Рішення № 90826800, 07.08.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2089/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "Інго" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 33; код ЄДРПОУ: 16285602) до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, б. 6/8; код ЄДРПОУ: 30035289) про відшкодування шкоди в порядку регресу без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2020 року Акціонерне товариство "Страхова компанія "Інго" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" суму страхового відшкодування у розмірі 26 963,62 грн., а також судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині виплати страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.07.2020 прийнято позовну заяву (вх.№2089/20 від 01.07.2020) Акціонерного товариства "Страхова компанія "Інго" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2089/20. Визначено, що розгляд справи №922/2089/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України) з урахуванням п.4 Прикінцевих положень ГПК України.

14.07.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від голови правління Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" надійшла заява (вх.№16053 від 14.07.2020) про визнання позову та розподілу витрат по справі, в якій позовну вимогу у розмірі 26 963,62 грн. визнає в повному обсязі та просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Розглянувши заяву (вх.№16053 від 14.07.2020) голови правління Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" про визнання позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Частиною 1 статті 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною 3 статті 56 ГПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Як вбачається з матеріалів заяви (вх.№16053 від 14.07.2020) про визнання позову, зазначена заява підписана головою правління Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" Погорєловою Н. В., яку відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань уповноважено представляти Акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" у правовідносинами з третіми особами та вчиняти дії від імені Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" без довіреності.

Враховуючи те, що визнання позову відповідачем не суперечить чинному законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, суд приймає заяву відповідача про визнання позову.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

25.12.2014 між ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (страховик) та ТОВ "ОТП Лізинг" (страхувальник) було укладено генеральну угоду №250598470.14 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків (надалі - Угода) (а.с.32-35, 38-46 т.1).

Пункту 1.1. Угоди визначено, що предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (надалі по тексту «ТЗ»). зазначеним у відповідному договорі страхування.

Відповідно до Угоди страховик відшкодовує в межах страхової суми збитки, що виникли в результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок, зокрема, «ДТП» - дорожньо-транспортної пригоди (зіткнення, наїзд, перекидання, падіння ТЗ) (п.1.2.1 Угоди).

26.03.2018 між ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (страховик) та ТОВ "ОТП Лізинг" (страхувальник) було укладено договір страхування №250549241.18 (надалі Договір) (а.с.36-37,42 т.1).

Вищезазначений Договір є невід`ємною частиною Генеральної угоди №250598470.14 від 25.12.2014.

Згідно вищезазначеного Договору, автомобіль марки «Інфініті» реєстраційний № НОМЕР_1 є предметом відповідного договору страхування.

Відповідно до п.2.2. Договору, страховим випадком, за цим договором, є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; пожежі; стихійного лиха; падіння предметів, помадними каміння; протиправних дій третіх осіб; угону, - з урахуванням умов п. 1.3. Генеральної Угоди.

Як вбачається із акту огляду ЗТ застрахованого за полісом 250549241.18, довідки №3018355570595827 про дорожньо-транспортну пригоду Національної поліції України від 19.12.2018 та повідомлення про випадок № справи 1846243 від 19.12.2018, 19.12.2018 в м. Києві на дорозі Великій Кільцевій - Лятошинського, 4 автомобілем марки «Форд» реєстраційний № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 під керуванням водія ОСОБА_1 було здійснено ДТП, у результаті якої застрахований Акціонерним товариством "Страхова компанія "Інго" автомобіль марки «Інфініті» д/н НОМЕР_1 , (поліс №250549241.18 від 26.03.2018), що належить ТОВ «ОТП Лізинг» під керуванням водія ОСОБА_3 , отримав механічні ушкодження (а.с.47-49,54 т.1).

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.02.2019 по справі №752/262/19 водія ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (а.с.51-52 т.1).

15.01.2019 ТОВ «ОТП Лізинг» перерахувало на рахунок ПП "Авто-Актив" в рахунок оплати за ремонт після ДТП (НОМЕР_1) грошові кошти у розмірі 28 963,62 грн., про що свідчить платіжне доручення № 10811 від 15.01.2019 (а.с.55 т.1).

21.02.2019 Генеральний директор ТОВ «ОТП Лізинг» звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування у розмірі 28 963,62 грн. (а.с.58 т.1).

27.02.2019 позивачем було складено страховий акт №1888283 від 27.02.2019, відповідно до якого сума збитку становить 28 963,62 грн. та підлягає відшкодуванню за умовами страхування (а.с.56 т.1).

Позивачем, 27.02.2019 затверджено розпорядження №1888283 на виплату по страховій події (а.с.64 т.1).

На виконання умов договору страхування позивачем було сплачено на користь ТОВ «ОТП Лізинг» страхове відшкодування за вирахуванням ПДВ - 6 829,41 грн. на підставі рахунку - фактури №461 ПП «Авто-Актив», у розмірі 28 963,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4193 від 21.03.2019 (а.с.57 т.1).

Відповідно до полісу № АМ/004926641 МТСБУ автомобіль марки «Форд» державний № НОМЕР_4 та цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП були застраховані в AT «СК «Мега-Гарант» з лімітом відповідальності 100 000,00 грн. та франшизою - 2 000,00 грн. за договором про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (а.с.50 т.1).

11.12.2019, позивач звернувся до відповідача з претензією №4220 про виплату страхового відшкодування у розмірі 28 963,62 грн. (а.с.61-62 т.).

Відповідно до повідомлення про вручення вищезазначена претензія була отримана відповідачем 16.12.2019 за довіреністю (а.с.63 т.1).

На час звернення Позивача до суду, кошти від Відповідача не були одержані.

Проте, як зазначає позивач, кошти від відповідача не були одержані, що і стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

В свою чергу відповідач визнав суму страхового відшкодування з урахуванням франшизи в розмірі 26 963,62 грн., яке було виплачено згідно страхового акту №1888283 від 27.02.2019 р. щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 19.12.2018 р. за участю автомобіля "Інфініті", реєстраційний № НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 , та автомобіля "ФОРД", реєстраційний № НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Грошові кошти в розмірі 26 963,62 грн. були перераховані позивачем, згідно заяви страхувальника на рахунок ТОВ «ОТП Лізинг» відповідно до платіжного доручення № 4193 від 21.03.2019, а отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, саме в межах суми 26 963,62 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство "Страхова компанія "Інго" реалізувало своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" про виплату страхового відшкодування, оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов`язку сторони боржника у деліктному зобов`язанні, якщо воно виникне.

Згідно з ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено приписами ч. 3 ст. 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом, згідно з положеннями ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29); відповідно до п. 32.4, 32.7 ст. 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п. 12.1 ст. 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями ст. 29 цього Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

За наведених обставин у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов`язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з виплатою страхового відшкодування.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною 2 статті 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду по суті визнав позов, у відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1 051,00 грн., а 1 051,00 грн. судового збору повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 130, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Страхова компанія "Інго" до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, б. 6/8; код ЄДРПОУ: 30035289) на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "Інго" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 33; код ЄДРПОУ: 16285602) суму страхового відшкодування у розмірі 26 963 (двадцять шість тисяч дев`ятсот шістдесят три) грн. 62 коп. та судовий збір в розмірі 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Акціонерному товариству "Страхова компанія "Інго" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 33; код ЄДРПОУ: 16285602) з Державного бюджету 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого останнім до господарського суду Харківської області згідно платіжного доручення №9455 від 15.06.2020.

Оригінал платіжного доручення №9455 від 15.06.2020 на суму 2 102,00 грн. залишається в матеріалах справи №922/2089/20.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "07" серпня 2020 р.

Суддя Т.О. Пономаренко