінансування Державної установи, а також несучи відповідальність за управління Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)», в тому числі нарахування належних звільненому працівникові виплат, умисно затягував звернення з заявою про нарахування компенсації за невикористану відпустку.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 24.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 29.05.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 № 318/к позивача, полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , 31 січня 2019 року звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади начальника державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» через хворобу відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до п. 2 цього наказу відповідач повинен був здійснити всі необхідні розрахунку з позивачем.

Згідно з випискою з рахунку в АТ КБ «Приватбанк», компенсацію за невикористану відпустку нарахована на картковий рахунок позивача двома платежами: 26.12.2019 – у розмірі 100 000,00 грн та 03.03.2020 – у розмірі 86 351,67 грн.

Позивач вважає, що оскільки остаточний рахунок при звільненні з ним здійснено відповідачем лише 03.03.2020, за приписами ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України від 23.06.2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно із ч. 2 ст. 23 Закону № 2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною 5 ст. 23 Закону № 2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 2 п. 1 «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсації виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого 28.03.2018 наказом Міністерства юстиції України № 925/5 (далі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Згідно з пп. 5 п. 1 Порядку виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення. Особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в державних підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення виплачується за рахунок і в межах коштів відповідних підприємств.

Відповідно до пп. 6 п. 1 Порядку грошове забезпечення визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості, інтенсивності та умов проходження служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання особи рядового чи начальницького складу.

Згідно з пп. 20 п. 1 Порядку грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Відповідно до п. 22 Порядку днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно.

За невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини чергової відпустки вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину чергової відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримала особа рядового або начальницького складу за дні чергової відпустки.

Як слідує зі змісту наказу Міністерства юстиції України від 29.01.2019 № 318/к позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України 31.01.2019.

При цьому, як підтверджується матеріалами справи, грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки зарахована на зарплатний рахунок позивача 26.12.2019 – у розмірі 100 000,00 грн та 03.03.2020 – у розмірі 86 351,67 грн.

Отже, станом на день звільнення позивача відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки. Натомість така компенсація виплачена позивачу у повному обсязі 03.03.2020.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на службовців кримінально-виконавчої служби стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні службовців кримінально-виконавчої служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в кримінально-виконавчій службі України.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Отже, оскільки грошову компенсацію за невикористані відпустки позивачу не виплачено в день його звільнення 31.01.2019, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо твердження відповідача про те, що згідно кошторисних призначень на 2018 та 2019 роки на виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки Міністерством юстиції України не виділялись, а відтак, сума компенсації не могла бути виплачена позивачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року (остаточне 10.06.2011 року) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з детальним розрахунком усіх складових за період з серпня 2018 року по січень 2019 року, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (дата звільнення 31 січня 2019 року) становить 37 892,08 грн. (20883,58 грн за грудень 2018 року та 17008,50 грн за листопад 2018 року).

Кількість календарних днів за листопад-грудень 2018 року складає 61 (30 днів у листопаді та 31 день в грудні).

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 621,18 грн в день (37 892,08 грн/61 календарні дні).

Період за час затримки по день фактичного розрахунку становить 395 календарних днів, а саме з 01.02.2019 по 02.03.2020.

Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 245 366,1 грн (621,18 грн * 395 календарних днів).

При розгляді даної справи суд враховує правові позиції: Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11, постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999, постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), а також висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 та вважає за доцільне застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.

Така позиція суду узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.

Оскільки сума компенсації за невикористані відпустки 186 351,67 грн є меншою від нарахованого позивачем середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 245 366,1 грн, суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.

Варто зазначити, що істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 186 351,67 грн/ 245 366,1 (сума компенсації за невикористані відпустки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,76.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 621,18 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,76 х 395 (кількість днів затримки розрахунку) = 186 478,24 грн.

Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 186 478,24 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Така позиція суду щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин узгоджується із позиціями, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку те, що такий підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення”, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)” про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)” щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_1 в день звільнення (31.01.2019) компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Стягнути з Державної установи “Львівська виправна колонія (№ 48)” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.02.2019 по 02.03.2020 у розмірі 186 478 (сто вісімдесят шість тисяч чотириста сімдесят вісім) гривень 24 коп.

У задоволенні інших вимог позовної заяви відмовити.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положення п. 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Державна установа «Львівська виправна колонія (№48) (79031, м. Львів, вул. Хуторівка, 2; код ЄДРПОУ 08681175).

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2020.

Суддя Сидор Н.Т.