Рішення № 90800012, 24.06.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2020 р. Справа № 911/108/20

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агробізнес”, Тернопільська область,

Підволочиський район, с. Токи

до Дочірнього підприємства “Рітейл Вест”, Київська область, м. Ірпінь

про стягнення 94825,33 грн.

за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агробізнес” (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства “Рітейл Вест” (відповідач) про стягнення заборгованості за договором від 01.02.2014 р. № РВ022118.

Ухвалою суду від 10.01.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 05.02.2020 р.

30.01.2020 р. від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов.

Ухвалою суду від 05.02.2020 р., крім іншого, підготовче засідання відкладено на 25.03.2020 р.

25.02.2020 р. на поштову адресу суду від ТОВ “Агробізнес” надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 18.03.2020 р. повідомлено учасників справи, що підготовче судове засідання з розгляду справи, відкладене на 25.03.2020 р. о 11:45 год., не відбудеться у зв`язку із запровадженням Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19” з 12.03.2020 р. до 03.04.2020 р. карантину, строк дії якого продовжено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 р. № 239 до 24.04.2020 р.

06.04.2020 р. на офіційну електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд позовної заяви за наявними матеріалами у справі без участі представників сторін.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.04.2020 р. призначено підготовче засідання з розгляду справи на 27.05.2020 р.

19.05.2020 р. на офіційну електронну адресу суду від представника ТОВ “Агробізнес” надійшло клопотання про участь в судовому засіданні, призначеному на 27.05.2020 р. об 12:45 год. в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.05.2020 р. клопотання представника ТОВ “Агробізнес” про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, ухвалено засідання у справі № 911/108/20, призначене на 27.05.2020 року о 12 год. 45 хв., провести в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.05.2020 р. закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 24.06.2020 р.

24.06.2020 р. на офіційну електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі останнього.

В судове засідання 24.06.2020 р. уповноважені представники учасників справи не з`явились, про причини неявки повідомив лише представник позивача у заяві про розгляд справи без участі останнього.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка відповідача (без надання пояснень щодо причин неявки), належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, та представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

01.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агробізнес” (постачальник) та Дочірнім підприємством “Рітейл Вест” (покупець) було укладено договір № РВ022118, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку тана умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.

Відповідно до п. 2.1. договору якість товару, що поставляється за даним договором, має відповідати вимогам діючих державни стандартів, технічним умовам, а також санітарним, ветеринарним, гігієнічним та іншим нормам, встановленим чинним законодавством України для такого виду товару, та підтверджуватись відповідними посвідченнями, сертифікатами відповідності (визнання) та іншими документами, виданими компетентними органами та/чи виробниками товару. Всі необхідні документи, що підтверджують якість товару, постачальник зобов`язаний передати покупцю в момент поставки партії товару. Якщо якість товару виявиться такою, що не відповідає стандартам, технічним умовам, іншій документації, покупець має право відмовитись від прийняття та оплати такого товару, а у випадку, коли товар уже прийнято, вимагати його заміни на якісний, з віднесенням на постачальника збитків, які зазнав у зв`язку з цим покупець.

Пунктом 2.3. договору погоджено, що постачальник за договором зобов`язаний поставити покупцю товар зі строком придатності не менше ніж 2/3 його загального строку придатності. У випадку поставки товару з меншим строком придатності, покупець має право відмовитись від прийняття товару, а при прийнятті такого товару та неможливості його подальшого продажу до закінчення строку придатності – повернути товар постачальнику без оплати його вартості.

Згідно із п. 3.7.1. договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі покупця для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця вивезти такий товар.

Відповідно до п. 3.7.2. договору покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.

Пунктом 5.1. договору погоджено, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Згідно із п. 7.1. договору покупець оплачує товар, що поставляється за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.

Відповідно до п. 7.8. договору загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійсненна поставка товару.

Пунктом 7.9. договору погоджено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 14 (чотирнадцять) дні (ів). При цьому сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п`ятсот) грн.. з кожного магазину.

