Рішення № 90781483, 22.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2020 року м. Рівне №460/193/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді У.М. Нор за участю секретаря судового засідання І.М. Демчук та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Пилипчук Л.М.,

відповідача: представник Ольховець О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 0796 про стягнення середнього грошового забезпечення, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 0796 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

З змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить суд стягнути з Військової частини А0796 на його користь, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 по 24.12.2019 в сумі 270885,92 грн (двісті сімдесят тисяч вісімсот вісімдесят п`ять гривень 92 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 339 його звільнено з військової служби у запас, а з 03.08.2018 виключено зі списків особового складу військової частини А 0796 та усіх видів забезпечення.

Разом з тим, при звільненні зі служби, з ним не було проведено повного розрахунку. Зокрема, не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018, не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення.

Вказані суми були нараховані та виплачені позивачу 24.12.2019, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 у справі №460/2141/19, що підтверджується відомостями щодо фактичної виплати сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки.

Таким чином, позивач вважає, що згідно положень статей 116, 117 КЗпП України має місце затримка виплати йому належних сум, як звільненому працівникові, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У зв`язку із чим звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 03.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

У встановлений судом строк відповідачем до суду подано відзив. Відзив обґрунтовано тим, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій має разовий характер, тому не підпадає під умови визначені ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", як підстава для виплати компенсації. При цьому, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Крім того, вказує, що позивач не звертався до військової частини А0796 з жодною вимогою щодо здійснення виплати даної компенсації. Також, звертає увагу суду на те, що позивач невірно здійснив розрахунок втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки помилково застосував положення ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, як для загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розрахунок суми компенсації описаний у ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а саме сума компенсації обчислюється шляхом множення нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Враховуючи наведене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:

01.12.2017 наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 876, полковника ОСОБА_1 заступника начальника відділу - старшого оперативного чергового відділу оперативного управління командного центру штабу оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я).

Наказом Командувача військ оперативного командування "Захід" (по стройовій частині) № 178 від 03.08.2018, ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.14).

Позивач 06.08.2019 звернувся до командира військової частини А0796 із заявою, в якій просив:

1. Нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

2. Нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.08.2018 по час проведення остаточного розрахунку(а.с.74-75).

Відповіддю ТВО Начальника штабу - першого заступника командира військової частини А0796 повідомлено позивача, що види відпусток врегульовано статтею 4 Закону України "Про відпустки", а статтею 24 цього Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена статтею Закону України "Про відпустки", не належить до виду щорічних відпусток, а тому, відповідно до статті 11 зазначеного Закону, не може бути перенесена на інший період, крім того, така відпустка не визначена статтею 24 зазначеного Закону, як додаткова. Виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" названа відпустка є пільгою, гарантованою державою. Поміж тим, додаткову відпустку окремим категорія ветеранів війни, визначену статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", не може бути перенесено на інший період, виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної такої додаткової відпустки законодавством не передбачено, підстав для надання довідки про невикористані дні такої додаткової відпустки немає (а.с.76).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас та не нарахування індексації грошового забезпечення, позивач ОСОБА_1 звернувся із захистом до суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 по справі №460/2141/19 позов ОСОБА_1 до Військової частини А 0796 задоволено повністю. Визнано дії Військової частини А0796 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас - протиправними. Зобов`язано Військову частину А0796 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби -03.08.2018. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0796 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки. Зобов`язано військову частину А0796 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік (а.с.15-19).

Судом встановлено, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 по справі №460/2141/19 набрало законної сили 05.11.2019 та виконано відповідачем 24.12.2019, що підтверджується виписою по картковому рахунку про зарахування коштів в сумі 29954,34 грн. (а.с. 15-20).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 7 ст.43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 року щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного суд вбачає, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, виходячи із аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням вказаного, в контексті приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України суд вважає, що останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Як уже було встановлено судом та зазначено вище, 03.08.2018 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.

Натомість, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише у грудні 2019 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку за період з 01.12.2019 по 09.01.2020.

Тобто, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулась з моменту звільнення позивача - 03.08.2018 по день фактичної виплати - 24.12.2019.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві та його письмових поясненнях на позовну заяву, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Крім того, ст.23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Отже, позивач не може бути підданий дискримінації у питанні права на своєчасне отримання належних йому грошових сум, незважаючи на те, що це є не "заробітною платою" (як зазначає відповідач), а є "грошовим утриманням". А в разі порушення права на своєчасне отримання належного позивачу грошового утримання з вини відповідача, позивач не може бути обмежений в отриманні грошової компенсації через рід своєї діяльності (військовослужбовець).

Позивач, як і будь-яка інша фізична особа через своєчасне неотримання належних йому грошових коштів вживав заходи до організації свого існування (харчування, облаштування свого побуту тощо).

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України через призму правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги такі не беруться.

За приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до особистої карки грошового забезпечення ОСОБА_1 , розмір його грошового забезпечення за червень (16455,90 грн.) та липень (16455,90 грн.) 2018 року становить 32911,80 грн.

Для обчислення середнього заробітку з 03.08.2018 до дня фактичного розрахунку - 24.12.2019 необхідно застосовувати показник 539,54 грн. в день (32911,80 грн./61 день).

Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за 502 день становить суму 270885,92 грн.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що вищевказані положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов висновку про те, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Як визначено ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0796 (33001, м. Рівне, вул. Дубенська, буд. 2, код ЄДРПОУ 07852893) про стягнення середнього грошового забезпечення задовольнити повністю.

Стягнути з Військової частини А 0796 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2018 по 24.12.2019 в сумі 270885,92 грн (двісті сімдесят тисяч вісімсот вісімдесят п`ять гривень 92 коп.)

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Військової частини А 0796 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2708 (дві тисячі сімсот вісім гривень) 87 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 04 серпня 2020 року.

Суддя У.М. Нор