Вирок № 90798419, 05.08.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 640/18830/18

н/п 1-кп/953/719/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2020 Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Губської Я.В.

при секретарі - Куценко Н.М.

за участі прокурора - Голубничої Н.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.07.2018 року за № 12018220000003137 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Власівка Кегичівського району Харківської області, громадянина України, неодруженого, з середнє-спеціальною освітою, раніше судимого, не працюючого, зареєстрований: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України,

Встановив:

04.07.2018 року, приблизно о 20 год. 00 хв., ОСОБА_1 , за попередньою змовою та у групі з раніше знайомим йому ОСОБА_2 , за заздалегідь розподілених ролей, маючи єдиний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та свідомо бажаючи їх настання, таємно, шляхом вільного доступу, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , здійснили крадіжку чужого майна, що належить КП «ХТМ», а саме: брухту чорного металу у вигляді кришки люка теплової камери, вагою 59,5 кг, вартістю згідно з висновком судово-товарознавчої експертизі №2978 від 08.08.2018 року - 358,79 грн., та кришки люка у складі теплової мережі інвентаризаційний номер 0305038 Т/МАГ від К-2979, вартістю згідно з висновком судово-товарознавчої експертизі №2978 від 08.08.2018 року - 450,00 грн., чим спричинили КП «ХТМ» матеріальну шкоду на загальну суму 808,79 грн. Після чого, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покинули місце скоєння злочину разом із викраденим майном.

Своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Допитаний у судовому засіданні у якості обвинуваченого ОСОБА_1 свою провину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, розкаявся та дав суду свідчення про обставини скоєння злочину, як про це викладено в обвинувальному акті. В скоєному щиро розкаюється, просить врахувати, що він зробив для себе висновки.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинах при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши йому положення ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченого ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які нікім не оспорюються та розглядає справу на підставі ч.3 ст. 349 КПК України. Обвинувачений вірно розуміє зміст обставин справи і у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позиції.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що провина обвинуваченого ОСОБА_1 доказана повністю та його дії за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковані правильно, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб.

Призначаючи покарання обвинуваченому, у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого, розмір заподіяної шкоди, особу винного, його ставлення до вчиненого, ті обставини, що він раніше судимий, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого.

Вивченням особи ОСОБА_1 встановлено, що той не працює, не одружений, у лікаря нарколога та психіатру на обліку не перебуває, має зареєстроване місце проживання, однак постійного місця мешкання не має, судимий 24.02.2017 року Краснолиманським міським судом Донецької області за ч. 1 ст. 289 КК України до штрафу у розмірі 17850 грн., 08.05.2020 року Білоцерковським міськрайонним судом Київської області за ч.4 ст. 407 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік, 05.11.2019 року Московським районним судом м. Харкова за ч.1 ст. 115 КК України (вирок не набув чинності, призначено розгляд в апеляційному суді).

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

При обранні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує відношення обвинуваченого до вчиненого, визнання своєї провини та його щире каяття, репутацію та майновий, сімейний стан, розмір майнової шкоди, і вважає за необхідне обрати йому покарання в межах санкції статті, інкримінованої йому, саме у вигляді позбавлення волі.

Призначене покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що відносно обвинуваченого винесено вирок 24.02.2017 року Краснолиманським міським судом Донецької області за ч. 1 ст. 289 КК України і призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 17850 грн., який не сплачено.

На підставі ст. 71 КК України суд визначає покарання за сукупністю вироків, однак за вимогами ч.3 ст. 72 КК України вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 24.02.2017 року повинен виконуватись окремо.

Крім того, відносно ОСОБА_1 винесений вирок Білоцерківським міськрайонним судом Донецької області 08.05.2020 року за ч.4 ст. 407 КК України до 3 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 1 рік, на підставі ст. 75 КК України.

При вирішенні питання щодо застосування вимог ч.4 ст. 70 КК України суд враховує, що за попереднім вироком 08.05.2020 року ОСОБА_1 було засуджено із застосування вимог ст. 75 КК України, а за даним вироком до покарання, що належить відбувати реально, а тому складання або поглинення призначених покарань не допускається і кожен вирок, а отже і призначене ним покарання, виконується самостійно.

Дані роз*яснення містяться також і в п. 23 постанови № 7, де зазначено, що коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до винесення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно. Така ж позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 року по справі №511/37/16-к.

Також, згідно представлених до суду даних відносно ОСОБА_1 винесено ще вирок Московського районного суду м. Харкова за ч.1 ст. 115 КК України в 2019 році, однак матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою направлені до апеляційного суду Харківської області і станом на час розгляду даної справи апеляційна скарга на вирок відносно ОСОБА_1 не розглянута, а вирок 2019 року, який і не був наданий суду, не набрав законної сили.

Конституцією України встановлені права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62).

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно з вимогами ст. 88 ч. 1 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Таким чином, до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою. Це, зокрема, означає, що суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 КК України при наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили. Такі висновки відповідають практиці Європейського суду з прав людини у рішенні в справі «Аллене де Рібемон проти Франції».

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про розгляд кримінальної справи відносно ОСОБА_1 в даному судовому засіданні на підставі даних, які містяться в матеріалах справи.

Наявність відносно ОСОБА_1 іншого вироку, що не набрав законної сили, не є перешкодою для винесення вироку по справі, що розглядається, враховуючи п.11 ч.1 ст. 537 КПК України, якою передбачена можливість суду під час виконання вироків вирішувати питання про застосування покарання за наявністю кількох вироків.

Згідно ст.ст. 118, 122, 124 КПК України суд стягує з ОСОБА_1 на користь держави підтверджені витрати за проведення судових експертиз у загальному розмірі 190 грн.

Міра запобіжного заходу відносно обвинуваченого в даному провадженні не обиралась і клопотань з цього приводу не заявлено.

Керуючись ст.ст. 349, 368-371, 373-376 КПК України, суд,-

Ухвалив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання за ч.2 ст. 185 КК України - у вигляді 1 року позбавлення волі.

В силу ст. 71 КК України ОСОБА_1 призначити покарання за сукупністю вироків шляхом повного приєднання покарання за вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 24.02.2017 року у вигляді штрафу у розмірі 17850 грн. та остаточно призначити покарання ОСОБА_1 у вигляді 1 року позбавлення волі та штрафу у розмірі 17850 грн., який виконувати самостійно згідно ч.3 ст. 72 КК України.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту набрання цим вироком чинності.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Донецької області від 08.05.2020 року, за яким ОСОБА_1 був засуджений за ч.4 ст. 407 КК України до 3 років позбавлення волі, з застосуванням вимог ст. 75 КК України та призначення іспитового строку на 1 рік - виконується самостійно, без застосування ч.4 ст. 70 КК України щодо призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення експертизи у розмірі 190 грн.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя :