Ухвала суду № 90805102, 12.03.2020, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

У Х В А Л А

Справа № 200/15455/15-ц

Провадження № 2-з/200/22/16

12 березня 2020 року м. Дніпро

Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Литвиненко І.Ю., ознайомившись із заявою представника позивача про забезпечення позову в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа – приватне акціонерне товариство «Агро-Союз», про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. перебувала цивільна справа за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа – приватне акціонерне товариство «Агро-Союз», про стягнення заборгованості.

Внаслідок відсторонення судді Женеску Е.В. від здійснення правосуддя, справу передано у моє провадження.

З матеріалів справи вбачається, що попередніми складами суду не вирішено заяву представника позивача ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» Бойка М.Ю. про забезпечення позову.

Так, 14 грудня 2015 року до суду надійшла письмова заява представника позивача ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» Бойка М.Ю. про забезпечення позову, у якій він прохає накласти арешт на грошові кошти на всіх поточних/депозитних рахунках відповідача ОСОБА_1 , що відкритті в будь-яких банках в межах ціни позову 72 409 422 гривень 62 копійки та на нерухоме майно і транспортні засоби, які належать на праві власності ОСОБА_1 .

Заяву обґрунтовує тим, що предметом спору є стягнення кредитної заборгованості в розмірі 72 409 422 гривні 62 копійки. Ця сума коштів є значною та такою, що тривалий час не повертається відповідачем. Відповідач, з метою недопущення стягнення із нього заборгованості на підставі судового рішення, може здійснити відчуження належного йому майна. Такі можливі дії відповідача призведуть або до ускладнення виконання рішення або до неможливості його виконання взагалі. Арештоване судом майно можна буде використати в процедурі примусового виконання рішення для задоволення вимог стягувача, шляхом його примусової реалізації. Банк не володіє інформацією про обсяг майна відповідача, однак закон не вимагає від позивача зазначення у клопотанні про арешт майна певного майна, на яке слід накласти арешт.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, ознайомившись із матеріалами цивільної справи, суд приходить до висновку про відмову у її задоволенні, за наступних підстав.

Згідно із вимогами п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з вимогами ч.ч. 1, 10 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Зважаючи на викладене, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступного: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Вирішуючи заяву позивача про забезпечення позову, виходжу із наступного. Предметом спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитним договором у сумі 72 409 422 гривень 62 копійки.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, про накладення арешту на яке просить інша сторона. Позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Разом з тим, за змістом заяви про забезпечення позову позивач не наводить того переліку майна, на які він прохає суд накласти арешт; не зазначає переліку рахунків у банках, на яких акумульовано кошти, що належать відповідачеві; не надає доказів того, що відповідачеві взагалі на праві власності належить будь-яке нерухоме майно, на яке можливо накласти арешт; не зазначає співмірності виду забезпечення позову розміру позовних вимог.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Враховую те, що ні попередньою, ні чинною на цей час редакцією ЦПК України, не визначено права чи обов`язку суду зі збору доказів про наявність у відповідача майна, у зв`язку із необхідністю вирішення клопотання позивача про забезпечення позову. Покладення такого обов`язку на суд суперечить не тільки загальним засадам змагальності та диспозитивності цивільного процесу, а дотриманню тих стислих строків, що встановлені законом на розгляд клопотання про забезпечення позову.

Враховую і те, що фактично заява представника позивача про забезпечення позову ґрунтується на припущенні, що у відповідача наявні грошові кошти, нерухоме майно та транспортні засоби. За той час, що минув з моменту подання заяви, внаслідок часткового відкриття доступу до певних Державних реєстрів, позивач мав час та можливість отримати витяг про право власності відповідача на нерухоме майно, чого на власний розсуд не зробив.

Тому, у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 , і можливо знаходяться на відкритих ним рахунках у будь-яких банківських установах, та на не визначене в натурі нерухоме майно і транспортні засоби, необхідно відмовити, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо наявності такого майна у відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150-153, 260, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , третя особа – приватне акціонерне товариство «Агро-Союз», про стягнення заборгованості – відмовити.

Відповідно до вимог п. 15.5 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів редакції Закону» від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційну скаргу може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання її копії.

Суддя І.Ю. Литвиненко