Рішення № 9078459, 20.03.2009, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 2- 659/ 2009р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2009 року Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу у складі: головуючого - судці Свистунової О.В. при секретарі Жабко Ю.А.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області - про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування 109 000 грн. за спричинену моральну шкоду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на ті обставини, що, з 1975року по 2004рік, працював на шахтах «Саксагань» та «Родіна» виробничого об'єднання «Кривбасруда» - в теперішній час ВАТ «Криворізькому залізорудному комбінаті» (надалі ВАТ «КЗРК») підземним гірничим майстром, підземним начальником дільниці

У 2004році Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини йому були встановлені захворювання - сидероселікоз 1 стадії, ускладнений хронічним обструктивним бронхітом та емфізему легенів 1 стадії. Захворювання признані професійними, по причині роботи на шахтах.

З огляду в МСЕК в 2004р. йому було вперше встановлено 25% втрати професійної працездатності, а з 2007р. встановлено 40% втрати працездатності безстроково та визнано інвалідом 3 групи.

Після встановлення профзахворювання він почав переносити моральні страждання та переживання, в зв'язку з тим, що втратив здоров'я, став інвалідом, втратив працездатність, втратив високооплачувану роботу, не може працювати як раніше, не може забезпечити себе матеріально та свою сім'ю, вимушений постійно проходити лікування та постійно приймати ліки. Від профзахворювання переносить фізичну біль - постійно відчуває біль в грудній клітці, біль посилюється при незначному фізичному навантаженні, постійно присутній кашель, особливо в сиру погоду, при наявності диму та пилу. За висновком лікарів йому протипоказана - важка робота в умовах пилу та переохолодження. Рекомендовано постійне медикаментозне лікування та санаторно-курортне лікування.

Незважаючи на неодноразові курси лікування стан його здоров'я з 2004року не покращився а погіршився, йому встановлено 40% втрати працездатності, на безстроковий термін та визнано інвалідом 3-ї групи, це спричиняє йому великі моральні страждання та переживання.

Спричинену моральну шкоду він оцінює в сумі 109000 гривень та просить стягнути з відповідача. В ході судового розгляду справи представником позивача було уточнено позовні вимоги, шляхом збільшення суми позовних вимог. Уточнюючі позовні вимоги представником позивача було зазначено, що з моменту звернення до суду із зазначеним позовом відбулись зміни у законодавстві, а саме з 01.01.2009 року мінімальна заробітна плата становить 605 грн., а оскільки сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, просив стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 121 000 грн.

20 березня 2009 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_3 не був присутній, про час та місце розгляду справи сповіщений належно, що підтверджено матеріалами справи. Про причини неявки суд не сповіщено.

Представник позивача, який діє на підставі довіреності - ОСОБА_1 зазначив щодо можливості розгляду справи за відсутністю його довірителя, оскільки останній, за станом свого здоров»я не має змоги бути присутнім у судовому засідання та надав йому, як представнику усі повноваження що передбачені законодавством України. Також, представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та наполягав на задоволенні їх в повному обсязі.

Представник відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, яка діє на підставі довіреності ОСОБА_2 -проти позову заперечувала, та пояснила, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі втрати потерпілим професійної працездатності відшкодування моральної шкоди не передбачене. Фонд виплачує моральний збиток тільки за наявності факту спричинення моральної шкоди громадянинові МСЕК. Даний факт встановлений відносно позивача не був. Крім того, у відповідності з Законом України «Про державний бюджет України на 2007 р.» п 22 ст. 71 зупинено дію абз. 4 ст. 1 в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від дати настання страхового випадку» Закону України „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ". Законом України № 717 - V від 23.02.2007 р. внесено зміни до Закону України „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ", відповідно до яких всі норми даного закону, якими передбачалося виплата моральної шкоди - виключено.

Крім того, документи, на які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, це довідка МСЕК і акт розслідування професійного захворювання. Тобто, це документи, що підтверджують виявлення професійного захворювання і встановлення зв'язку з цим стійкої втрати працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, і ніяким чином не можуть бути незаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Посилання на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди представник відповідача вважає безпідставними.

Позивач не вказав у чому саме полягає вина відділення ВД ФССНВУ в м. Кривому Розі Дніпропетровської області у заподіянні йому моральної шкоди, а також немає причинного зв'язку між шкодою (втратою працездатності) та неправомірними діями відділення, не зазначено за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) ця шкода заподіяна.

У зв»язку з викладеним, вважає, що Фонд соціального страхування... не повинен виплачувати позивачеві моральну шкоду, та просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, вислухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, давши їм оцінку, вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

При обговоренні питання про спричинення позивачеві моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини спричинення шкоди, стан здоров'я позивача, наслідки ви звані захворюванням, відсоток втрати професійної працездатності, настання інвалідності, встановлення безстроково втрати працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, матеріальну шкоду, спричинену професійним захворюванням.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 в аспекті конституційного звернення положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» слід розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, спричиненої умовами виробництва, в окремому випадку - тільки в випадку відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Вказане положення не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, спричинену умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, спричиненої умовами виробництва, повинно забезпечуватись Фондом на підставі ст.ст. 1, 5, 6, 13, 21 та частини 3 ст.28 цього Закону всім потерпілим, в тому числі в випадку тимчасової, стійкої або повної втрати професійної працездатності.

