Ухвала суду № 90787632, 05.08.2020, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

______________

Справа № 299/1761/16-к

У Х В А Л А

05.08.2020 року м.Виноградів

Слідчий суддя Виноградівського районного суду, Закарпатської області Леньо В.В., при секретарі Казимірська Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів скаргу ОСОБА_1 про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту на майно.

Заявлене клопотання мотивовано тим, що у провадженні органу досудового розслідування Виноградівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області знаходяться матеріали кримінального провадження за №12016070080000363 від 12.04.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205-1, ч.1 ст.366 та ч.2 ст. 191 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 29.01.2018 року накладено арешт на базу відпочинку за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту 1311267021212); асфальтобетонний завод за адресою АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту 1313343521212); магазин-кіоск за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту 1311231021212), шляхом заборони розпорядження вказаним майном. В подальшому, 02.07.2018 р. до цієї ухвали Апеляційним судом Закарпатської області було внесено зміни та на підставі неї було внесено запис про арешт майна №27244240 від 28.07.2018 р.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 13.03.2019 р. скасовано арешт на частину з цього нерухомого майна, а саме на базу відпочинку за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту 1311267021212) та асфальтобетонний завод за адресою АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкту 1313343521212).

Проте, станом на 12.05.2020 р. арешт з незрозумілих причин не знятий з магазину-кіоску за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту 1311231021212).

Згідно положень абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

Відповідно до ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Враховуючи, що заявник не має жодного процесуального статусу по даному кримінальному провадженню, з метою дотримання його прав, а також, враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеження конституційних прав завданням кримінального провадження, просить скасувати арешт на магазин-кіоск за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту НОМЕР_1 ) належний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , і.п.н. НОМЕР_2 ) накладений згідно ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 02.07.2018 р. по справі № 299/1761/16 (номер запису про обтяження №27244240 від 28.07.2018 р.).

Сторони про день та час розгляду клопотання повідомлялися, у судове засідання не з`явилися. Заявник подав заяву, згідно якої просив справу розглянути за його відсутності.

Вивчивши та дослідивши клопотання та додані до нього матеріали слідчий суддя приходить до наступного.

Ухвалою слідчого судді Виноградівського районного суду від 29.11.2017 року у задоволенні клопотання прокурора Берегівської місцевої прокуратури про вжиття заходів забезпечення у кримінальному провадженні № 12016070080000363 від 12.04.2016 р. у виді арешту майна відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 29.01.2018 року ухвалу слідчого судді Виноградівського районного суду від 29.11.2017 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання прокурора Виноградівського відділу Берегівської місцевої прокуратури про накладення арешту на майно задоволено частково, накладено арешт зокрема на магазин-кіоск за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту 1311231021212) шляхом заборони розпорядження вказаним майном.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

У даній ухвалі від 29.01.2018 року апеляційним судом зазначено, що у клопотанні слідчого наявне обгрунтування необхідності арешту даного конкретного майна, конкретизовано підставу та мету накладення арешту на майно.

Як свідчать матеріали даного провадження, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

При цьому колегією суддів зазначено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

З огляду на зазначене, доводи клопотання про те, що арешт на майно було накладено необґрунтовано не відповідає обставинам справи, є необґрунтованими, а відтак судом відхиляються як безпідставні.

Однак решта доводів про те, що підозра у вказаному провадженні нікому не вручена, заявник не має жодного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, ризики, які були наведені прокурором наразі відпали, а тривале обмеження заявника порушує баланс між загальним інтересом суспільства та правами конкретної особи заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, у судовому засіданні встановлено, що наразі у кримінальному провадженні за №12016070080000363 від 12.04.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205-1, ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України здійснюється досудове розслідування. Підозру жодній особі не вручено.

Санкції зазначених статтей - ч.1 ст.205-1, ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України конфіскації майна не передбачають.

Також заслуговують на увагу доводи клопотання, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Наразі ризики, які були підставою для накладення арешту на вказане майно відсутні, так як додаткових доводів в обґрунтування їх наявності, як підстав для подальшого втручання у права власника майна, в тому числі для обмеження чи позбавлення права власності органами досудового розслідування не наведено.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73). тобто має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50).

Відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частина друга вказаної норми закону передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Кримінальне провадження №12016070080000363 від 12.04.2016 року внесено до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205-1, ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України.

Так, диспозиція ч.1 ст.205- 1 КК України передбачає внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, та караються штрафом від п`ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Диспозиція ч.2 ст.191 КК України передбачає привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та карається обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Диспозиція ч.1 ст.366 КК України передбачає службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів та карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Суду не надано доказів того, що вказане майно може бути об`єктом спеціальної конфіскації; підлягає конфіскації, як вид покарання або захід кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; може бути використано для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Отже, не надано доказів, які відповідно до вимог ч.2 ст. 170 КПК України, дають підстави для застосування подальшого арешту майна.

Згідно ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Враховуючи, що заявник не має жодного процесуального статусу по даному кримінальному провадженню, з метою дотримання його прав, а також, враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеження конституційних прав завданням кримінального провадження, клопотання про скасування арешту майна підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 132, 174, 372 КПК України,

У Х В А Л И В:

Клопотання задоволити.

Скасувати арешт на магазин-кіоск за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту НОМЕР_1 ).

Ухвала не підлягає оскарженню, набирає законної сили з моменту її оголошення.

Слідчий суддя В. В. Леньо