Ухвала суду № 90831185, 03.08.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1645/20

Провадження № 2-о/204/41/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 серпня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

за участю представника заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , зацікавлена особа державний нотаріус Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,-

В С Т А Н О В И В :

В березні 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , яка була уточнена представником заявника 13.07.2020 року, у якій заявник просив суд встановити факт належності заявнику, ОСОБА_2 , правовстановлюючих документів а саме: Договору купівлі - продажу від 14.06.1989 року, що посвідчено держаним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хілько Л.А. та Акту ідеальних часток, складеного фахівцем КП «ДМБТІ» ДМР Барсуковою О.Д. від 21.11.2000 року.

В обґрунтування заяви, ОСОБА_2 вказав на те, що відповідно до Договору купівлі - продажу від 14.06.1989 року, що посвідчено державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хілько Л.А. 14.06.1989 року за реєстровим № 2-2538 та зареєстровано у КП «ДМБТІ» ДМР під № 282 за реєстровим №37, заявник, ОСОБА_2 є власником 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак, у вищезазначеному Договорі прізвище заявника зазначено як Михеев, ім`я та по батькові - ОСОБА_3 . На другій сторінці Договору (пункт 2) прізвище зазначено як ОСОБА_4 . В Акті ідеальних часток від 21.11.2000 року, що складено фахівцем КП «ДМБТІ» ДМР ОСОБА_5 прізвище зазначено як ОСОБА_6 , по батькові - ОСОБА_7 . Наведені помилки, що містяться у правовстановлюючих документах перешкоджають заявникові використовувати власність на свій власний розсуд, оскільки зазначені в них відомості не відповідають записам у свідоцтві про народження, паспорті та картці фізичної особи. Встановлення фактів належності заявникові правовстановлюючих документів, має на меті подальше їх використання для подальшого нотаріального оформлення правочинів стосовно належного заявнику нерухомого майна. У зв`язку з чим, він вимушений звернутися до суду з даною заявою.

У судовому засіданні представник заявника заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Заінтересована особа в судове засідання не з`явилася, але надала до суду відзив на заяву, у якому проти задоволення заяви не заперечувала та заяву про розгляд справи без її участі.

Вислухавщи представника заявника, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Лівани, Латвія та з 28 липня 1989 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 10 грудня 2003 року Красногвардійським РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (а.с.4-7).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір купівлі - продажу 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 від 14.06.1989 року, посвідчено держаним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хілько Л.А. 14.06.1989 року за реєстровим № 2-2538 та зареєстровано у КП «ДМБТІ» ДМР під № 282 за реєстровим №37 (а.с.12-14).

Відповідно Акту ідеальних часток від 21.11.2000 року, що складено фахівцем КП «ДМБТІ» ДМР Барсуковою О ОСОБА_8 , було визначено частини домоволодіння АДРЕСА_1 , між співвласниками (а.с. 9-10).

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому – ОСОБА_2 правовстановлюючих документів, а саме: Договору купівлі - продажу від 14.06.1989 року та Акту ідеальних часток складеного КП «ДМБТІ», у зв`язку з тим, що у вищезазначеному Договорі прізвище заявника зазначено як ОСОБА_9 , ім`я та по батькові - ОСОБА_3 , на другій сторінці Договору (пункт 2) прізвище зазначено як ОСОБА_4 , а Акті ідеальних часток від 21.11.2000 року, що складено фахівцем КП «ДМБТІ» ДМР ОСОБА_5 прізвище зазначено як ОСОБА_6 , по батькові - ОСОБА_7 .

Пунктом 6 ч.1 ст. 315 ЦПК України, визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу, за яким заявник отримав право власності на майно, було засвідчено нотаріусом Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. ще 14.06.1989 року. Заявник у своїх вимогах заявляє, що нотаріусом були вчинені технічні помилки у тексті договороу при його оформленні, що перешкоджає на теперішній час йому розпорядитись належним йому майном.

Згідно Інформаційного листа Нотаріальної палати України «щодо виправлення технічних помилок в текстах нотаріальних документів» від 02.09.2019 року з зазначено питання роз`яснено наступне.