Поясненнями представників сторін, матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 29.12.1975 року був прийнятий підземним машиністом скреперної лебідки на шахту «Саксагань», ВО «Кривбасруда», з 1978 року працював на шахті «Саксагань» підземним гірничим майстром, з 1986року підземний замісник начальника дільниці, з 1997року переведений начальником дільниці шахти «Родіна», 08.06.2004року переведений поверховим майстром.

Рішенням ЛЕК Українського НДИ промислової медицини від 11.03.2004р.(а.с.14), позивачу встановлені захворювання - діагноз: сидероселікоз 1 стадії ускладнений ХОЗЛ 1-2 ст., емфізема легенів.

Комісією в складі представників сакса ганської районної СЕС, Іміської лікарні, адміністрації шахти «Родіна» та відповідача, проведено 08.04.2004року (а.с.26-27) розслідування професійного захворювання позивача. Згідно пункту 15 Акту розслідування причиною професійного захворювання є довгострокова праця 27років 11 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, де було перевищення гранично допустимої норми пилу від 10-18 мг\м3 при нормі до 2.0мг\м3. П. 17 акту встановлено адміністрація підприємства не виконала норми и правила охорони праці.

13.05.2004року профпаталогічна МСЕК (а.с.57) встановила позивачу первинно 25% професійної втрати працездатності, при наступних переоглядах в 2005р. також встановлено 25%, а з 03.07.2007року (а.с. 11,59) встановлено 40% безстроково, та визнано позивача інвалідом 3-ї групи.

Із багатьох виписних епікризів встановлено, що по причині професійних захворювань ОСОБА_3 неодноразово перебував на лікуванні, як на стаціонарному, так і амбулаторному(а.с. 17-25).

У зв'язку із професійним захворюванням ОСОБА_3 періодично перебуває на лікуванні, як на стаціонарному, так і амбулаторному. З виписного епікризу за 2008рік (а.с.25) встановлено, що позивачу рекомендовано диспансерний нагляд у лікарів: терапевта, невропатолога; не переохолоджуватися; з документів медичних установ, встановлено, що йому рекомендовано санаторно-курортне лікування пульманологічного профілю в теплий період року, медикаментозне лікування.

З медичних документів убачається, що у позивача від професійного захворювання порушений звичайний спосіб життя, часті курси лікування, вимагають додаткових зусиль, для організації свого життя, через погіршення здоров'я позивач переносить моральні страждання та переживання.

Позивач є застрахованою особою відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно із ст.21 п.1 «є» 28 ч.3 вказаного Закону в обов»язки відповідача входить своєчасне та в повному обсязі відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я у вигляді страхової виплати у відшкодування моральної шкоди за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Крім того, у судовому засіданні було з»ясовано, що на день розгляду справи стан здоров'я позивача погіршується, він змушений постійно лікуватися як амбулаторно, так і в стаціонарах, однак, поліпшення не настає, хвороба прогресує.

У підтвердження позовних вимог представником позивача також було зазначено, що у теперішній час позивач не може забезпечувати собі достатнє матеріальне забезпечення, не може виконувати звичайну роботу, відчуття постійного болю, неповноцінності викликає в нього дратівливість.

Через матеріальне положення, яке погіршилося, а також його матеріальну неспроможності, позивач змушений змінити свій спосіб життя, обмежити себе в харчуванні, придбанні одягу, предметів домашнього побуту. Всі одержувані від держави кошти, витрачає в основному на ліки.

Змушені зміни в життєвих відносинах, сімейних обставинах, викликають у позивача моральні переживання, почуття безвихідності і відсутності перспектив на майбутнє. Всі вказані факти та обставини призводять до значних моральних страждань та переживань, значним чином змінили ритм та порядок його життя, порушили його нормальні життєві зв'язки, для чого він повинен прикладати значні додаткові зусилля для продовження свого життя.

Оскільки, позивачем втрачено 40% професійної працездатності по профзахворюванням згідно первинного висновку МСЕК від 03.07.2007 року, про стійку втрату профпрацездатності та встановлено 3-ю групу інвалідності - безстроково, тобто, висновок МСЕК з приводу профзахворювання, дата якого є датою страхового випадку, настав вже після 1 квітня 2001 року, тобто вже після введення в дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", з урахуванням вказаних позивачем, його представником та встановлених судом обставин, характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим задовольнити частково позовні вимоги позивача.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я або у разі смерті працівника, здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». По справі було встановлено, що позивач був застрахована відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та згідно висновку МСЕК йому встановлено 40% втрати працездатності і 3-тя група інвалідності, підставою цьому стала робота позивача у шкідливих умовах праці.

Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кіровоградській області визначено, що положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» слід розуміти, як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, спричиненої умовами виробництва, в окремому випадку - тільки в випадку відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Тобто, рішенням Конституційного Суду № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року встановлено обов'язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, з втратою потерпілим професійної працездатності. Громадяни, яким встановлена стійка втрата професійної працездатності мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Суд вважає, що в даному випадку відповідач повинен виплатити позивачу моральну шкоду у зв'язку з тим, що на той час, коли позивачу було встановлено стійку втрату професійної працездатності, а це було у 2004 році, згідно зі ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодовувати заподіяний громадянам збиток від нещасних випадків, включаючи і моральну шкоду, покладено було на відділення виконавчої дирекції Фонду...

Той факт, що у відповідності з Законом України «Про державний бюджет України на 2007 р.» п. 22 ст. 71 зупинено дію абз. 4 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» - в «частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від дати настання страхового випадку»», на думку суду не може бути прийнято до уваги. Згідно рішень Конституційного Суду № 6-рп/2007 р. від 09.07.2007 р. № 10-рп/2008 р. від 22.05.2008 р. « Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію, чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина».

Обговорюючи розмір відшкодування позивачу ОСОБА_3 моральної шкоди, суд враховує, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, тривалість лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін її життєвих зв'язків, що потребує від неї додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд враховує, що максимальний розмір у відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 мінімальних заробітних плат при умові відсутності стійкої втрати працездатності на день постановления рішення суду (у відповідність п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратній відповідності з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання повинен виходити із такого мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які діють на момент розгляду справи.

Зважаючи на ступінь втрати професійної працездатності позивача - 40% (довідка МСЕК від 03.07.2007 року), стан його здоров'я, наслідки які можуть наступити, тяжкість вимушених змін в його житті, тривалість страждань і переживань, настання 3-ї групи інвалідності, а також той факт, що з 01.01.2009 року мінімальна заробітна плата становить 605 грн., а оскільки сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, які діють на момент розгляду справи, суд вважає, що компенсацію за заподіяні моральні страждання слід призначити у розмірі 43000 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням які зазнає позивач, а в задоволенні іншої частини позову позивачу слід відмовити.

Посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого цивільного права суд вважає безпідставним, так як у відповідність п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 2003 року правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяв раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Враховуючи той факт, що ЦК України набрав чинності 01.01.2004 року (п.1 Прикінцевих та перехідних положень), а право щодо сплати відповідачем шкоди (у тому числі моральної) виникло у позивача 08.04.2004 року, від дати встановлення стійкої втрати працездатності в наслідок профзахворювання, згідно ст. 40 Закону України №1105 - XIV, необхідно керуватися нормою ЦК України від 16.01.2003 року "про позовну давність", відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання.

Виходячи з того, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 08.04.2004 року, дія Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік», яким внесені зміни в Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» щодо припинення відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку з 1 січня 2008 року» на правовідносини сторін не поширюється, тому посилання відповідача на вказані Закони, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог суд вважає необґрунтованими.

Тобто, право застрахованої особи на отримання страхових виплат виникає під час дії законодавчих актів, які надають йому право на отримання відшкодування моральної шкоди.

Крім того, згідно ст.8 ОСОБА_4 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується.

Згідно ч.3 ст.22 ОСОБА_4 України - при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначалось вище, право на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті працівника, за рахунок Фонду відповідно до зазначеного вище Закону передбачено ст. 9 Закону України "Про охорону праці". Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, даним у Рішенні від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Представник відповідача, заперечуючи проти заявленого позову, у судовому засіданні, на підставі ст.. 60 ЦПК України не надав доказів на спростування тверджень позивача.

З урахуванням викладених обставин та наданих в порядку ст.. 60 ЦПК України доказів суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності чи відсутності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати позивачу відповідач, як одну із передбачених Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності» страхових виплат.

Зважаючи на ступінь втрати професійної працездатності позивача - 40% стан його здоров'я, наслідки які можуть наступити, настання інвалідності, тяжкість вимушених змін в його житті, тривалість страждань і переживань, неодноразові курси лікування суд вважає, що компенсацію за заподіяну моральну шкоду слід призначити у розмірі 43000 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням яких зазнає позивач, а в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сторони у справі звільнено від сплати державного мита.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.3, 8, ч.3 ст.22 ОСОБА_4 України, ст..ст.1, 2, 5, 6, 13, 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», ст. 12 Закону України "Про охорону праці", ст. 237-1 КЗпП України, ст.ст. 23, 280, 1167, 1168 ЦК України, рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп/2004, ст.ст.3,7,10,11,60,86,88,209,212-215 ЦПК України, враховуючи постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03, 1995 року (з доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року), суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (розрахунковий рахунок № 371756999983102, МФО 805012 банк Управління державного казначейства України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ, код 25913606) на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 43 000 грн. (сорок три тисячі грн..00 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області на користь територіального управління державної судової адміністрації в Дніпропетровській області 01 гривню 50 копійок в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Інші судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області на протязі 20 днів після надання заяви про його апеляційне оскарження, яка надається до суду на протязі 10 днів після оголошення рішення.

Після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду набирає законної чинності.