Згідно із п. 7.10. договору покупець має право затримати розрахунки з постачальником: при несвоєчасній оплаті постачальником товарів, робіт, послуг по іншим договорам, укладеним між постачальником та покупцем; у випадку ненадання/надання неналежно оформленої супровідної документації, передбаченої п. 3.6. цього договору – до моменту надання в повному обсязі належно оформленої супровідної документації; у випадку невиконання/неналежного виконання п.п. 7.12., 7.13. (з підпунктами) або 7.14. (із підпунктами) цього договору.

Відповідно до п. 7.13. договору не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, сторони зобов`язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки розрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.

Пунктом 8.10. договору погоджено, що сплата неустойки, штрафу, пені і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язань, не звільняють сторони від виконання зобов`язань за цим договором в натурі, крім випадків, передбачених законодавством України.

Згідно п. 10.1. договору даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 р.

01.01.2018 р. сторонами було підписано додаткову угоду до договору № РВ022118 від 01.02.2014 р., яка відповідно до п. 3 є невід`ємною частиною договору № РВ022118 від 01.02.2014 р. і набирає законної сили з моменту підписання її сторонами.

Відповідно до п. 1 вказаної додаткової угоди сторонами погоджено пункт 10.1. договору викласти в наступній редакції: «Даний договір набирає силу з моменту підписання сторонами і діє до 30 червня 2018 р. Термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний місяць у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі, але не пізніше, ніж за 7 (сім) календарних днів до закінчення терміну дії цього договору.

Вказаний договір та додаткова угода до нього підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями накладних, однак відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за вказаним договором, оплату за отриманий товар в повному обсязі не здійснив.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію від 13.09.2019 р. № 2 та претензію від 17.10.2019 р. № 3 (копії претензій та доказів направлення долучено до матеріалів справи).

Виходячи з вищенаведених обставин, оскільки з боку відповідача не було оплачено залишок заборгованості за поставлений товар, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 01.02.2014 р. № РВ022118 в розмірі, з урахуванням збільшення позовних вимог, 95636,47 грн.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем не надано суду загального розрахунку розміру заборгованості, не надано доказів надання відповідачу (покупцю) документів, що засвідчують якість товару, первинні документи не оформлені належним чином (що є підставою для затримки розрахунку по договору), не надано доказів реалізації товару, у зв`язку з чим у відповідача не настав обов`язок оплати по договору.

Зокрема, відповідач, посилаючись на пункт 7.10 договору зазначає, що оскільки видаткова накладна не містить всіх необхідних реквізитів первинного документу, неналежним чином оформлена, відповідач вправі здійснити затримку розрахунку до надання документів, передбачених п. 3.6 вказаного договору. Поряд з цим, відповідач наголошує, що оскільки оплата за товар відповідно до договору здійснюється лише після його реалізації, то, з огляду на відсутність доказів такої реалізації поставленого товару, у відповідача ще не настав обов`язок по оплаті за договором.

В свою чергу, позивач у відповіді на відзив зазначає, що на кожну поставку продукції постачальником виписувалась податкова накладна, які було зареєстровано в ЄРПН через програму MEDOC. Відповідно ДП “Рітейл Вест” включали суму ПДВ до свого податкового кредиту, зменшуючи цим своє податкове зобов`язання.

Крім того, між позивачем та відповідачем, як зазначає позивач, регулярно підписувались акти перевірки розрахунків. Зокрема акт перевірки розрахунків від 16.10.2019 р. на суму 141961,23 грн. (станом на 30.09.2019 р.) та від 15.11.2019 р., згідно якого загальна заборгованість відповідача станом на 31.10.2019 р. становить 95636,47 грн., долучено до матеріалів справи.

Частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами частини другої ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами частини першої ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини другої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно із частиною першою ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини першої ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Щодо заявлених у відзиві на позовну заяву заперечень відповідача, судом встановлено наступне:

За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість, посилання на договір та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Крім того, під час поставки товару відповідачем не виставлялись позивачу зауваження щодо неналежного оформлення супровідної документації. Водночас спірні накладні були включені сторонами договору в акт перевірки розрахунків без будь-яких зауважень, що виключає підстави для затримки розрахунків.

Сторонами було підписано акт перевірки розрахунків станом на 31.09.2019 р., відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 141961,23 грн.

