Ухвала суду № 90787192, 05.08.2020, Дворічанський районний суд Харківської області

Єдиний унікальний № 618/421/20

Провадження № 1-кп/618/53/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

Дворічанський районний суд Харківської області у складі:

головуючого – судді Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Кучеренко О.І.,

прокурора Кадуна О. П.,

обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника адвоката Паришкури В.М.,

потерпілої ОСОБА_2 та її представника адвоката Марченко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Дворічна клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, неодруженого, працюючого оглядачем-ремонтником у ВЧДЕ «Куп`янськ», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-

встановив:

В провадженні Дворічанського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Київського районного м. Харкова від 21 січня 2020 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без можливості внесення застави строком застосування до 18.03.2020 в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», який було продовжено ухвалою слідчого судді від 16.03.2020 до 20 квітня 2020, ухвалою слідчого судді від 15.04.2020 до 13 червня 2020, та ухвалою суду від 25.05.2020 до 12 серпня 2020 року.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 закінчується 12 серпня 2020 року, однак судовий розгляд по даному провадженню не закінчено.

У судовому засіданні від прокурора Кадуна О.П. надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 діб без визначення розміру застави, у Харківській установі виконання покарань Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 27.

Під час досудового розслідування встановлено, що 19 січня 2020 року приблизно о 20:40 год. ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Субару Легасі», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Р79 неподалік с. Тополі Дворічанського району Харківської області, зі сторони с. Лиман в напрямку с. Тополі, порушив вимоги п. 2.9А Правил дорожнього руху України, згідно з яким водію забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Під час руху, в районі 1620 м від дорожнього інформативного знаку «Лиман Другий», ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», діючи необережно, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху, не врахував дорожню обстановку, не обрав таку швидкість руху і такі прийоми керування, які б дозволяли постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, у зв`язку з чим допустив виїзд на ліве узбіччя по ходу напрямку його руху, по якому рухався пішохід ОСОБА_3 , який рухався прямо, в зустрічному напрямку, зі сторони с. Тополі в с. Лиман Другий Дворічанського району Харківської області, та скоїв на нього наїзд, внаслідок чого останній помер на місці події.

ОСОБА_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

20 січня 2020 року о 04-30 год. ОСОБА_1 фактично затриманий після скоєння дорожньо-транспортної події та 20 січня 2020 року об 11-00 год. стосовно останнього складено протокол затримання в порядку ст. 208 КПК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений, знаходячись на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків чи потерпілих; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник адвокат Паришкура В.М. заперечували проти задоволення клопотання прокурора, просили обрати відносно обвинуваченого більш м`який запобіжний захід.

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник адвокат Марченко Н.М. підтримали клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд вислухав думку сторін кримінального провадження, дослідив надані докази, і встановив наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати 2 (двох) місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відповідно до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Статтею 29 Конституції України передбачено що, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», «Чанєв проти України», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні необережного тяжкого злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.

Під час розгляду даного клопотання судом було встановлено існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та необхідність їх запобіганню.

Крім того, згідно з позицією Європейського суду з прав людини, національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування альтернативних запобіжних заходів (рішення у справах «Вранчев проти Сербії» від 23 вересня 2008 року, «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, «Буров проти України» від 17 березня 2011 року, «Цигоній проти України» від 24 листопада 2011 року).

Однак, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою застосування стосовно ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Також суд оцінює суспільну небезпечність кримінального правопорушення - злочину, який йому інкримінується та імовірну можливість продовження обвинуваченим протиправної поведінки у подальшому.

Таким чином, враховуючи існування зазначених ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про наявність ризиків, встановлених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тому суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Суд дослідив надані докази, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження, приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно продовжити строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів.

На підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 КПК України, суд не визначає розмір застави обвинуваченому у даному кримінальному провадженні.

Суд приймає до уваги, що нормами ст. 392 КПК України визначено виключний перелік судових рішень, які було ухвалено судами першої інстанції та які не набрали законної сили. При цьому норми згаданої статті до червня 2019 року передбачали пряму заборону апеляційного оскарження ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Таке положення в свою чергу було виправлено Конституційним Судом України, який своїм рішення від 13.06.2019 № 4-р/2019 положення вказаної статті в частині унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнав такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Мотивуючи таке рішення суд касаційної інстанції вказав, що аналіз вказаного рішення Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що окреме апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті на підставі рішення Конституційного Суду спрямоване на забезпечення обвинуваченому, конституційне право на свободу якого обмежено шляхом продовження строку тримання під вартою на підставі ухвали суду, ефективного судового захисту шляхом перевірки судом апеляційної інстанції законності цієї ухвали. Адже за результатами апеляційного перегляду в разі незаконного позбавлення волі право особи може бути повністю або частково поновлено судом апеляційної інстанції.

Наведене вище свідчить, що Конституційний Суд розширив права обвинуваченого на апеляційне оскарження ухвали, якою обмежено його право на свободу, а не наділив і не мав на меті наділити прокурора таким правом, оскільки оскарження прокурором ухвали про продовження строку тримання під вартою може призвести до погіршення становища обвинуваченого.

Отже, за рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 право на окреме оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті має лише особа, чиє право обмежено, - обвинувачений, його захисник, законний представник; інші учасники судового провадження, у тому числі і прокурор, не мають права подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою до вирішення справи по суті.

Така судова практика співпадає з позицією Верховного Суду, що викладена у постанові № 344/13061/16-к від 29 квітня 2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176, 177, 182, 183, 314, 331, 369, 370, 372 КПК України, суд –

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 (шістдесят) днів, а саме, до 11 жовтня 2020 року, включно, в умовах Харківської установи виконання покарань Державної пенітенціарної служби України в Харківській області № 27.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення обвинуваченим ОСОБА_1 або його захисником.

Суддя Є. О. Бунін