Рішення № 90812058, 06.08.2020, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/2822/20

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартишева Т. О.

за участі секретаря

судового засідання Кюсєвої Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Костянтинівка у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Костянтинівський міський центр зайнятості, про визнання трудового договору припиненим, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , третя особа – Костянтинівський міський центр зайнятості, про визнання трудового договору припиненим, вказуючи, що 26 травня 2005 року між позивачкою та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, установлений за погодженням сторін з 01 червня 2005 року. Відповідно до умов договору з цієї дати позивачка здійснювала продаж непродовольчих товарів у ТЦ "Меркурій", який знаходиться у м. Костянтинівка Донецької області. На виконання вимог діючого законодавства даний договір було зареєстровано роботодавцем в Центрі зайнятості міста Стаханов Луганської області 26 травня 2005 року за № 730, про що свідчить печатка на примірнику договору. Також, відповідачем здійснено запис до трудової книжки позивачки про прийняття на роботу за даним трудовим договором. В травні 2014 року в період початку антитерористичної операції роботодавець у телефонному режимі повідомив позивачку про припинення роботи торгівельної точки (ювелірного відділу в ТЦ "Меркурій") в зв`язку з виниклою ситуацією в регіоні. При цьому, відповідач також повідомив, що здійснити запис до трудової книжки про звільнення не має можливості через складнощі логістики з огляду на його місце проживання в Луганській області. Трудова книжка позивачки весь період праці перебувала у неї. Через деякий час позивачки знов працевлаштувалася і 20 березня 2020 року була звільнена за власним бажанням у зв`язку із тривалою хворобою. Після звільнення вона звернулася до Костянтинівського міського центру зайнятості про надання статусу безробітного та признання допомоги по безробіттю. Однак, її повідомили, що у реєстрі договорів фізичних осіб з найманими працівниками існує актуальний трудовий договір між нею та ОСОБА_3 , зареєстрований 26 травня 2005 року, та у трудовій книжці відсутній запис про звільнення її з роботи у даного підприємця. Також в усній формі її повідомили про наявність в електронній базі запису від 15 травня 2014 року про звільнення позивачки з роботи у відповідача за ст. 36 п. 1 КЗпП України. Вирішити це питання у позасудовому порядку немає можливості, оскільки при останньому спілкуванні з відповідачем ОСОБА_2 повідомив про намір виїхати за межі України та необов`язковість, на його думку, здійснення запису у трудову книжку. При цьому, відповідач як фізична особа, яка використовує найману працю, був зобов`язаний зробити запис про звільнення, про що має бути також сповіщено центр занятості. Відсутність запису про звільнення у трудовій книжці та факт зайнятості позивачки є перешкодою для реалізації її соціальних, трудових та майнових прав і спричиняє їй психологічний дискомфорт, оскільки створює умови соціальної незахищеності. Позивач просить визнати припиненим за ст.36 ч.1 КЗпП України з 15 травня 2014 року трудовий договір між нею та ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який укладено 26 травня 2005 року та зареєстровано 26 травня 2005 року в Центрі зайнятості міста Стаханов.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у порядку ст.128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не ннадходило.

Представник третьої особи – Костянтинівського міського центру зайнятості, у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, пояснень по суті позову не надав.

З`ясувавши позицію позивачки, дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 26 травня 2005 року між ФОП ОСОБА_2 , свідоцтво про реєстрацію фізичної особи - підприємця № 8018 від 18 січня 2002 року, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 3-6) було укладено безстроковий трудовий договір, що укладається на невизначений строк, з 01 червня 2005 року, за яким працівник зобов`язався виконувати обов`язки продавця непродовольчих товарів, та який було зареєстровано 26 травня 2005 року за № 730 у Центрі зайнятості м. Стаханов (а.с. 11).

Наведене узгоджується із відомостями трудової книжки НОМЕР_1 7024466 на ім`я позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб та зміну прізвища НОМЕР_2 (а.с. 10), відповідно до якої позивачку з 01 червня 2005 року було прийнято на роботу продавцем за трудовим договором № 730 від 26 травня 2005 року, зареєстрованому у центрі зайнятості м. Стаханов (а.с. 7-9).

