Ухвала суду № 90806894, 28.07.2020, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/6247/20

1-кс/296/2703/20

УХВАЛА

Іменем України

28 липня 2020 року м.Житомир

Слідчий суддя Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

представника ТОВ "КАРО" Фітнес Центр ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в місті Житомирі клопотання прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12020060060000264 від 18.03.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.365-2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

І. СУТЬ КЛОПОТАННЯ

1.1. 24.07.2020 прокурор звернулась до Корольовського районного суду міста Житомира з клопотанням про накладення арешту на майно, власником якого є ТОВ "КАРО" Фітнес Центр, код ЄДРПОУ 39835669, а саме на:

(1) Нежитлове приміщення, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2033782618107, загальною площею 3391,4 м2, яке розташоване за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 8;

(2) Нежитлове приміщення, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2033852318107, загальною площею 6299,1 м2, яке розташоване за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 8.

1.2. Обставинами, які розслідуються органом досудового розслідування є те, що державний реєстратор виконавчого комітету Коростенської міської ради під час виконання своїх повноважень, внесла відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом реєстрації нерухомого майна за МПП «Мета», чим заподіяла істотної шкоди ряду підприємств.

1.3. Вказані обставини органом досудового розслідування попередньо кваліфіковані за ч.1 ст. 365-2 Кримінального кодексу України.

1.4. Подане клопотання про арешт майна обґрунтовується тим, що вказане майно містить в собі відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час вказаного кримінального провадження, а саме, що об`єкти нерухомого майна - нежитлове приміщення, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2033852318107, загальною площею 6299,1 м2 та нежитлове приміщення, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2033782618107, загальною площею 3391,4 м2, які розташовані за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 8, які створені в результаті поділу на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна від 14.02.2020 Асоціації «Авістор-буд» приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 3391,4 м.кв. та 6299,1 м.кв. за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 8, які утворено з об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1980435818107, загальною площею 5012,9 м2, який був розташований за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Білокоровицьке шосе, 8 є утвореними з порушенням законодавчого порядку такого утворення та ТОВ «Коростенський завод Трансмаш» вжито заходів щодо їх відчуження на користь третьої особи напередодні розгляду скарги МПП «Мета» до Міністерства юстиції України щодо правомірності реєстрації таких об`єктів нерухомого майна за ТОВ «Коростенський завод Трансмаш». Метою арешту вказаного майна є збереження речових доказів, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні та забезпечення конфіскації як виду покарання.

ІІ. ПРОЦЕДУРА

2.1. Під час судового розгляду клопотання здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

2.2. Прокурор у судовому засіданні клопотання про надання дозволу на проведення обшуку підтримала та просила його задовольнити.

2.3. Представник ТОВ "КАРО" Фітнес Центр у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання, посилаючись на відсутність належних та допустимих правових підстав, передбачених КПК України та те, що товариство є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна. На підтвердження доводів подала письмові заперечення (а.с.47-48).

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАКОН, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ

3.1. За змістом положень статей 2, 8 КПК України при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

3.2. Положеннями статті 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

3.3. Статтею 131 КПК України арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які у силу ч. 3 ст. 132 КПК застосовуються у разі доведення стороною обвинувачення трьох складових - обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення певного ступеню тяжкості; підтвердження того, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи; існування даних, що застосування ініційованого заходу забезпечить виконання поставленого завдання.

3.4. Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Частиною другою цієї статті визначені випадки, у яких допускається арешт майна, а саме з метою:

1) -збереження речових доказів;

2) -спеціальної конфіскації;

3) -конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)-відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

3.5. Частиною 2 ст. 173 КПК України визначено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч.2 ст. 170 КПК України).

3.6. Правові підстави для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів визначені частиною третьою ст. 170 КПК України, згідно з якою арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

3.7. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою.

3.8. Частина 1 ст. 173 КПК України, передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

ІV. ОЦІНКА СЛІДЧОГО СУДДІ

4.1. Встановлено, що у провадженні СУ ГУНП в Житомирській області перебувають матеріали кримінального провадження за №12020060060000264 від 18.03.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 365-2 Кримінального кодексу України.

4.2. Клопотання обґрунтовано тим, що об`єкт нерухомості, на яке прокурор просить накласти арешт є речовим доказом у кримінальному провадженні, з метою забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні та забезпечення конфіскації як виду покарання виникла необхідність у арешті нерухомого майна, однак жодним чином не обгрунтовує необхідність забезпечення цивільного позову .

4.3. Слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до положень ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на нерухоме майно, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

4.4. У судовому засіданні встановлено, що ТОВ "КАРО" Фітнес Центр є добросовісним набувачем нерухомого майна, на яке прокурор просить накласти арешт. Крім того, статус потерпілого і цивільного позивача у кримінальному провадженні за №12020060060000264 має ТОВ «Коростенський завод Трансмаш», а тому ТОВ "КАРО" Фітнес Центр набуло у власність нерухоме майно, право власності на яке повторно та протиправно зареєстровано за МПП «Мета».

4.5. Водночас, постанова слідчого про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні за №12020060060000264 від 18.03.2020 в матеріалах клопотання відсутня.

4.6. Що стосується переліку необгрунтованих у клопотанні підстав про необхідність накладення арешту для можливості подальшої конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, то такі лише зазначення без надання жодних доказів слідчий суддя вважає безпідставними, оскільки арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (п.3 ч.2 ст.170 КПК України), але ні ТОВ "КАРО" Фітнес Центр, ні його посадові особи не перебувають у жодному із зазначених статусів. Виходячи із системного аналізу положень КПК України у випадку накладення арешту на майно на підставі статті 170 КПК України, оголошення підозри у кримінальному провадженні є обов`язковою умовою.

4.7. Крім того, за відсутності у клопотанні обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні та доказів про наявність такого цивільного позову або позовів, арешт майна для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення на підставі п.4 ч.2 ст.170 КПК України, не допускається.

4.8. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя враховує, що:

1) статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Наведена засада закріплена у статті 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

2) Європейський суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що обмеження володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року Series A № 296-A, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» заява № 48191/99, п.п. 49-62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідність балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A № 52).

3) У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

4.9. Таким чином, слідчим не доведено існування обґрунтованого пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series А № 98).

4.10. Отже, враховуючи вищевикладене, позбавлення добросовісного власника майна, можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної юридичної особи.

4.11. З огляду на встановлені обставини, слідчий суддя вважає, що підстави для задоволення клопотання про накладення арешту, відсутні.

Керуючись статтями 170-172, 309, 369-372 Кримінального процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні клопотання прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12020060060000264 від 18.03.2020 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст ухвали складено 03.08.2020.

Слідчий суддя ОСОБА_1