Рішення № 90826134, 06.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2020Справа № 910/3765/20Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру "Київцентраеро" (08301, Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт; 08324, Київська область, с. Гора, код ЄДРПОУ13738233)

до Фізичної особи-підприємця Кроленко Лариси Віталіївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 1 090,23 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру "Київцентраеро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Кроленко Лариси Віталіївни про стягнення заборгованості за договором поставки № 190285 від 17.05.2020 у розмірі 1 090,23 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.03.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

07.04.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

09.04.2020 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.05.2020 була відправлена за адресами місцезнаходження сторін, які визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: позивача (08301, Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт; 08324, Київська область, с. Гора) та відповідача (02156, м. Київ, вул. Мілютенко, 17-В, кв. 174).

В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що відповідач отримав кореспонденцію суду 16.05.2020, а позивач - 15.05.2020.

21.05.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

Дослідивши клопотання, подане позивачем, суд зазначає, що подане клопотання не містить відомостей, які вимагаються ГПК України, а саме підпису ЕЦП.

27.05.2020 через відділ діловодства суду позивачем на виконання ухвали Господарського суду міста Києві від 05.05.2020 подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

11.06.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач у зв`язку з частковим виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товарів направив лист-повідомлення останньому, яким сповістив, що розриває договір з 01.07.2019, в підтвердження чого просив підписати додаткову угоду №1 від 18.06.2019 до договору. А відтак, з моменту підписання додаткової угоди № 1 від 18.06.2019 - договір поставки № 190285 від 17.05.2019 вважається розірваним і зобов`язання сторін за цим договором припиняються. Тому, зазначені позивачем в позовній заяві обставини нарахування та розмір штрафних санкцій є безпідставними.

13.07.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Дослідивши відповідь на відзив на позовну заяву, подане позивачем, суд зазначає, що подана відповідь на відзив не містить відомостей, які вимагаються ГПК України, а саме підпису ЕЦП.

17.07.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що наявна в матеріалах справи додаткова угода та посилання відповідача на неї є недопустимою. Також зазначає, що в листі, на який посилається відповідач зазначена вихідна дата відправки - 21.06.2019, а документ, який має назву додаткова угода № 1 до договору поставки № 190285, відповідач підписала 18.06.2019, що на думку позивача, прямо суперечить обставинам, викладеним відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: « 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2020 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру "Київцентраеро" (далі - покупець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Кроленко Ларисою Віталіївною (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки фармацевтичної продукції (живильні середовища) № 190285.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві згідно ДК 021:2015 - 2490000-2 фотохімікати (живильні середовища) (далі-товар), а покупець прийняти зазначений товар та своєчасно здійснити його оплату в порядку та на умовах, визначених цим договору.

Згідно з п.2.6. договору постачальник зобов`язаний за власний рахунок на вимогу покупця в строк до 10 робочих днів з дати отримання акту про виявлені недоліки (дефекти) товару, замінити неякісний товар та товар належної якості та/або ліквідувати кількісну недостачу.

Відповідно до п.3.1. договору загальна ціна договору є звичайною та становить: 28 000, 00 грн, без ПДВ.

Поставка товару здійснюється одноразово протягом 10 робочих днів з дати укладання цього договору (п.5.1. договору).

За порушення строків поставки товару (п.5.1.), а також строків зазначених в п.2.6. договору постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від ціни товару, який не був поставлений у строк, за кожний день прострочення, включаючи день підписання видаткової накладної, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково сплачує штрафу розмірі 7 відсотків вказаної ціни (п.7.2. договору).

Відповідно до п.10.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з п.10.2. договору цей договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди до цього договору.

На виконання умов договору 30.05.2020 відповідач поставив позивачу товар, на загальну суму 23 693, 50 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000043 від 30.05.2019 та рахунком-фактурою № СФ-0000031 від 30.05.2019.

Відповідач листом № 21 від 03.06.2019 повідомив позивача про те, що на складі відсутні середовища, зокрема, Агар ГРМ, Гексадиски та ВСА на рослинній основі. Також відповідач зазначив, що гарантує поставку цих середовищ протягом двох місяців та у зв`язку з вищезазначеним просив заключити додаткову угоду, а саме внести зміни до договору № 190285, до додатку № 1.

