Рішення № 90781903, 04.08.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1170/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2019 року №Ф-12597-51,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати незаконною, протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12597-51 від 22.11.2019 р. видану Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі в розмірі 26539,26 грн.;

- визнати незаконними донарахування відповідачем ОСОБА_1 єдиного соціального внеску в розмірі 4832,30 грн. і яка станом на 01.04.2020 р. (за періоди з 01.07.2017 року по 01.04.2020 р.) складає 31371,56 грн.

Ухвалою від 12.05.2020 р. відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 09.06.2020 р. відмовлено Головному управлінню ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 29.04.1993 р. ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак, після закінчення строку дії дозволу на роздрібну торгівлю 04.12.2005 р. підприємницькою діяльністю не займався, звітності з ЄСВ не подавав. Окрім того, починаючи з 01.12.2006 року позивач був найманим робітником. Проте, 05 травня 2020 року позивач отримав відповідь на адвокатський запит з якої стало відомо про нарахування податковим органом єдиного соціального внеску за 2017,2018,2019 та І квартал 2020 р. Стверджує, що вимогу раніше не отримував, а дізнався про неї лише з відповіді податного органу. Позивач вважає, що винесена відповідачем вимога №Ф-12597-51 від 22.11.2019 на суму 26539,26 грн. про сплату боргу (недоїмки) та донарахована сума за І квартал 2020 р. 4832,30 грн. є протиправними, оскільки за період, за який йому нараховано єдиний внесок, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. У зв`язку із зазначеним, просить скасувати зазначену вимогу, позов задовольнити в повному обсязі.

05.06.2020 р. відповідач надіслав до суду відзив, у якому не погоджуються із доводами, викладеними у позовній заяві, зважаючи на наступне. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2017-2019 роках. Зазначає, що податковим законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати мінімальний єдиний внесок за себе, як за фізичну особу-підприємця.

З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) правомірною, а позов таким що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа - підприємець за номером 24990170000007578 від 31.10.1996 р. та 31.10.2005 р. взятий на облік як платник єдиного внеску до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севатополі, Херсонське управління, Херсонська ДПІ. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 24.04.2020 р.

22 листопада 2019 року у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12597-51 на суму 26539,26 грн.

Не погодившись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку правомірності зазначеної вимоги, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI /надалі Закон № 2464-VI/.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч.2,3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.15 р. за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 31.10.1996 р . зареєстрований як фізична особа-підприємець та 31.10.2005 р. взятий на облік до ГУ ДПС у Херсонській області, автономній Республіці Крим та м.Севастополі, Херсонське управління, Херсонська ДПІ.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Однак, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У своєму відзиві контролюючий орган зазначає, що у зв`язку із ненарахування та несплатою позивачем єдиного всенку, нарахування ОСОБА_1 єдиного всеску здійснювалося автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало:

- за звітний 2017 р. - 8448,00 грн;

- за 1 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 2 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 3 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 4 квартал 2018 р. - 2457,18 грн;

- за 1 квартал 2019 р. - 2754,18 грн;

- за 2 квартал 2019 р. - 2754,18 грн;

- за 3 квартал 2019 р. - 2754,18 грн;

Загальна сума станом на 31.10.2019 р. склала 26539,26 грн.

Відповідно до наданої відповідачем копії інтегрованої картки ОСОБА_1 , податковим органом нараховано позивачу єдиний внесок за 4 квартал 2019 р. у сумі 2754,18 грн. Загально сума недоїмки, станом на 31.01.2020 р. склала 29293,44 грн.

Однак, суд звертає увагу на те, що згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжник, позивач у період з 02.11.2012 р. по 16.04.2019 р. працював на посаді комірника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Крім того, факт перебування у трудових відносинах та сплати за нього як працівника єдиного внеску підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5).

Також, у період з 03.06.2019 р. і по теперішній час позивач є найманим працівником: з 03.06.2019 р. по 18.10.2019 р. - ТОВ «Логістик Юкрейн», з 24.10.2019 р. до тепер - ТОВ «Щедро». Згідно Індивідуальних відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) за вказаний період підприємствами сплачені страхові внески за працівника.

З аналізу наведених обставин та приписів Закону №2464 вбачається, що ОСОБА_1 у періоди з 02.11.2012 року по 16.04.2019 року та з 03.06.2019 р. по теперішній час є, в розумінні зазначеного закону, є застрахованою особою.

Отже, у вказані проміжки часу позивач був фізичною особо-підприємцем та одночасно застрахованою особою, за яку роботодавцем сплачувався єдиний внесок із суми нарахованої заробітної плати, тобто з 02.11.2012 по 16.04.2019 року та з 03.06.2019 р. ОСОБА_1 не є платником єдиного внеску в розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464.

Варто зазначити, що Законом №2464-VI не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Оскільки визначальним у контексті цього спору є мета сплати єдиного внеску задля отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку, позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за періоди з 02.11.2012 р. по 16.04.2019 р. та з 03.06.2019 р. по 24.04.2020 р. (дата припинення підприємницької діяльності).

