Рішення № 90801294, 06.08.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/6411/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16086-52 від 31.03.2020.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що у 2002 році зареєструвався, як фізична особа-підприємець і перебував на спрощеній системі оподаткування та починаючи з 2004 року підприємницькою діяльністю не займався, не отримував жодного доходу, а тому не має обов`язку сплачувати внесок до контролюючого органу у мінімальному розмірі. Зазначає, що з 2002 року по 2020 рік був найманим працівником, а тому платниками єдиного внеску за нього являлися роботодавці. Наголошує, що оскаржувану податкову вимогу відповідач міг прийняти лише на підставі акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу) на суми яких відповідно до Закону нараховується внесок. Вважає винесену контролюючим органом податкову вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 29.04.2019 поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

10.06.2020 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за безпідставністю (а.с.23). Вказує, що згідно з обліковими даними інформаційної системи у позивача є податковий борг у сумі 29293,44 грн відповідно до якого і сформовано податкову вимогу. При цьому зазначає, що докази припинення позивачем підприємницької діяльності у контролюючого органу відсутні. Разом з тим, не погоджується із твердженням позивача щодо відсутності у нього обов`язку сплати єдиного внеску, оскільки такий сплачено його роботодавцем та наголошує, що цей факт не звільняє позивча від такої сплати. Зазначає про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету, оскільки такий сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, зокрема за фізичну особу-підприємця, яка є найманим працівником сплачується внесок роботодавцем за рахунок власних коштів. Крім того, зауважує, що нездійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне до 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Разом з тим, прохальна частини відзиву на позов містить клопотання про розгляд справи за участю представника контролюючого органу, однак у зв`язку із поданням клопотання без додержання вимог ч.1 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України таке підлягає поверненню позивачу без розгляду.

Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду: №01-45-в від 20.05.2020 (у період з 09.06.2020 до 03.07.2020), № 01-65-В від 22.07.2020 (у період з 27.07.2020 до 05.08.2020) суддя Єфіменко О.В., перебувала у щорічній відпустці, а тому розгляд даної справи судом відкладався.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 за період з 2002 року по 2020 рік працював на різних посадах, а саме: з 2002 року по 2008 рік працював майстром лісу у Поліському природному заповіднику; з 2008 року по 2013 рік - ДП "Попільнянський лісгосп"; з 2013 року по 2014 рік - ДП "Житомирське лісове господарство"; з 2014 року по теперішній час працює в ДП "Романівський лісгосп АПК" ЖОЕАП "Житомироблагроліс" на посаді директора підприємства, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 17.11.1999 (а.с.10-15).

Таким чином, позивач у період з 2002 року по теперішній час являється найманим працівником.

Як вказує, у позовній заяві позивач та не заперечується відповідачем, у 2002 році ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на спрощеній системі оподаткування.

Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за 2018-2020 роки станом на 31.01.2020 у позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн (а.с.26-29).

31.01.2020 Головним управлінням ДПС в Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16086-52 на суму 29293,44 грн (а.с.8), яка отримана позивачем.

Позивач вважає, що дана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню, оскільки обов`язок для сплати єдиного соціального внеску у нього відсутній, так як офіційно працевлаштований з 2002, отримував заробітну плату з якої утримувалися необхідні податки, а тому не погоджуючись із оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Частиною другою ст.2 Закону № 2464-VI передбачено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

При цьому, пунктом другим частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Поряд із цим, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція).

За приписами п.п. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка кореспондується з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.

Абзацом першим п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Поряд із цим, слід відмітити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

При цьому, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Таким чином, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Так, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом з 2002 року та по даний час є найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Заперечень стосовно сплати єдиного соціального внеску за позивача за оскаржуваний період (2018 - 2020 роки) його роботодавцями, матеріали справи не містять.

Відтак, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Проаналізувавши наведене, суд вважає, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Однак, якщо особа є найманим працівником, як і в даному випадку, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Будь-яке інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску та порушує права.

Таким чином, подвійна сплата єдиного внеску, тобто його сплата особою та його роботодавцем не відповідає меті збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

При цьому, суд не погоджується із твердженням представника відповідача, щодо відсутності подвійної сплати єдиного соціального внеску, з підстав сплати такого різними платниками (ФОП та роботодавцем), в різних розмірах та з інших правових підстав та критично ставиться до тверджень відповідача, та відхиляє його доводи, оскільки вказане суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску відповідно до Закону №2464-VI.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

Так, під час розгляду справи встановлено, що позивач в момент реєстрації, як фізична особа-підприємець, тобто з 2002 року та по даний час є найманим працівником, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_3 від 17.11.1999 (а.с.8-10).

Оскаржувану податкову вимогу сформовано контролюючим органом, у зв`язку із наявною заборгованістю зі сплати єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн за 2018-2020 роки (а.с.8).

Однак як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 протягом періоду, за який сформована вказана податкова вимога був найманим працівником. При цьому, будь-яких заперечень стосовно сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача у вказаний період відповідач не висував.

Разом з тим, слід відмітити, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне також врахувати практику Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відтак, з обставин даної справи, встановлено, що контролюючий орган діяв протиправно, а висновки його помилкові.

Отже, податкова вимога винесена Головним управлінням ДПС у Житомирській області №Ф-16086-52 від 31.03.2020 щодо сплати позивачем недоїмки єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положення статті 139 КАС України, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840,80 грн судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 255 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16086-52 від 31.03.2020 в розмірі 29293 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три) грн 44 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його складення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст рішення складено: 06.08.2020