Статтею 7 Закону України “Про нотаріат” встановлено, що нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, – законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Порядок) та Правила ведення нотаріального діловодства (далі — Правила), затверджені відповідними наказами Міністерства юстиції України, що регламентують діяльність нотаріату, не містять визначення терміну “технічна помилка”.

Однак, визначення терміну “технічна помилка” міститься у ряді нормативних актів. Найчастіше технічна помилка визначається як описка, друкарська, граматична, арифметична помилка при вчиненні тієї чи іншої дії в залежності від напрямку, який регулює відповідний акт. Такі норми містяться зокрема у Законах України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”, “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, а також у Постановах КМУ № 881 та № 882 від 30.11.2016; № 916 від 07.12.2016; № 979 від 21.12.2016; № 599 від 14.04.2017 та інших.

За загальним правилом позасудовий спосіб виправлення помилок у документах відбувається шляхом звернення до органу, що видав документ. Такий орган може виправити помилку лише у тому разі, якщо в документах, на підставі яких він видавався, даної помилки не було, і помилка була допущена саме з вини органу, який видав документ (у разі виявлення орфографічних або технічних помилок).

У разі, якщо ж в документах на підставі яких видано документ також наявна помилка, виправлення такої помилки відбувається лише у судовому порядку.

Оскільки законодавство, яке регулює діяльність нотаріату, прямо не забороняє приймати у нотаріальне провадження документи, які мають належним чином застережені виправлення, можна зробити висновок, що у разі допущення орфографічної або технічної помилки при складанні документу нотаріус може виправити таку помилку та зробити відповідне застереження про це, засвідчивши виправлення своїм підписом та печаткою.

Пункт 6.12 Правил встановлює, що текст нотаріально оформлюваного документа (договору, заповіту, довіреності, заяви тощо) повинен бути викладений зрозуміло, чітко, грамотно, не повинен мати підчисток, з дотриманням вимог чинного законодавства.

При цьому зазначено, що зміни чи доповнення до документу вносяться та оформлюються нотаріусом у порядку, встановленому законодавством, у разі якщо текст нотаріально оформлюваного документа викладено неграмотно, нечітко (незрозуміло).

Статтями 651-654 ЦК передбачені підстави та порядок внесення змін до договору. Зокрема зазначено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже необхідності (вимоги) виправлення технічної або орфографічної помилки, якщо не змінюються умови договору, шляхом укладання договору про внесення змін цивільне законодавство України не передбачає.

Між тим, пунктом 6.13 Правил встановлений порядок виправлення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо).

Керуючись статтею 8 ЦК України, при виправленні технічної або орфографічної помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії вбачається можливим застосувати аналогію закону та керуватися порядком, встановленим для виправлення помилки у документі, що не потребує підпису особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Внести виправлення технічної або орфографічної помилки до тексту такого документа можна за заявою особи, заінтересованої у вчиненні нотаріальної дії, зареєстрованої у Журналі реєстрації вхідних документів.

У такому випадку виправлення технічної або орфографічної помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису та печатки на такому застереженні.

При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 273 (315) ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

В свою чергу, заявником не було надано суду доказів звернення з відповідним питанням до особи/організації яка видала Договір купівлі-продажу та відсутності у нього можливості внести до документа відповідні виправлення, а саме доказів звернення до державного нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хілько Л.А. та відмови у внесенні виправлень до договору, у зв`язку з чим, звернення до суду з заявою про встановлення факту в частині визнання належності заявнику Договору купівлі-продажу від 14.06.1989 року, є передчасним.

Що стосується вимог заяви про встановлення факту належності Акту ідеальних часток, суд зазначає, що даний документ не є правовстановлюючим документом, в розумінні Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом МЮУ від 22.02.2012 № 296/5, а тому питання щодо його належності певній особі не може бути предметом розгляду судом згідно п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, в порядку окремого провадження.

Отже, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що вимоги заявника про встановлення факту належності правовстановлюючого документу задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 19, 76-81, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , зацікавлена особа державний нотаріус Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. про встановлення факту належності правовстановлюючого документу – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська