Рішення № 90800779, 05.08.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року 10:32 ЛуцькСправа № 140/10842/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Смокович В.І.,

за участю секретаря судового засідання Литвиненко І.П.,

представника позивача Поліщука В.С.,

представника відповідача Будь С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправною і скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу від 10 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 20189389.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05 липня 2020 року позивач дізнався про відкрите 12 липня 2010 року виконавче провадження № 20189389 державним виконавцем органу ДВС із примусового виконання рішення Млинівського районного суду Рівненської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 25% від доходу, але не менше ніж 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи із 25 січня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття. Також позивачу стало відомо про прийняття державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження постанови від 10 вересня 2018 року про накладення штрафу у сумі 43 445 грн 80 коп. за несплату аліментів на підставі статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Із постановою про накладення штрафу ОСОБА_2 не погоджується, вважає її протиправною з огляду на те, що відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів законодавцем встановлена лише із 28 серпня 2018 року, тому накладення на позивача відповідного штрафу з урахуванням періоду до вказаної дати суперечить законодавству України.

З огляду на вказане, позивач просить оскаржену постанову скасувати.

У відзиві на позов від 04 серпня 2020 року відповідач його вимог не визнав (арк. спр. 31-32). Вказав, що починаючи з 2010 року боржнику неодноразово направлялись виклики з вимогою з`явитись до державного виконавця та надати відомості щодо сплати аліментів. Однак, станом на 2018 рік в матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які відомості щодо виплат ОСОБА_1 аліментів.

Враховуючи те, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у боржника утворилась заборгованість зі сплати аліментів у сумі 86 891 грн 59 коп., що перевищує суму відповідних платежів за 3 роки, керуючись статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець 10 вересня 2018 року прийняв постанову про накладення штрафу.

Керуючись наведеним, відповідач вважає оскаржену постанову правомірною та просить у задоволенні позову відмовити.

У письмових поясненнях від 01 серпня 2020 року третя особа ОСОБА_2 підтвердила про існування у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів; вважає позовні вимоги безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити (арк. спр. 24-30).

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням сторін з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ КАС України; судове засідання призначене на 10:00 год. 05 серпня 2020 року (арк. спр. 17).

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом, суд керується таким.

У позовній заяві позивач вказав, що про постанову від 10 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 20189389 йому стало відомо 21 липня 2020 року. На підтвердження вказаної обставини ОСОБА_1 надав заяву про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження (арк. спр. 6).

Оскільки 21 липня 2020 року позивачу не було відомо про наявність оскаржуваної постанови, останній просив поновити йому строк звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Також, частиною другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що учасник виконавчого провадження позовну заяву може подати до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу, що доказів на підтвердження обставин про надіслання або вручення постанови про накладення штрафу від 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 відповідач не надав.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Тобто, пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для прямого застосування наслідків такого пропуску (залишення без розгляду, повернення), оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причин пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Так, відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, оцінивши доводи позивача та відповідача, суд визнає обґрунтування ОСОБА_1 про поважність причин пропуску строку звернення до суду достатнім.

Керуючись наведеним, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши їх доводи у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 22 березня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25% від доходу, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Ha підставі вказаного рішення Млинівський районний суд Рівненської області 31 березня 2010 року видaв виконавчий лист № 2-242.10р. (арк. спр. 7-8).

Головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції Лопушанська І.Ф. на підставі виконавчого листа № 2-242 винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 20189389 від 12 липня 2010 року (арк. спр. 9-10).

В межах виконавчого провадження № 20189389 державним виконавцем 10 вересня 2018 року прийнято постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у сумі 43 445 грн 80 коп. на підставі статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із утворенням заборгованості із сплати аліментів станом на 01 вересня 2018 року у сумі 86 891 грн 59 коп., що перевищує суму відповідних платежів за 3 роки (арк. спр. 11).

Непогоджуючись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VІІІ), Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належну утримання" від 03 липня 2018 року № 2475-VIII (далі - Закон №2475-VIII).

