Рішення № 90824861, 04.08.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 серпня 2020 року Справа № 903/353/20

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Волиньтурист”, с.Світязь, Волинська область

до відповідача: Луцької міської ради

про визнання права користування земельною ділянкою припиненим

Суддя Шум М.С.

секретар судового засідання Кобись Є.О.

Представники сторін:

від позивача: адвокат Климець І. О., довіреність від 30.07.2020

від відповідача: н/з

Суть спору: Приватне акціонерне товариство «Волиньтурист» в позовній заяві від 21.05.2020 №49/1.6а до Луцької міської ради просить суд визнати припиненим право користування ПрАТ «Волиньтурист» земельною ділянкою із кадастровим номером 0710100000:11:001:0009, яка розташована за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вул. Набережна, 4, судові витрати стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка знаходиться під будівлею готелю «Світязь», що належала на праві власності позивачу. Проте, на підставі рішення Господарського суду Волинської області №5004/2013/11 від 30.11.2011 право власності на будівлю готелю «Світязь» визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України.

В свою чергу, Луцька міська рада відмовила у розгляді заяви ПрАТ «Волиньтурист» про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою оскільки така відноситься до земель державної власності, розпоряджаються якою органи державної влади. Форма власності спірної земельної ділянки згідно з Витягом з ДЗК – комунальна.

Ухвалою суду від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2020, запропоновано відповідачу не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві.

Згідно з довідкою від 16.06.2020 у зв`язку з перебуванням судді Шума М.С. у відпустці, судове засідання по справі № 903/353/20, що призначене на 16.06.2020, не відбулося.

Ухвалою суду від 24.06.2020 підготовче засідання у справі призначено на 14.07.2020.

12.06.2020 через канцелярію суду надійшов відзив від 04.06.2020 Луцької міської ради, згідно з яким відповідач просить суд у позові відмовити. При цьому, зазначає, що Луцька міська рада не є належним відповідачем по даній справі, оскільки не уповноважена приймати рішення щодо припинення постійного користування спірною земельною ділянкою. Власником будівлі готелю «Світязь» є держава в особі ФДМ України, а тому земельна ділянка, на якій вона розташована, теж є державною власністю. В державному земельному кадастрі помилково зазначено комунальна форма власності. Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні відомості про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою позивача.

02.07.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 01.07.2020 №64/1.6а ПрАТ «Волиньтурист». Позивач повідомляє суд, що земельний податок сплачує Луцькій міській раді. Оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 0710100000:11:001:0009 належить до комунальної власності, то рішення щодо припинення права користування цією земельною ділянкою має приймати Луцька міська рада. На момент виникнення права користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: Волинська область, м.Луцьк, вул. Набережна, 4 (02.06.1999) діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Докази надіслання відповіді на відзив на адресу відповідача долучено до матеріалів справи.

Відзив та відповідь на відзив протокольною ухвалою суду від 14.07.2020 долучено до матеріалів справи.

На підставі ст.ст. 182, 185 195, 234 ГПК України, господарський суд протокольною ухвалою від 14.07.2020 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 04.08.2020.

Ухвалою суду від 14.07.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд справи по суті призначено на 04.08.2020 на 10 год. 50 хв.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю. Відповідач в судове засідання не з`явився, ухвала суду від 14.07.2020 отримана Луцькою міською радою 20.07.2020, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №4301038683319.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

02.06.1999 Луцькою міською радою видано Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях «Волиньтурист», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Волиньтурист», Державний акт на право постійного користування землею II-ВЛ №001279.

Згідно з Актом земельну ділянку площею 0,9981 гектар за адресою вул.Набережна, 4, м.Луцьк було надано у постійне користування для обслуговування торгового закладу, готельного комплексу відповідно до рішення Виконкому Луцької міської ради від 29.04.1999 №186. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №489.

Вказана земельна ділянка знаходиться під будівлею готелю «Світязь» за адресою: Волинська область, м.Луцьк, вул. Набережна, 4.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 30.11.2011 у справі №5004/2013/11 задоволено позов прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 437 від 31.08.2000р. “Про оформлення права власності на нерухоме майно”, визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на будівлю готелю “Світязь” загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4, витребувано з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” будівлю готелю “Світязь” загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по вул. Набережній,4, зобов`язано Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях “Волиньтурист” повернути Державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно – будівлю готелю “Світязь" загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна,4.

Відповідне рішення суду першої інстанції залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2013 №5004/2013/11.

Відтак, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, ПрАТ «Волиньтурист» не є власником будівлі готелю “Світязь” загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по вул. Набережній,4 (на спірній земельній ділянці).

У зв`язку із припиненням права власності на зазначену будівлю позивач звертався до Луцької міської ради, зокрема, і заявою №166/1.6а від 12.12.2019 про відмову від права постійного користування земельною ділянкою на вул. Набережна, 4.

У відповідь на таку заяву Луцька міська рада в листі від 21.12.2019 №1.1-16/6180/2019 зазначила, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру про власності на нерухоме майно на земельній ділянці на вул. Набережній, 4 знаходиться об`єкт нерухоме майно державної власності, відтак спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, розпоряджаються якими органи державної влади, тому необхідно звертатися до Волинської обласної державної адміністрації.

В свою чергу, позивач заявою від 11.02.2020 №05/1.6а звернувся до Волинської ОДА про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку ст.ст. 120, 141, 142 ЗК.

У відповідь Волинська ОДА листом від 12.03.2020 №1615/45/2-20 зазначила, що для припинення права постійного користування необхідно зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Згідно з долученим до матеріалів справи Витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:11:001:0009 за адресою вул. Набережна, 4, м.Луцьк площею 0,9869 га. для обслуговування торгового закладу, готельного комплексу є комунальною власністю.

