Рішення № 90826072, 28.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2020Справа № 910/7080/20Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1

до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Київгаз»

про визнання недійсним рішення

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Полішко Ю.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 15.05.2020, яке оформлене листом-повідомленням від 15.05.2020 № 60-02/2599, вих. № 178/20-К від 08.04.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Акціонерним товариством "Київгаз" є протиправним, тому просить визнати зазначене рішення недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 суд ухвалив: позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом викладення змісту позовних вимог (прохальна частина позовної заяви) із зазначенням реквізитів оспорюваного рішення (вказати реквізити документу, яким оформлено рішення відповідача, яке позивач оскаржує); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

01.06.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції.

Зважаючи на наведені імперативні приписи пункту 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з`ясовує, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи, що оскаржуване рішення стосується відмови у розгляді заяви вих. № 178/20-К від 08.04.2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Акціонерним товариством "Київгаз", у даній справі будуть досліджуватися обставини, що можуть вплинути на права і обов`язки Акціонерного товариства "Київгаз", тому суд дійшов висновку щодо необхідності залучення вказаної особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 07.07.2020; залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Київгаз».

19.06.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення.

25.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зміну найменування сторони у справі.

01.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 07.07.2020 прибули представники сторін та третьої особи.

У підготовчому засіданні 07.07.2020 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.07.2020.

28.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання з підстав неможливості забезпечення участі представника відповідача в розгляді даної справи по суті, оскільки, дві посадові особи Відділення, які фактично працюють у юридичному відділі знаходяться у відпустці та на лікарняному.

У судове засідання 28.07.2020 прибули представники позивача та третьої особи. Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення судового засідання, представник третьої особи залишив вирішення питання щодо клопотання відповідача на розсуд суду.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Разом з тим, як вбачається з клопотання про відкладення розгляду справи, відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували всі викладені в клопотанні обставини, з огляду на що суд приходить до висновку про необґрунтованість зазначеного клопотання та відмовляє у його задоволенні.

Щодо клопотання відповідача про зміну найменування сторони у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України № 23-рп від 28.11.2019 «Про реорганізацію територіальних відділень Антимонопольного комітету України» було змінено назву Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на Північне міжобласне відділення Антимонопольного комітету України.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.06.2020 Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України перейменовано на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

Відтак, на підставі наданих відповідачем доказів, які підтверджують зміну найменування сторони у справі, судом встановлено факт зміни найменування Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

При цьому, суд зазначає, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи, тому, в даному випадку відсутні підстави для процесуального правонаступництва.

У судовому засіданні 28.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України, і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

Положеннями ст. 7 та ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Законом України «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів Комітету.

Зокрема, положеннями частини першої статті 60 цього Закону передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Виходячи із системного тлумачення положень статті 7, 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункту 20 Правил розгляду справ, суд приходить до висновку, що відмова Комітету в розгляді справи є рішенням Комітету, оформленим не розпорядженням, а листом. Отже, таке рішення може бути оскаржене заявником у господарському суді.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з заявою № 178/20-К від 08.04.2020, у якій, зокрема, зазначив, що на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), який є споживачем комунальних послуг з газопостачання надійшли рахунки за послуги з розподілу природного газу, відповідно до яких останньому було нараховано 11,09 грн за січень, 11,09 грн за лютий та 11,09 грн за березень 2020 року (вид споживання: для приготування їжі та підігріву води). Разом з тим, зважаючи, що 19.10.2017 Оператором ГРМ (АТ «Київгаз») було припинено постачання та розподіл природного газу позивачу (Акт на відключення газу №б/н від 19.10.2017), ОСОБА_1 стверджує, що здійснення нарахувань за послуги з розподілу природного газу є неправомірним та порушує права позивача, як споживача комунальних послуг.

З огляду на викладене у заяві № 178/20-К від 08.04.2020, ОСОБА_1 просив Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України визнати, що АТ «Київгаз» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку транспортування природного газу розподільними трубопроводами (розподілу природного газу) в територіальних (географічних) межах м. Києва, де розташовані власні діючі газопровідні мережі, як таке, що не має жодного конкурента на ринку; визнати дії АТ «Київгаз», які полягали у здійсненні нарахувань за послуги з розподілу природного газу за лютий-березень 2020 року ОСОБА_1 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, пунктом 5 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з транспортування природного газу розподільними трубопроводами (розподілу природного газу); згідно з частиною 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вищевказане порушення, накласти на АТ «Київгаз» штраф у розмірі десять відсотків доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Судом встановлено, що Листом № 60-02/2599 від 15.05.2020 «Про результати розгляду заяви» Відділення Комітету повідомило Короля Дмитра Володимировича про те, що порушене у заяві питання щодо надходження рахунку за послуги з розподілу природного газу регулюється, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09;2015 № 2494 (надалі - Кодекс ГРМ). Згідно з положеннями абзацу 5 пункту 8 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов`язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору. У разі розірвання договору розподілу природного газу Оператор ГРМ коригує дані технічної потужності та вільної потужності для забезпечення нових приєднань (резерву потужності) на відповідній ГРП згідно з вимогами розділу VII цього Кодексу. При цьому, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Відповідно до пунктів 10 та 14 частини першої статті 17 Закону до повноважень НКРЕКП належить, зокрема, участь у регулюванні платіжно-розрахункових відносин на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг у випадках, визначених законом; забезпечення захисту прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора.