Так, у статті 1 Закону №1404-VІІІ закріплено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону №1404-VІІІ, зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VІІІ).

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону №1404-VІІІ).

Згідно з частиною першою статті 71 Закону №1404-VІІІ порядок стягнення аліментів визначається законом.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Частиною чотирнадцятою статті 71, доповненою Законом №2475-VIII, передбачено, зокрема, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Суд зазначає, що до 28 серпня 2018 року стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» за несплату аліментів не передбачала такого виду відповідальності, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості у залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки.

Таким чином, новий нормативно-правовий акт (Закон № 2475-VIII) змінює закріплені у попередніх нормах (статті 71 Закону в редакції до 28 серпня 2018 року) правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти не однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів відносин.

В свою чергу, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, частиною чотирнадцятою статті 71 Закону №1404-VІІІ за правопорушення, яке полягає у несплаті аліментів та є за своєю юридичною природою триваючим, передбачено відповідальність у вигляді штрафу, розмір якого залежить від суми заборгованості та періоду (1 рік, 2 роки чи 3 роки), за який вона виникла.

При цьому, вказану норму законодавцем прийнято 03 липня 2018 року і вона набула чинності 28 серпня 2018 року.

Разом з тим, у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, який був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність за вчинення такого діяння.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів також знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення певних обов`язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища. Тобто, закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності.

Таким чином, у відповідності до зазначеного принципу неприпустимості зворотної дії норми в часі, регламентованого статтею 58 Конституції України, особа може бути притягнута до відповідальності за правопорушення, визначене частиною чотирнадцятою статті 71 Закону №1404-VІІІ, лише в разі його вчинення із 28 серпня 2018 року, тобто з дати законодавчого закріпленні такої відповідальності.

Тобто, постановою державного виконавця від 10 вересня 2018 року у виконавчому провадженні №20189389 позивача притягнуто до відповідальності, передбаченої частиною чотирнадцятою статті 71 Закону №1404-VІІІ, за наявність в нього заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, тобто, зокрема, за період до 28 серпня 2018 року, коли законодавцем ще не було введено такий вид відповідальності та не прийнято вказану норму.

При цьому, державним виконавцем при винесенні вказаної постанови було враховано заборгованість позивача зі сплати аліментів за період із липня 2010 року по 01 вересня 2018 року.

Однак у період із липня 2010 року по 28 серпня 2018 року позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку з несвоєчасністю сплати / несплатою аліментів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що на позивача протиправно накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, що охоплюють період, коли частина чотирнадцята статті 71 Закону №1404-VІІІ ще не була прийнята, що, у свою чергу, свідчить про протиправність дій відповідача та наявність підстав для скасування самої постанови.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведених вище обставин, суд вважає, що відповідачем належними, достатніми та допустимими доказами не спростовано доводи адміністративного позову, не доведено правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу від 10 вересня 2018 року, а відтак суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 192, частини п`ятої статті 246 КАС України, суд, при вирішені позову по суті, також вирішує питання про розподіл судових витрат.

При вирішенні даного судового спору, суд установив, що при зверненні із даним позовом до суду позивач не сплатив судового збору. При цьому, пільг щодо його сплати судом не установлено.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2 102 гривні.

Відтак, дана позовна заява повинна бути оплачена судовим збором у сумі 840 грн 80 коп. (2 102 грн х 0,4 розміру прожиткового мінімуму).

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (суб`єкта владних повноважень) Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) необхідно стягнути судовий збір у сумі 840 грн 80 коп. за наступними реквізитами: отримувач коштів - УК у м.Луцьку /м.Луцьк/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38009628, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача UA248999980313101206084003550, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27-А, ідентифікаційний код юридичної особи 35041407), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), про визнання протиправною і скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу від 10 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 20189389.

Стягнути із Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) судовий збір у сумі 840 грн 80 коп. (вісімсот сорок грн 80 коп.) за реквізитами: отримувач коштів - УК у м. Луцьку /м.Луцьк/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38009628, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача UA248999980313101206084003550, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя В.І.Смокович