Згідно з долученими до матеріалів справи Відомостями про право власності/право постійного користування та кадастрового плану земельної ділянки за ПрАТ «Волиньтурист» на підставі Державного акта від 02.06.1999 II-ВЛ 001279 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:11:001:0009.

Заявою від 14.04.2020 №22/1.6а позивач повторно звертався до Луцької міської ради про надання згоди на вилучення з постійного користування земельної ділянки площею 0,9869 га з кадастровим номером 0710100000:11:001:0009 під будівлею готелю «Світязь» за адресою вул. Набережна, 4, м.Луцьк. При цьому, позивач послався на інформацію з Витягу з Державного земельного кадастру щодо комунальної форми власності спірної земельної ділянки. А також зазначив про сплату земельного податку до Луцької міської ради.

Луцька міська рада у відповідь надіслала лист від 30.04.2020 №1.1-16/2005/2020 про те, що оскільки нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці є державної форми власності, у Витязі з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку помилково внесена форма власності «комунальна», відтак необхідно звернутися до ГУ Держгеокадастру у Волинській області, а після виправлення технічних помилок для вирішення питання щодо припинення постійного користування земельною ділянкою слід звертатися до Волинської ОДА.

Позивач вважає, що Луцькою міською радою неправомірно та безпідставно відмовлено ПрАТ «Волиньтурист» у припиненні права користування земельною ділянкою, внаслідок чого позивач відповідно до приписів ст. 269 Податкового кодексу України змушений сплачувати податок за земельну ділянку, якою фактично не користується.

Отже, Приватне акціонерне товариство «Волиньтурист» було вимушене звернутись до суду з відповідним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Виходячи з положень статті 12 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

У разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державній реєстрації підлягає, зокрема, право постійного користування.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Крім того, п. «е» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Встановлення обставини про те, що спірна земельна ділянка була виділена позивачу у постійне користування для обслуговування торгового закладу, готельного комплексу, а саме готелю «Світязь», право власності на вказану будівлю перейшло до інших осіб, а також те, що позивач більше не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці, і не користується нею, врахувавши приписи пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України є самостійною і достатньою підставою для припинення права користування земельною ділянкою (постанова ВС у складі КГС від 19.09.2019 №916/2459/18).

Крім того, суд звертає увагу, що порушення прав Приватного акціонерного товариства «Волиньтурист» полягає в тому, що позивач змушений сплачувати податок на землю, яка не перебуває у його фактичному користуванні, що не може бути в залежності від того, що належний користувач не оформив право власності за собою.

У відзиві Луцька міська рада зазначає, що не є належним відповідачем по даній справі, оскільки не є власником зазначеної земельної ділянки, а відтак не уповноважена приймати рішення щодо припинення постійного користування земельною ділянкою.

Відомості про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, як передбачено частиною 1 статті 1 Закону України "Про державний земельний кадастр", наведено в єдиній державній геоінформаційній системі - Державному земельному кадастрі.

Згідно із статтею 2 цього Закону Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.

Відповідно до статті 3 цього Закону Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; єдності методології ведення Державного земельного кадастру; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 2 статті 6 Закону України "Про державний земельний кадастр").

За змістом статті 20 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до Витягу з ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:11:001:0009 за адресою вул. Набережна, 4, м.Луцьк площею 0,9869 га. для обслуговування торгового закладу, готельного комплексу є комунальною власністю.

Відтак, суд відхиляє твердження Луцької міської ради про те, що вона не є належним відповідачем по справі, оскільки в силу приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» саме Луцька міська рада наділена повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності.

Крім того, суд вважає, що на ПрАТ «Волиньтурист» не може бути покладений обов`язок встановлення належного власника будівлі, яка знаходиться на спірній земельній ділянці та як наслідок встановлення власника (користувача) земельної ділянки, форми власності такої ділянки тощо. ПрАТ «Волиньтурист» вчиняв дії в порядку ст. 142 Земельного кодексу з врахуванням офіційних відомостей з Державного земельного кадастру з метою припинення права постійного користування земельною ділянкою.

В тому числі, на ПрАТ «Волиньтурист» не може бути покладено негативні наслідки від ймовірної наявності будь-яких помилок в Державному земельному кадастрі щодо форми власності земельної ділянки площею 0,9869 га з кадастровим номером 0710100000:11:001:0009 під будівлею готелю «Світязь» за адресою вул.Набережна, 4, м.Луцьк.

Відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою позивачем в даному випадку не може бути підставою для відмови в позові.

На підтвердження сплати земельного податку за право постійного користування спірною земельною ділянкою до матеріалів справи долучено платіжне доручення №95 від 26.03.2020. Обставина отримання земельного податку відповідачем не оспорюється.

В даному контексті суд також бере до уваги доктрину заборони суперечливої поведінки «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ГПК встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПрАТ «Волиньтурист» до Луцької міської ради визнання права користування земельною ділянкою припиненим.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 102 грн. 00 коп. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати припиненим право користування Приватного акціонерного товариства «ВОЛИНЬТУРИС» (44021, Волинська область, Шацький район, село Світязь, Урочище Гушово, вул. Гайова, буд. 2, код ЄДРПОУ 02593659) земельною ділянкою із кадастровим номером 0710100000:11:001:0009, яка розташована за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вул. Набережна, 4.

3. Стягнути з Луцької міської ради (вул. Богдана Хмельницького, 19, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 34745204) на користь Приватного акціонерного товариства «ВОЛИНЬТУРИС» (44021, Волинська область, Шацький район, село Світязь, Урочище Гушово, вул. Гайова, буд. 2, код ЄДРПОУ 02593659) 2 102 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення

складено 07.08.2020

Суддя М. С. Шум