Рішення № 90794538, 30.07.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/632/20

Справа №754/2494/19

РІШЕННЯ

Іменем України

30 липня 2020 року Деснянський районний суд м. Києва

в складі: Головуючого - судді - Панченко О.М.

при секретарі - Тимошенко К.Г.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідачки - ОСОБА_3

представника відповідачки - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , , в особі законного представника ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

23.07.2011 року між позивачем та відповідачкою було укладено шлюб. Від шлюбу вони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_6 , 2012 р.н. 29.09.2015 року Деснянським районним судом міста Києва шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано. Квартира АДРЕСА_1 є приватною власністю позивача на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.09.2013 року. Станом на лютий 2019 року (час подання позову до суду) відповідачі зареєстровані в квартирі, проте вже більше трьох років не проживають в ній без поважних причин. Так, після припинення шлюбних відносин в 2015 році відповідачка ОСОБА_3 забрала всі свої речі з квартири та виїхала разом з дитиною проживати до своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 , з цього часу вона не несе витрат по її утриманню. При цьому, між позивачем та відповідачами відсутня будь-яка домовленість або ж договір стосовно того, що вони будуть проживати в спірному житловому приміщенні. Факт того, що відповідачі без поважних причин не проживають у квартирі, що належить на праві власності позивачеві підтверджується Актом від 02.12.2015 року обстеження житлово-побутових умов, в якому зафіксовано, що відповідачка ОСОБА_3 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з донькою ОСОБА_7 , мамою та бабусею; висновком від 02.12.2015 року, складеним начальником служби у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві де зафіксовано, що малолітня дитина ОСОБА_8 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 ; заявою самої відповідачки до служби у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві, де вона зазначає, як адресу фактичного її місця проживання: АДРЕСА_2 . Будь-якого інтересу до зазначеного житла відповідачка ОСОБА_3 з 2015 року не проявляє, речей її в цьому житлі немає. В зв`язку з тим, що відповідачі вже тривалий час не проживають у вказаній квартирі, відповідачка ОСОБА_3 не сплачує комунальні платежі та відмовляється в добровільному порядку вирішувати питання зняття її з дитиною з місця реєстрації у квартирі, що належить позивачу на праві власності, він змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

На підставі викладеного, позивач просить суд: Визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.02.2019 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

15.04.2019 року відповідачка ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 19.04.2019 року заяву представника відповідача - ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, - задоволено, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено її підготовчий розгляд.

Ухвалою суду від 23.04.2019 року залучено до участі в справі в якості третьої особи Службу у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві.

22.04.2019 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 05.06.2019 року закрито підготовчий розгляд, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_3 , яка також є представником неовнолітньої відповідачки ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні з підстав, що викладені у письмовому відзиві на позов.

Представник відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги просила залишити без задоволення в зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві в судове засідання не з`явився, в своїх листах до суду, просив проводити розгляд справи без його участі.

Допитана в якості свідка у справі ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що являється бабусею відповідачки ОСОБА_3 . Зі слів онуки знає про те, що позивач у 2015 році виганяв її з квартири, вона вимушена була піти, а потім він привіз їй її речі до квартири її матері по АДРЕСА_1.

Допитана в якості свідка ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що являється мамою відповідачки ОСОБА_3 . Їй відомо про те, що коли її донька проживала разом з позивачем, він її неодноразово виганяв, бив її, тому з червня 2015 року донька з онукою проживають у неї.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що він друг сім`ї позивача та відповідачки, з 2015 року знайомі.Часто буває в квартирі позивача по АДРЕСА_4 , ні його дружині ні її речей в квартирі не бачив з 2016 року. Крім того, йому відомо, що позивач знаїодиться наразі у цивільному шлюбі з жінкою на ім`я ОСОБА_12 .

Допитаний в якості свідка ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що з 2004 року знає позивача, жили разом в м. Кременчуг . У 2015 році він приїхав до Київської області, де почав проживати. Часто бував в м. Києві в квартирі у позивача, який проживає з жінкою на ім`я ОСОБА_12 , з якою знаходиться у цивільному шлюбі. Відповідачку жодного разу не бачив у квартирі.

Допитана в якості свідка ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що являється сестрою відповідачки у справі. Їй відомо, що позивач та її сестра почали сваритися ще до весілля. Після одруження її сестра не могла нормально проживати з позивачем, у неї були нервові зриви, оскільки позивач бив її, двічі вона йшла від нього, а потім поверталася до нього.