04.10.2019 р. відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар у сумі 50000,00 грн., про що заявляє відповідач у відзиві на позовну заяву.

Також, сторонами було складено та підписано акт перевірки розрахунків станом на 15.11.2019 р., відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 95636,47 грн.

Судом враховано, що акт звірки не є первинним документом в розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, однак, зазначене не спростовує обов`язок відповідача, який прийняв товар за вказаними накладними, сплатити повну ціну отриманого товару (частина друга ст. 692 ЦК України) у строки, встановлені договором (частина перша ст. 692 ЦК України).

Разом з тим, підписання такого акту є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу, оскільки між сторонами було складено та підписано акт перевірки розрахунків, який є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за цим актом, і яким, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що сторони домовились про оплату виключно реалізованого товару за умови реалізації не менше як на 500,00 грн. , у зв`язку з чим строк оплати товару не настав, з огляду на таке:

Пунктом 5.1 Договору поставки сторони передбачили, що перехід права власності на товар здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.

Разом із тим, враховуючи передбачений договором порядок оплати товару після його реалізації, на противагу пункту 5.1 договору всі ризики за договором (в тому числі ризик пошкодження, завершення терміну придатності, ненастання взагалі події реалізації товару) фактично несе постачальник, оскільки покупець за умовами Договору має оплачувати лише реалізований товар.

Згідно із п. 3.7.1. договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі покупця для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок з яких постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця вивезти такий товар.

Відповідно до п. 3.7.2. покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.

Пунктом 7.9. договору погоджено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 14 (чотирнадцять) дні (ів). При цьому сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо суму за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 (п`ятсот) грн. з кожного магазину.

Аналіз приписів ст. 655 та частини першої ст. 697 ЦК дозволяє зробити висновок, що обов`язком продавця є передача товару у власність покупцеві, який, у свою чергу, зобов`язується оплатити товар. Правовідносини купівлі-продажу передбачають перехід права власності на товар від продавця до покупця у момент передачі товару покупцеві; при цьому законодавець дозволяє зберігати товар за продавцем до оплати товару покупцем або до настання інших обставин, про які сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу. Зі змісту пункту договору постачання випливає, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, що засвідчує факт передачі товару. Отже, сторони спору узгодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до відповідача-покупця у момент прийняття ним товару від позивача-постачальника. Перехід права власності вимагає від відповідача подальших дій - він зобов`язаний оплатити вартість поставленого йому товару. Обов`язок відповідача-покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає через закон (частина перша ст. 265 ГК, ст.655, 692, 712 ЦК ).

Разом з тим, як зазначає позивач, повернення товару здійснювалось в порядку передбаченому п. 3.7. договору, та відображено у вищезазначених актах перевірки розрахунків. Жодних доказів, що свідчили про наявність зауважень щодо кількості та якості поставленого товару, відповідачем надано не було.

Крім того, сторонами у договорі не встановлено механізму інвентаризації нереалізованих залишків. Фактично в договорі визначена можливість покупця в односторонньому порядку встановлювати та змінювати строк оплати, ухилятися від оплати отриманого товару, на що постачальник згідно умов договору не має механізму впливу.

Так, відповідачем в підтвердження своїх заперечень щодо не реалізації отриманого товару не надано суду відповідних доказів, зокрема акта інвентаризації залишків нереалізованої продукції, листів щодо повернення нереалізованого товару позивачеві тощо.

Відповідно до частини третьої. ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу частин першої та третьої ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

За таких обставин, суд встановив, що строк оплати товару, отриманого відповідачем за поданими накладними в період з 17.08.2019 р. по 09.10.2019 р. на суму 95636,47 грн., є таким, що настав.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №916/1263/15-г (3-269гс16)).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач визнавав наявність заборгованості, що підтверджується двосторонніми актами взаєморозрахунків від 16.10.2019 р. та від 15.11.2019 р., які були підписані без зауважень.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву 04.10.2019 р. ДП “Рітейл Вест” було здійснено часткову оплату за договором № РВ022118 від 01.02.2014 р. на суму 50000,00 грн.

