Рішення № 90815619, 06.08.2020, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Ізмайлов І. К.

Справа № 644/4112/20

Провадження № 2/644/1485/20

06.08.2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Ізмайлова І.К.

секретаря – Зінченко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 644/4112/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У червні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду зі вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 28.07.2011 року. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт.

Позивач свої зобов`язання виконав, однак відповідач який брав на себе зобов`язання погашення заборгованості за кредитом, проценти за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплати комісії на умовах, передбаченим договором, порушив умови кредитування, у зв`язку з чим, станом на 26.04.2020 року за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 419439,59 грн., яка складається з наступного: 9882,61 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. -заборгованість за нарахованими відсотками; 407656,98 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1900,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісії.

Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь - яку частину боргу. Таким чином, заборгованість відповідача становить 132546,71 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9882,61 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 27.12.2013 року по 31.10.2018 року в розмірі 122664, 10 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, надав заперечення, в яких з позовними вимогами не погодився, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі та застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

06 липня 2020 року ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова прийнято позов про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи, суд доходить наступних висновків:

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 28.07.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку.

Своїх зобов`язань за договором відповідач не виконує, в зв`язку з чим станом 26.04.2020 року за ним виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 419439,59 грн., яка складається з наступного: 9882,61 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. -заборгованість за нарахованими відсотками; 407656,98 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 1900,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісії.

Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь - яку частину боргу. Таким чином, заборгованість відповідача становить 132546,71 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9882,61 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 27.12.2013 року по 31.10.2018 року в розмірі 122664, 10 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із наданою банком інформацією, яка відповідачем не спростована, старт карткового рахунку у спірних правовідносинах відбувся 28.07.2011 року із кредитним лімітом в 8000,00 грн.

ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, користувався ними та протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов`язання щодо їх повернення. Вказане підтверджене долученим до матеріалів справи розрахунком заборгованості.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, яка станом на 26.04.2020 року становить 9882,61 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом, то суд зазначає наступне.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути проценти за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами обслуговування кредитних карт», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ як невід`ємні частини спірного договору.

Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Враховуючи викладене й те, що у підписаній відповідачем заяві не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також не визначено розміру та порядку внесення щомісячного платежу на погашення наданого банком кредиту, а тому суд, із урахуванням наведених вище норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17-ц, провадження №14-131цс19), приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованих процентах за користування кредитом.

Велика Палата Верховного Суду у названій вище постанові від 03.07.2019 року зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Приходячи до такого висновку, суд вбачає підстави для стягнення з відповідача заборгованості лише за тілом кредиту у розмірі 9882,61 грн., так як було встановлено, що відповідач за ст. 526, 527, 530 ЦК України був зобов`язаний виконати належним чином та у встановлений строк даний договір, разом з тим не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованої заборгованості за процентами за користування кредитом, оскільки їх розрахунок та стягнення не погоджувалось із відповідачем.

Щодо доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно з положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Крім того, ч.1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 28.07.2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Зважаючи на наведене, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача в розмірі 9882,61 грн., що складає 7,4 % від загальної суми позовних вимог, сума судового збору, що належить стягненню з відповідача на користь позивача, складає 157,85 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.15,16,526,530,631,1049,1050 ЦК України, ст.12, 19, 42, 81, 89, 141, 263, 265, 274,279-282, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № НОМЕР_2 ) заборгованість за договором № б/н від 28.07.2011 року в розмірі 9882 (дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 61 коп.

В задоволенні інших позовних вимог, – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 157,85 грн. на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рах. № UA083052990000029092829003111).

Повний текст рішення виготовлений 06.08.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до апеляційного суду Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 розділу VІІІ перехідних положень ЦПК України: апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Ізмайлов І.К.