Враховуючи викладене, Відділення Комітету зазначило, що порушене у заяві питання не належить до компетенції органів Антимонопольного комітету України, оскільки, не може бути вирішене шляхом застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, яке оформлене листом-повідомленням від 15.05.2020 № 60-02/2599 «Про результати розгляду заяви» є протиправним, тому просить визнати зазначене рішення недійсним.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що направляючи Лист № 60-02/2599 Відділення Комітету діяло у межах своєї компетенції, у порядок та спосіб, встановлений законодавством та з урахуванням наданої законодавством свободи розсуду щодо обрання з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (тобто, в межах закріплених за ним так званих дискреційних повноважень), а висновки, викладені в листі, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими. Отже, дії Відділення, які полягають у відмові громадянину ОСОБА_2 у розгляді справи про порушення АТ «КИЇВГАЗ» законодавства про захист економічної конкуренції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а також з повним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Третя особа, також заперечує проти задоволення позову та зазначає, що відповідач прийняв законне та обґрунтоване рішення, оформлене відповідно до п. 20 Правил розгляду, якими встановлено, що у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику. Враховуючи, що порушене у заяві питання є цивільно-правовим та відноситься до компетенції НКРЕКП, доводи відповідача, викладені в листі-повідомлені є обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам, відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У силу приписів ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Правилами розгляду справ встановлено, що вони визначають окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Комітету відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України» та встановлюють порядок перевірки та перегляду рішень органів Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.

Відповідно до пункту 19 Правил розгляду справ заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що письмово повідомляється заявнику.

Пунктом 20 Правил розгляду справ передбачено, що в разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Так, позивач, посилаючись на неправомірне нарахування третьою особою плати за послуги з розподілу природного газу, просив Київське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України визнати, зокрема, що АТ «Київгаз» займає монопольне (домінуюче) становище, а також визнати дії АТ «Київгаз», які полягали у здійсненні нарахувань за послуги з розподілу природного газу за лютий-березень 2020 року ОСОБА_1 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку з транспортування природного газу розподільними трубопроводами (розподілу природного газу).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається, зокрема, встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Оскільки, відповідно до Закону України «Про природні монополії» ринок розподілу природного газу відноситься до природних монополій, а оператори ГРМ є суб`єктами природних монополій, ціни на їх послуги на розподіл природного газу регулюються і встановлюються Регулятором.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до пунктів 10 та 14 частини першої статті 17 Закону до повноважень НКРЕКП належить, зокрема, участь у регулюванні платіжно-розрахункових відносин на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг у випадках, визначених законом; забезпечення захисту прав та законних інтересів споживачів товарів (послуг), які виробляються (надаються) суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, розгляд звернень таких споживачів та врегулювання спорів, надання роз`яснень з питань застосування нормативно-правових актів Регулятора.

Згідно з положеннями абзацу 5 пункту 8 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов`язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору. У разі розірвання договору розподілу природного газу Оператор ГРМ коригує дані технічної потужності та вільної потужності для забезпечення нових приєднань (резерву потужності) на відповідній ГРП згідно з вимогами розділу VII цього Кодексу.

Так, Відділенням було роз`яснено заявнику, що фактично нарахування третьою особою плати за послуги з розподілу природного газу здійснювалося на підставі норм чинного законодавства, у зв`язку з наявністю діючого публічного договору, укладеного між позивачем та третьою особою, а визначене позивачем у заяві питання щодо правомірності чи неправомірності такого нарахування, як підстава звернення до органів Комітету, може були вирішено шляхом звернення до НКРЕКП або безпосередньо до суду.

Більше того, відповідно до положень Меморандуму про посилення співпраці на ринках електричної енергії, природного газу та у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, підписаного 29.09.2016 Антимонопольним комітетом України та НКРЕКП, сторони домовилися оперативно взаємодіяти, особливо при розгляді найбільш актуальних питань, які піднімаються споживачами у зверненнях до Комітету та НКРЕКП, зокрема, питань щодо неправомірного припинення або обмеження розподілу природного газу або електричної енергії, що відносяться до основних завдань НКРЕКП.

Відтак, відповідачем було розглянуто заяву ОСОБА_1 № 178/20-К від 08.04.2020, досліджено викладені в ній підстави звернення заявника до Відділення, надано ґрунтовну відповідь щодо питань, порушених позивачем у заяві, із посиланням на норми чинного законодавства, розкрито позивачу мотиви ухвалення такого рішення, які відповідають фактичним обставинам, оформлено таке рішення письмово у вигляді листа № 60-02/2599 від 15.05.2020 та надіслано (надано) заявнику у встановленому законом порядку.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що у прийнятті рішення, яке оформлене листом від 15.05.2020 № 60-02/2599 Відділення діяло у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.08.2020

Суддя Ю.В. Картавцева