10.07.2017 позивач оплатив поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням № 4864 від 10.07.2017 на загальну суму 23 693, 50 грн.

З матеріалів справи слідує, що 11.11.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 4.4.1-04/1194/19 від 11.11.2019 року з вимогою допоставити товар на суму 4 306, 50 грн та сплатити штрафні санкції на суму недопоставки товару, що становила 865, 60 грн. Проте, докази направлення відповідачу вказаної претензії в матеріалах справи відсутні.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором № 190285 від 17.05.2019, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача суму пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 1 090, 23 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З аналізу наведених норм вбачається, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін у разі наявності правових підстав, визначених Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та визначених умовами укладеного договору.

Відповідно до п. 10.2. договору цей договір може біти розірваний за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди до цього договору.

За змістом частин 2 та 3 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як встановлено судом, 21.06.2019 позивачем на адресу відповідача було направлено лист, в якому керуючись п. 10.2. договору, позивач повідомив відповідача про одностороннє розірвання договору з 18.06.2019. Разом з вказаним листом позивачем було надіслано на адресу відповідача додаткову угоду №1 до договору поставки № 190285 від 17.05.2019.

Відповідно до п.1 додаткової угоди №1 до договору поставки № 190285 від 17.05.2019 постачальник та покупець у зв`язку з неможливістю виконання умов договору, а саме неможливості поставки товару в повному обсязі, дійшли згоди розірвати договорі № 190285 від 17.05.2019, укладений між постачальником та покупцем.

Згідно з п.2 додаткової угоди №1 до договору поставки № 190285 від 17.05.2019 з моменту набрання чинності цією угодою зобов`язання сторін, що виникли з договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли із договором.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази підписання обома сторонами відповідної додаткової угоди №1 до договору поставки № 190285 від 17.05.2019.

Судом встановлено, що договір поставки № 190285 від 17.05.2019 вважається розірваним і зобов`язання сторін за договором припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З метою належного виконання зобов`язання його може бути забезпечено неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, а також іншими видами забезпечення, встановленими договором або законом (ст. 546 Цивільного кодексу України).

За змістом цих норм закону забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу, пені) - це санкція, спрямована на виконання зобов`язання , що може бути застосована лише до реальних зобов`язань, які є чинними й дія яких не припинена; нею може забезпечуватися лише дійсна вимога, розмір якої обраховується із суми невиконаного, неналежно виконаного чи несвоєчасно надані послуги. У разі ж розірвання договору така санкція не може нараховуватися на майбутнє, оскільки надання послуг припинилося.

Судом встановлено, що відповідачем дійсно було порушено взяті на себе зобов`язання. Товар поставлено частково, лише на суму 23 693, 50 грн. На суму 4 306, 50 грн товар залишився непоставленим.

Відповідно до п. 5.1. договору поставка товару здійснюється одноразово протягом 10 робочих днів з дати укладання цього договору.

Враховуючи, що відповідачем було допущено порушення зобов`язання за договором, то на неї має бути покладено відповідальність. При цьому, господарський суд зауважує, що розірвання договору не звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, стягнення з відповідача на користь позивача передбачає штраф у розмірі 301, 45 грн за не поставку товару більше, ніж 30 днів.

Що стосується пені, то вимога про її стягнення може бути задоволена частково, оскільки зобов`язання поставки товару після розірвання договору не могло бути і не буде виконане.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 74, 32 грн за загальний період з 01.06.2019 по 18.06.2019 на борг в сумі 4 306,50 грн

У задоволенні пені, нарахованої після розірвання договору у сумі 709, 46 грн, слід відмовити.

З огляду на викладені вище обставини, суд вважає, що заявлені позовні вимоги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру "Київцентраеро" підлягають задоволенню частково у сумі 74, 32 грн пені та 301, 45 грн штрафу за не поставку товару.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кроленко Лариси Віталіївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Державне підприємство обслуговування повітряного руху України в особі Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру "Київцентраеро" (08301, Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт; 08324, Київська область, с. Гора, код ЄДРПОУ13738233) штраф у розмірі 301 (триста одна) грн 45 коп. основного боргу, 74 (сімдесят чотири) грн 32 коп. пені та 724 (сімсот двадцять чотири) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 07.08.2020

Суддя І.О. Андреїшина