Рішення № 90802021, 06.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3779/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов від 27.04.2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, в якій позив просить суд:

визнати протиправними та скасувати:

постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 196553 від 27.04.2020 року;

постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 196554 від 27.04.2020 року;

постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 196552 від 27.04.2020 року.

Ухвалою від 12.05.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.04.2020 року Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області винесено постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів у розмірі 34000,00 грн. за №№ 196552, 196553, 196554. При цьому, позивач повідоми відповідача, що на момент перевірки транспортні засоби знаходились у оренді, відповідно перевізником був інший суб`єкт господарювання, проте вказані обставини не були враховані відповідачем під час розгляду справи, у зв`язку з чим позивач наполягає на тому, що навіть якщо правопорушення було вчинено, відповідальність має нести перевізник, а не власник транспортного засобу.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Згідно наявної в матеріалах справи розписці, представник відповідача отримав ухвалу суду від 12.05.2020 року - 25.05.2020р. (а.с. 31).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" Одеському окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що між ТОВ «СПМК-17» та ПП «Південьдортех» були укладені Договори оренди транспортних засобів, а саме:

№ 03/20-О/2049 від 02.03.2020 року;

Згідно п. 1.1. Договору оренди, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у платне користування транспортні засоби.

Згідно акту приймання-передачі транспортних засобів від 02.03.2020 року в порядку та на умовах, визначених Договором оренди № 03/20-О/2049 транспортних засобів від 02.03.2020 року Орендодавець передав Орендареві, а Орендар прийняв у платне користування вантажний тягач Mercedes-Benz Actros 184LS, номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730, номерний знак НОМЕР_2 ;

№03/20-О/1953 від 02.03.2020 року;

Згідно п. 1.1. Договору оренди, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у платне користування транспортні засоби.

Згідно акту приймання-передачі транспортних засобів від 02.03.2020 року в порядку та на умовах, визначених Договором оренди № 03/20-О/1953 транспортних засобів від 02.03.2020 року Орендодавець передав Орендареві, а Орендар прийняв у платне користування вантажний тягач Mercedes-Benz Actros 2641, номерний знак НОМЕР_3 , з напівпричепом SCHMITZ SKI 24, номерний знак НОМЕР_4 ;

№03/20-О/5084 від 02.03.2020 року;

Згідно п. 1.1. Договору оренди, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у платне користування транспортні засоби.

Згідно акту приймання-передачі транспортних засобів від 02.03.2020 року в порядку та на умовах, визначених Договором оренди № 03/20-О/5084 транспортних засобів від 02.03.2020 року Орендодавець передав Орендареві, а Орендар прийняв у платне користування вантажний тягач Mercedes-Benz Actros 4141, номерний знак НОМЕР_5 , з напівпричепом ВАРЗ НПС-2730, номерний знак НОМЕР_6 (а.с. 12-17).

Як вбачається з позовної заяви, Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області винесено постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів у розмірі 34000,00 грн. за №№ 196552, 196553, 196554 за порушення передбачене ч. 1 абз. 16 ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» (а.с. 6-7,11), які були прийняті на підставі актів проведення перевірки від 03.03.2020 року № 195203 та від 04.03.2020 року № 195045, № 195044 (а.с. 8-10).

Позивач не погоджуючись із вказаними постановами, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують його права, для їх захисту звернувся до суду із цим позовом.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з підп. 1 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю (підп. 15, 27 п. 5 Положення).

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, здійснення габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Згідно з п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 №592 визначено перелік територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті, які утворюються - Управління Укртрансбезпеки у Львівській області.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про автомобільний транспорт», зі змінами та доповненнями, (далі - Закон №2344-III) законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, Законів України «Про транспорт», «;Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 48 Закону №2344-III у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони.

Відповідно до п. 16 цієї Постанови перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30.

Згідно з п. 3 цих Правил транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, передбачено що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування. (далі - Порядок №879).

Відповідно до пп. 4 п. 2 вказаного Порядку габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Пунктом 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з абз. 1 п. 28 Порядку №879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Таким чином, обов`язок внесення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів покладено саме на перевізника.

Згідно зі ст. 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію (ст. 33 Закону №2344-III).

Відповідно до абзацу 16 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи підтверджується, що транспортні засоби, щодо яких було проведено перевірку були орендовані ПП «Південьдортех» у позивача відповідно до договорів оренди транспортних засобів № 03/20-О/2049, № 03/20-О/1953, № 03/20-О/5084 від 02.03.2020 року та передані відповідно до актів приймання-передачі від 02.03.2020, що безпосередньо підтверджує факт передачі транспортних засобів та напівпричепів (а.с. 12-17).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що під час здійснення перевезення вантажу транспортний засіб позивача використовувався іншим суб`єктом господарювання, в зв`язку із чим, позивач не може нести відповідальність за результати господарської діяльності ПП «Південьтехбуд».

Відповідно до п.7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів затвердженого Постановою КМУ від 7 вересня 1998 р. № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Даним пунктом не передбачено обов`язку власника здійснювати перереєстрацію транспортного засобу при наданні його в оренду іншій особі, такий обов`язок лежить саме на особі, що експлуатує такий транспортний засіб на законній підставі (договорі оренди).

Вказане додатково свідчить про те, що позивач в межах розгляду даних спірних правовідносин не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно з положенням ст. 60 Закону № 2344-ІІІ.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567(далі - Порядок №1567).

Відповідно до п. 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами державного контролю під час планових, позапланових та рейдових перевірок на підставі направлення на перевірку.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (п. 14 Порядку №1567).

Відповідно до п. 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених ст.ст. 39 і 48 Закону №2344-ІІІ документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до п.21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу посадова особа робить запис у дорожньому листі із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис.

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 22 Порядку №1567).

Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (п. 25 Порядку №1567).

Відповідно до п.п. 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до п. 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб`єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

У разі оскарження постанови про застосування фінансових санкцій стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п`ятнадцяти днів після отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення (абз. 2 п. 29 Порядку №1567).

Водночас Порядком №1567 не передбачена можливість розгляду справи про порушення без участі суб`єкта господарювання у разі відсутності інформації щодо вручення суб`єкту господарювання повідомлення про розгляд справи.

Відтак, якщо на розгляд справи про правопорушення не прибула особа, за відсутності доказів належного її повідомлення, це перешкоджає розгляду справи.

Позивачем у позові зазначено, що ТОВ «СПМК-17» про розгляд справи про порушення не повідомлялось належним чином та не запрошувалось до участі, а справу про порушення було розглянуто без участі позивача.

Доказів належного повідомлення позивача про розгляд справи про правопорушення відповідач суду не надав.

Встановивши, що суб`єкт господарювання не з`явився на розгляд справи про порушення, а докази повідомлення його про час та місце розгляду відсутні, відповідач не мав законних підстав розглядати цю справу по суті.

Позивач не брав участь у розгляді справи про порушення та не надавав пояснення.

Розглянувши справу без участі позивача, відповідач позбавив його права на участь у розгляді справи та права щодо надання пояснень.

Позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується його безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду такої справи.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 17.01.2019 по справі №826/1632/17.

Отже відповідач під час розгляду справ про порушення та прийняття спірних постанов порушив вимоги Порядку №1567.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС Україи.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СПМК-17" (місцезнаходження: 65025, Одеська область, Комінтернівський район, 21-й км. Старокиївського шосе, буд. 30А ; код ЄДРПОУ 01353551) до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 4; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправними та скасування постанов від 27.04.2020 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №196552, №196553, №196554 від 27.04.2020 року.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС Україи.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.