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадянських формувань підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не припинено, діяльність здійснюється на території м. Кадіївка (Стаханов) Луганської області, місцезнаходження реєстраційної справи – Реєстраційна служба Стахановського міського управління юстиції Луганської області.

Відповідно до інформації Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління ПФУ України Донецької області від 31 липня 2020 року (а.с. 31) згідно інформації, яка наявна в Реєстрі застрахованих осіб, трудові відносини застрахованої особи ОСОБА_1 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 припинено 15 травня 2014 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В той же час, як вбачається з повідомлення Костянтинівського міського центру зайнятості за № 03/587 від 08 травня 2020 року (а.с. 12) позивачці ОСОБА_1 роз`яснено, що при внесенні заяви про надання їй статусу безробітної в електронній базі єдиної інформаційно-аналітичної системи служби зайнятості надійшла інформація про те, що "Існує діючий договір з найманим працівником". В реєстрі договорів фізичних осіб з найманими працівниками існує актуальний (не знятий з реєстрації) безстроковий договір ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ), зареєстрований 26 травня 2005 року. Також, у трудовій книжці запис про звільнення з роботи відсутній. 15 квітня 2020 року Костянтинівським міським центром зайнятості прийнято рішення про відмову у наданні позивачці статусу безробітного (встановлення факту зайнятості).

Поняття трудового договору визначено ч. 1 ст. 21 КЗпП України згідно якої рудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема угода сторін.

Приписами ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Принцип свободи трудового договору закріплено також і в низці міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, у зв`язку з чим вказані міжнародні договори, в розумінні статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Конвенції про примусову чи обов`язкову працю компетентна влада не повинна ні примушувати, ні дозволяти примушувати до примусової чи обов`язкової праці на користь приватних осіб, компаній або товариств.

Частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на працю та, зокрема, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці.

Частиною 1 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права закріплено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права.

Згідно усталеної практики ЄСПЛ приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви».

Отже, принцип свободи праці знаходить своє об`єктивування в можливості найманого працівника самостійно визначати вектор розвитку своїх професійних здібностей та навичок, найманий працівник наділений виключною можливістю обирати конкретні форми застосування своєї продуктивної діяльності.

Завданням цивільного судочинства, відповідно до п. 1 ст. 2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч.3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Проведення антитерористичної операції на територіях, визначених Кабінетом міністрів України, у тому числі м. Стаханов Луганської області, суд визнає загальновідомими обставинами, які доказуванню не підлягають.

Статтею 22 КЗпП України визначені гарантії, зокрема при припиненні трудового договору, частиною 2 якої передбачено:

«Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається».

Фактично трудові відносини між сторонами припинилися з 15 травня 2014 року.

Оскільки місцем реєстрації відповідача у справі - ФОП ОСОБА_2 , є тимчасово окупована територія України, на якій органи держаної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, припинення трудових правовідносин сторін в іншому порядку, окрім як у судовому, у даному випадку неможливе.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати припиненим трудовий договір між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 , який укладено 26 травня 2005 року та зареєстровано 26 травня 2005 року в Центрі зайнятості міста Стаханов - за ст.36 ч.1 КЗпП України з 15 травня 2014 року.

З урахуванням вказаного, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати слід покласти на відповідача по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 259,263-265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа – Костянтинівський міський центр зайнятості (адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Костянтинівка, пл. Перемоги, 8; код ЄДРПОУ 23119554), про визнання трудового договору припиненим - задовольнити.

Визнати припиненим трудовий договір між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про реєстрацію № 8018 від 18 січня 2002 року, укладений 26 травня 2005 року та зареєстрований 26 травня 2005 року за № 730 в Центрі зайнятості міста Стаханов – на підставі п.1 статті 36 КЗпП України з 15 травня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 06 серпня 2020 року.

Суддя :