Рішення № 90784192, 04.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4170/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я. розглянувши у в спрощеному провадженні без виклику сторін у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Служби безпеки України в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки та не проведення повного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, у кількості 56 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 19572 грн. 00 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 06.03.2019 року по день підписання позовної заяви - 29.05.2020 року у сумі 274334 грн. 28 коп.

Підставами позовних вимог є те, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Окрім того, позивач вважає, що встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні суми виплат, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Відповідач відзиві на позов зазначає, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст.16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання у минулому році, зокрема після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також, відповідач стверджує, що виплата заборгованості перед позивачем була проведена негайно після отримання відповідних бюджетних асигнувань шляхом переведення на картковий рахунок останнього. Відтак, вважає, що ним не допущено будь якої бездіяльності при нарахуванні та виплаті позивачу належних сум при звільненні. Окрім того, відповідач вказує на абсолютну неспіврозмірність суми компенсації за не використану додаткову відпустку (орієнтовна сума 34063 грн. 68 коп.) і суми, яку позивач просить стягнути зі Служби Безпеки України в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (274334 грн. 28 коп.).

Ухвалою суду від 03.06.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 08.04.2020 року звернувся до Служби Безпеки України про нарахування та виплату грошової компенсації за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки. Також, відповідно до ст.117 КЗпП України просив виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Листом від 16.04.2020 року за №21/3/1-М- 31/5 відповідач повідомив позивача про те, що правових підстав для виплати грошової компенсації не має. Також, зазначив, що норми статтей 116 та 117 КЗпП України не поширюються на військовослужбовців.

Згідно з довідки відповідача від 16.04.2020 року за №21/2/2-566, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019 року (на день звільнення із служби) становив 19572 грн. 00 коп.

Дані обставини сторонами не заперечуються.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із не нарахуванням та невиплатою позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, а також з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 16.05.2019 року ухвалено рішення у зразковій адміністративній справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено в повному обсязі.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухвалені рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатам розгляду зразкової справи, суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатам розгляду зразкової справи.

Оскільки, дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні 16.05.2019 року у зразковій адміністративній справі за №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Як убачається з наявного в матеріалах справи посвідчення учасника бойових дій серії УБД №137201 від 04.05.2016 року, ОСОБА_1 являється учасником бойових дій.

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов та з таких підстав..

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

З огляду на викладене, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2016 року по 2019 рік.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у відповідності до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року за №44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 року за №17, позивачу одночасно належить компенсація сум податку з доходів фізичних осіб.

Як наслідок обґрунтованими є і вимоги про зобов`язання вчинити дії.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2019 року по день підписання позовної заяви, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Проаналізувавши положення вищенаведених правових норм, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за невчасний розрахунок при звільненні є передчасними, оскільки на виконання цього рішення суду зобов`язального характеру відповідач повинен вчинити дії - нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.

За цих обставин правопорушення (несвоєчасний розрахунок при звільненні) є триваючим, а для нарахування і виплати позивачу середнього заробітку у зв`язку із невчасним розрахунком при звільненні визначальним є як невиплата належних при звільненні позивачу сум грошової компенсації відпустки як учаснику бойових так і факт остаточного такого розрахунку.

Суд також враховує, що при визначенні суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, суд повинен оцінити як розмір недоплаченої суми, так і розмір простроченої заборгованості, яку суд має присудити позивачу, період затримки виплати тощо. Цю суму неможливо правильно визначити в цьому рішенні суду, оскільки сума заборгованої компенсації за 2016-2019 роки ще не нарахована. Суд також звертає увагу, що вимога позивача щодо стягнення середньомісячного заробітку за невчасний розрахунок містить формулювання щодо захисту на майбутнє, оскільки подія, з якою позивач пов`язує завершення періоду («по день повної виплати компенсації») ще не настала.

Окрім того, зі змісту правової конструкції ст.117 КЗпП України убачається, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є можливою лише у разі відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум.

Вданому ж випадку має місце спір щодо нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Як передбачено ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки та не проведення повного розрахунку при звільненні, а також про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий не належить стягувати із сторін.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби Безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: м.Київ, вул.Володимирська, 33) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки та не проведення повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Службу Безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, адреса: м.Київ, вул.Володимирська, 33) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, у кількості 56 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 19572 грн. 00 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Я.Мартинюк