Враховуючи наявність часткової оплати відповідачем за договором № РВ022118 від 01.02.2014 р., про що заявляє відповідач, суд дійшов висновку, що останній таким чином вчинив дію з визнання наявної заборгованості за поставлений товар, яка засвідчує волю сторони та, відповідно, є дією з прийняття товару. Тобто відбулось вчинення так званих конклюдентних дій.

Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 ГПК України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 95636,47 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем, зокрема, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 95636,47 грн. боргу за договором від 01.02.2014 р. № РВ022118 є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Судовий збір відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладається судом на відповідача.

Щодо витрат відповідача на правову допомогу суд зазначає наступне:

Відповідно до частини першої ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини третьої ст. 123 ГПК України).

В частинах першій та другій ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами частини третьої ст. 126 Господарського процесуального кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 частини п`ятої ст. 129 ГПК України підчас вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Матеріалами справи підтверджується, що 03.01.2019 р. між адвокатом Бойчуком Віталієм Ігоровичем, що діє на підставі свідоцтва № 520 від 03.10.2008 р. (захисник), та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агробізнес” в особі директора Собацького Олега Михайловича (замовник) укладено договір про надання правової допомоги адвокатом № 1, відповідно до п. 1.1. якого за даним договором захисник зобов`язується надавати правову допомогу замовнику у правовідносинах з фізичними та юридичними особами, органами державної влади та місцевого самоврядування, судових спорах, а замовник приймає на себе зобов`язання проводити оплату передбачених до виконання за даним договором послуг в розмірі, в порядку і в строки, визначені даним договором

Відповідно до п. 3.1. договору винагорода захисника визначається в розрахунку 250 (двісті п`ятдесят) гривень за одну годину наданих послуг.

Згідно із п. 3.2. договору на підтвердження факту надання захисником замовнику послуг відповідно до умов даного договору у відповідному періоді складається акт здавання-приймання наданих послуг.

Пунктом 3.4. погоджено , що винагорода захисника оплачується у безготівковій формі згідно виставленого рахунку.

На підтвердження відповідно понесених судових витрат позивач надав суду, зокрема:

- копію договору про надання правової допомоги адвокатом №1, укладеного 03.01.2019 р.;

- розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката від 20.02.2020 р. на суму 6000,00 грн. з детальним описом усіх виконаних адвокатом робіт та наданих послуг;

- рахунки № 12/1 та № 14/1 на оплату правової допомоги;

- пратіжні доручення від 26.11.2019 р. № 3788 та від 23.01.2020 р. № 239 щодо оплати правової допомоги адвоката.

Між тим, проаналізувавши подані, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, докази, судом встановлено, що відповідно розрахунку витрат на правничу допомогу від 20.02.2020 р. адвокатом було надано наступні послуги:

- Узгодження правової позиції з клієнтом – 1 година;

- Підготовка заяви про видачу судового наказу – 7 годин;

- Підготовка позову, необхідних розрахунків, додатків – 10 годин;

- Підготовка відповіді на відзив – 6 годин.

Загальна кількість витраченого часу та загальна вартість послуг згідно зазначеного розрахунку складає 24 години та 6000 грн. відповідно.

Разом з тим, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, судом встановлено, що послуги адвоката з підготовки заяви про видачу судового наказу не пов`язані з розглядом даної справи, отже дані судові витрати суперечать приписам ст. 123 та ст. 129 ГПК України.

Таким чином, врахувуючи, що відповідно до приписів ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом встановлено, що, з урахуванням того, що заявлені до стягнення судові витрати в частині розміру 1750,00 грн. (підготовка заяви про видачу судового наказу – 7 годин) не стосуються розгляду даної справи, такі витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Поряд з цим, з урахуванням встановлених судом обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу допомогу адвоката в порядку, передбаченому ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України, в межах суми 4250,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 130, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Рітейл Вест” (08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Лісова, 6-Г; код ЄДРПОУ 38733983) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агробізнес” (47823, Тернопільська область, Підволочиський район, с. Токи; код ЄДРПОУ 30915832) 95636 (дев`яносто п`ять тисяч шістсот тридцять шість) гривень 47 копійок основного боргу, 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок судового збору та 4250 (чотири тисячі двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок судових витрат.

3. Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підпису 05.08.2020 р.

Суддя А.В. Лопатін