Необхідно зазначити, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачем у період з 01.10.2017 р. по 31.11.2017 р. та з 01.05.2019 р. по 31.05.2019 р. не сплачувалися страхові внески.

Оскільки у зазначений період, згідно записів у трудовій книжці, позивач у період з 01.10.2017 по 31.11.2017 перебував у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 , тому на роботодавця покладається обов`язок сплати страхових внесків за найманого працівника за вказаний період.

Згідно записів у трудовій книжці позивач у період з 17.04.2019 р. по 02.06.2019 р. не перебував у трудових відносинах, а рішення про припинення підприємницької діяльності прийняте лише 24.04.2020 р., суд зазначає, що ОСОБА_1 у цей період був платником єдиного внеску як фізична особа-підприємець.

За таких обставин суд погоджується із правомірністю нарахування контролюючим органом нарахування позивачу єдиного внеску за вказаний період з 17.04.2019 р. по 02.06.2019 р. .

Однак, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (ч.4 ст. 25 Закону №2464), незважаючи на те, що сума недоїмки визначена в оскаржених вимогах є невірної лише в частині, суд вважає неможливим скасувати рішення відповідача в частині неправильно зазначених сум, а приймає рішення про його повне скасування, що не позбавляє можливості відповідача винести нову вимогу з зазначенням у ній правильної суми недоїмки.

Додатково, обґрунтовуючи відсутність в суду повноважень щодо самостійного визначення правильних сум недоїмки суд посилається на висновки Верховного Суду, наведені ним в постанові від 06 листопада 2018 року в справі №813/3274/17. Так, судом касаційної інстанції вказано, що повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження, в даному випадку - щодо визначення суми недоїмки.

Відтак за податковим органом залишається право прийняти нову податкову вимогу про сплату позивачем ЄСВ за період з 17.04.2019 р. по 02.06.2019 р. .

Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2019 р. № Ф-12597-51 є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про визнання незаконним донарахування відповідачем суми єдиного внеску в розмірі 4832,30 грн і яка станом на 01.04.2020 р. складає 31371,56 грн. необхідно зазначити наступне.

Згідно листа ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 30.04.2020 р. №1524/ФОП/21-22-21-05 визначено, що позивачу підлягають нарахуванню та сплаті зобов`язання зі сплати єдиного внеску за І квартал 2020 року, так як рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 було прийнято 24.04.2020 р.

Також в інтегрованій картці позивача із ЄСВ відповідачем нараховано єдиний внесок станом на 31.12.2019р. у сумі 26539,26 грн., а загальна сума недоїмки, станом на 31.01.2020 р. склала 29293,44 грн., тобто після надіслання оскаржуваної вимоги відповідач нарахував позивачу додатково ЄСВ за 4 квартал 2019 року та 1 квартал 2020 року.

Відтак з урахуванням викладеного вище, суд вважає протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу ЄСВ за 4 квартал 2019 року та 1 квартал 2020 року.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України).

Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У адміністративному позові позивач просив стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 7000,0 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст.134 КАС України).

Суд відмічає, що відповідач у відзиві на позовну заяву жодним чином не заперечував щодо розміру витрат на правову допомогу та не надав обґрунтованих доводів щодо їх неспівмірності.

Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу які поніс позивач, суд зазначає наступне.

06.05.2020р. між позивачем (клієнт) та адвокатом Матвієнко Н.А. укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого, адвокат здійснює представництво інтересів Клієнта у Херсонському окружному адміністративному суді.

Згідно Табелю розрахунку робочого часу адвоката від 06.05.2020 р. вартість правничої допомоги становить 7000 грн., та складається із: консультація, з`ясування характеру правової проблеми - 500 грн (1 год); направлення адвокатських запитів - 1500 грн (1 год.); складання позовної заяви - 1000 грн (1 год.); участь в судових засіданнях 4000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав розрахункові квитанції від 24.04.2020 р. на суму 2000 грн. та від 06.05.2020 р. на суму 5000 грн.

Проте, необхідно відмітити, що дана справи розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та не передбачає судових засідань. За таких обставин суд відмовляє позивачу у відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн., яка згідно табелю розрахунку визначена адвокатом як винагорода за участь у судових засідання по справі.

Решта суми заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, ціною позову та значенням справи для сторони.

Таким чином, суд задовольняє клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 3000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із зазначеним, відшкодуванню підлягає сума сплаченого позивачем судового збору, згідно з квитанцією №26499558 від 06.05.2020 у розмірі 840,80 грн. та сума витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

У зв`язку із продовженням процесуальних строків на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби СОVID-19 (відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України) та у зв`язку із перебуванням судді у відпустці із 15.06.2020р. по 02.08.2020р., судове рішення прийняте 04.08.2020р..

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 22.11.2019 р. №Ф-12597-51 винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на суму 26539,26 грн.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 4 квартал 2019 р. та І квартал 2020р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 111060000