Заслухавши Вступне слово позивача, представника позивача,відповідачки, її представника, допитавши свідків, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогамист.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимогст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 30.09.2013 року квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності позивача у справі ОСОБА_1 .

Крім того, судом встановлено, що з 23.07.2011 року позивач та відповідачка у справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_7 , 2012 р.н.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.09.2015 року шлюб укладений між позивачем та відповідачем, розірвано.

Відповідно до умов шлюбного договору від 08.11.2014 року після набрання чинності шлюбного договору, майно подружжя поділятиметься на таке, що має статус особистої приватної власності чоловіка та дружини, на таке, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно Довідок про реєстрацію місця проживання особи від 19.02.2019 року, за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно Актів від 26.09.2017 року, 08.11.2018 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 , але не проживають, про що свідчать сусіди, консьерж, майстри будинку.

Позивач в судовому засіданні зазначав, що не має матеріальної можливості сплачувати комунальні послуги за не проживаючих в квартирі, яка належить йому на праві власності відповідачів, тому їх реєстрація порушує право позивача як власника квартири на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном. Ніяких перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням відповідачам не чинить, за захистом порушеного права на проживання відповідачі не зверталися.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 72 Житлового Кодексу України, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч.2ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст.316,317,319,321 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1ст.156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1ст.405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Виходячи з положень ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім`ї власника житла права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.

У пункті 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч. 1 ст. 405 ЦК). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Тому стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення статті 405 ЦК України. Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають. Згідно з положеннями ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У разі виникнення спору між власником і членами його сім`ї право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім`ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

В судовому засіданні позивач стверджував, що відповідачі з 2015 року, тобто більше року, не проживають в квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є позивач. На підтвердження даних тверджень позивач надав суду Акти складені ТОВ «Перший Український Експертний центр».

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала того факту, що вона та їх спільна з позивачем донька не проживають у спірній квартирі, мешкають у її матері по АДРЕСА_2 . Даний факт також підтверджується актом №562 обстеження житлово-побутових умов проживання дитини ОСОБА_5 , 2012 р.н., письмовою заявою відповідачки ОСОБА_3 до начальника служби у справах дітей Десняської РДА в м. Києві, де вона зазначає місце проживання її та малолітньої доньки: АДРЕСА_2 , які містяться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Враховуючи викладене, а також те, що судом достовірно встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 без поважних причин не мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , не утримує дане житло, не сплачує комунальні послуги. В даному житлі особистих речей її немає, вона там тільки зареєстрована, суд вважає, що остання втратила право користування жилим приміщенням за вказаною адресою на підставі ст. 405 ЦК України.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання відповідачки ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Щодо вимог позову про визнання малолітньої ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, судом встановлено наступне.

Згідно з ч.ч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції. За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Так, малолітня ОСОБА_5 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її непроживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користування зазначеним вище житлом.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітня ОСОБА_5 набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це відповідно до норм ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законного представника (матері) малолітньої дитини.

У принц.4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Судом встановлені обставини за яких малолітня донька сторін у справі набула право користування спірною квартирою, іншого житла вона не має, квартира в якій проживає відповідачка разом з дитиною належить її матері, крім того, там проживає бабуся відповідачки. Оцінюючи поважність причин відсутності відповідачки ОСОБА_5 у спірній квартирі, суд звертає увагу, що на змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Крім того, проживання дитини за місцем проживання своєї матері не є підставою для втрати права користування житлом за місцем проживання батька, оскільки він має рівні з матар`ю права та обов`язки щодо дитини, зокрема щодо забезпечення її права на користування житлом, власником якого він є.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України). Малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання відповідачки ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, оскільки дитина зареєстрована у спірній квартирі зі згоди позивача, а позивач, у свою чергу, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація дитини спричиняє перешкоди у користуванні належним позивачу житловим приміщенням. Непроживання матері дитини у спірній квартирі з 2015 року не може бути підставою для зняття з реєстрації у вказаній квартирі її дитини, а право малолітньої дитини на користування житловим приміщенням надасть їй у майбутньому можливість визначити своє місце проживання самостійно відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України.

Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зв`язку із задоволенням позову частково, згідно ст.141 ЦПК України з Відповідачки також підлягає стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК Української РСР, ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ЗУ "Про охорону дитинства", ст.ст. 12, 81,89, 141, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в суммі 384.20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_5 .

Відповідачка: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлено 05.08.2020 року.

Суддя