Рішення № 90781434, 05.08.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2756/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2020 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі також - позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі також - відповідач, ФОП ОСОБА_1 ), у якій просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції у розмірі 23875,00 грн та пеню у розмірі 315,04 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та своєчасно до 16.04.2019 самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції у розмірі 23875,00 грн. У зв`язку з тим, що порушено терміни сплати адміністративно-господарських санкцій, відповідачу нараховано пеню у розмірі 315,04 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/2756/20, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.06.2020 судом направлено запит № 440/2756/20/17623/20 від 09.06.2020 до Полтавського обласного центру зайнятості та запит № 440/2756/20/17600/20 від 09.06.2020 до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості щодо надання інформації про подання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 протягом 2019 року звітів за формою №3-ПН із зазначенням вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, вказавши, коли саме подавалися, а також повідомити, чи направлялись особи з інвалідністю для працевлаштування до вищезазначеного підприємства /а.с. 16/.

24.06.2020 до суду надійшла відповідь Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості № 815/16/50/2-20 від 22.06.2020 на запит № 440/2756/20/17600/20 від 09.06.2020, відповідно до якої Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості повідомив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 протягом 2019 року звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» не подавав /а.с. 23/.

24.06.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що в період з березня по жовтень 2019 року він не мав обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки у цей період у нього працювало 7 осіб. Обов`язок щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю у ФОП ОСОБА_1 виник лише з 01 листопада 2019 року, однак такий обов`язок підприємцем виконано, так як з 01.11.2019 на підставі наказу № 13-19-к від 29.10.2019 на посаду секретаря керівника прийнято ОСОБА_2 , яка є інвалідом 2 групи. Тому, вважає, що у позивача відсутні підстави для накладення адміністративно-господарських санкцій. Просив в задоволенні позову відмовити та стягнути з Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на його користь витрати на професійну правничу допомогу /а.с. 24-30/.

30.06.2020 до суду надійшла відповідь Полтавського обласного центру зайнятості № 16/16/1770-20 від 26.06.2020 на запит № 440/2756/20/17623/20 від 09.06.2020, відповідно до якої Полтавський обласний центр зайнятості повідомив, що інформація витребувана судом відсутня /а.с. 61-62/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 заперечення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення /а.с. 64/.

01.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якого, на думку позивача, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали у ФОП ОСОБА_1 у 2019 складає 0 осіб, а тому норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році не виконано /а.с. 66-68/.

15.07.2020 до суду подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вказує, що з моменту коли відповідачем досягнуто кількості працівників більше восьми ним негайно виконано обов`язок щодо працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». При цьому підстави для звернення до служби зайнятості із заявами про попит на робочу силу не виникли з огляду на самостійне працевлаштування підприємцем особи з інвалідністю /а.с. 74-77/.

21.07.2020 до суду надійшло клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, згідно якого позивач вважає витрати відповідача на правову допомогу такими, що не підтверджені та необґрунтовані, у зв`язку з чим просить відмовити у їх стягненні /а.с. 83-84/.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно табеля обліку робочого часу за січень 2019 року від 04.02.2019 /а.с. 48/ у ФОП ОСОБА_1 у січні 2019 року працювало вісім осіб, з яких ОСОБА_3 , який працював на посаді укладальника-пакувальника та є інвалідом другої групи, що підтверджується Довідкою Серії ДОН-05 № 085413 /а.с. 44/.

Наказом (розпорядженням) № 1-19-К від 19 лютого 2019 року ОСОБА_3 звільнено з посади укладальника-пакувальника за п.1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) з 21 лютого 2019 року /а.с. 42/. Відтак, з 22.02.2019 по жовтень 2019 року включно у ФОП ОСОБА_1 налічувалося 7 працівників, що підтверджується табелями обліку робочого часу за відповідні місяці /а.с. 50-57/.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 13-19-К від 29 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_1 прийнято на роботу ОСОБА_4 на посаду складальника виробів з деревини та ДСП; ОСОБА_5 на посаду складальника виробів з деревини та ДСП; ОСОБА_2 на посаду секретаря керівника. ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 стати до роботи з 01 листопада 2019 року /а.с. 45/.

Згідно табелів обліку робочого часу за листопад 2019 року від 02.12.2019 року та за грудень 2019 року від 31.12.2019 у ФОП ОСОБА_1 працювало 10 осіб /а.с. 58-59/, з них ОСОБА_2 , яка є інвалідом другої групи, що підтверджується довідкою серії АВ № 0025832 /а.с. 46/ та пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 /а.с. 47/.

12.02.2020 ФОП ОСОБА_1 подав до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ (вх. № 1916) /а.с. 4/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2019 році становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (осіб) становить 1 особа.

На думку позивача, на підприємстві не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим здійснено нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 23875,00 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 315,04 грн (за 44 дні (з 16.04.2020 по 29.05.2020)) (а.с. 6).

З огляду на факт наявності вищевказаних сум заборгованості, які не сплачені боржником у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 18 Закону України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Статтею 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно по п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 30 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Відповідно до п. 3.1., п. 3.4 Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007 у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої Міністерством юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 (із змінами) (далі - Інструкція зі статистки кількості працівників).

Дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02 ), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Відповідно до п. 3.2.5. Інструкції зі статистки кількості працівників Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до п. 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Пунктом 4 вищезазначеного Порядку передбачено, що актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, то обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання, так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування такої категорії осіб. У той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно займатися пошуком таких осіб для подальшого працевлаштування.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Вказана правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19 (http://www.reyestr.court.gov.ua/review/90029728).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що до 21.02.2019 року кількість працівників у ФОП ОСОБА_1 становила 8 осіб, проте серед даних осіб на посаді укладальника-пакувальника був працевлаштований інвалід, у зв`язку з чим відповідачем не було порушено нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. У період з 22.02.2019 по жовтень 2019 року включно штатна чисельність працівників відповідача становила 7 осіб, відтак суд приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у останнього у зазначений період обов`язку створювати відповідні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Обов`язок щодо створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю виник у відповідача з 01.11.2019, коли штатна чисельність працівників ФОП ОСОБА_1 зросла з 7 до 10 осіб. Пороте, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 01.11.2019 ФОП ОСОБА_1 забезпечив працевлаштування інваліда на посаду секретаря керівника, чим фактично виконав обов`язок, покладений на нього статтею 19 Закону №875-XII.

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція висловлена колегіє суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові №820/1889/17 від 20.05.2019.

Оскільки, відповідачем одночасно зі збільшенням штатної чисельності працівників забезпечено працевлаштування особи з інвалідністю, то обов`язку щодо подання протягом не пізніше 3 днів з дати відкриття вакансії звіту за формою № 3-ПН у ФОП ОСОБА_1 не виникло.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд приходить до висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Разом з цим, відповідачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10200,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

На підтвердження понесення цих витрат відповідачем надано копії договору про надання правової допомоги від 18.06.2020 № 17 /а.с. 33-35/, рахунку-фактури № 17Д від 13.07.2020 /а.с. 78/, платіжне доручення № 619 від 13.07.2020 /а.с. 79/, акт № 1 приймання-передачі послуг до договору про надання правничої допомоги від 18.06.2020 року № 17 /а.с. 80/, ордер серії ВІ № 1014444 /а.с. 32/.

При цьому, у акті № 1 приймання-передачі послуг до договору про надання правничої допомоги від 18.06.2020 року № 17 зазначено детальний опис наданих послуг на суму 10200,00 грн, у тому числі: юридичний аналіз позовної заяви Фонду соціального захисту інвалідів та додатків до неї на предмет обґрунтованості та оцінка перспектив виграшу справи в суді - 1200,00 грн; юридичний аналіз отриманих доказів, з метою формування правової позиції у справі - 500,00 грн; юридичний аналіз актуальної судової практики щодо аналогічних спорів та формування правової позиції у справі - 2100,00 грн; написання процесуальних документів (відзив на позовну заяву, заперечення) - 6000,00 грн; подання до суду та позивачу відзиву на позовну заяву та заперечення - 400,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд зауважує наступне.

Позивачем 21.07.2020 подано до матеріалів справи клопотання про зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх сплати, у якому позивач надає заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, заявлену позивачем до відшкодування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частина 1 та 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.

Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами 6 та 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд наголошує, що дана справа не є складною. Водночас це не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу.

Навіть у справах незначної складності та у справах, де розмір накладених санкцій є невеликим, особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, а у подальшому до суду для захисту своїх порушених прав.

Дана позиція викладена Верховним судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19 (адміністративне провадження №К/9901/22135/19).

Суд наголошує, що такі заявлені види правової допомоги як юридичний аналіз позовної заяви Фонду соціального захисту інвалідів та додатків до неї на предмет обґрунтованості та оцінка перспектив виграшу справи в суді - 1200,00 грн; юридичний аналіз отриманих доказів, з метою формування правової позиції у справі - 500,00 грн; юридичний аналіз актуальної судової практики щодо аналогічних спорів та формування правової позиції у справі - 2100,00 грн, - явно завищені та не можуть вважатись прямо пов`язаними з судовим розглядом справи.

Крім того, написання відзиву на позовну заяву вартістю 3000,00 грн судом також визнаються явно завищеними, враховуючи розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. При цьому написання заперечень, що фактично дублюють змістову частину відзиву на позовну заяву, на думку суду, не можуть вартувати 3000,00 грн.

Подання до суду та позивачу відзиву на позовну заяву та заперечення, що представником відповідача виділено в самостійний вид послуги та оцінено у 400,00 грн, проте суд зазначає, що документально не підтверджено понесення витрат представником позивача на подання процесуальних документів до суду та позивачу, відтак розцінюються судом як явно завищені.

Виходячи з вищевикладеного, слід дійти висновку, що сплачена відповідачем сума на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги, а саме 10200,00 грн, в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.

Таким чином, суд вважає достатнім наявність підстав для задоволення відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн.

За таких обставин, зважаючи на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суб`єкта владних повноважень до фізичної особи-підприємця, суд вважає за можливе стягнути витрати відповідача на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13937406) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13937406) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський