Рішення № 90781421, 05.08.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2718/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії, визнання протиправною та скасування відмови від 29.04.2020 та зобов`язання провести поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.102.2009 відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, йому була призначена пенсія за віком, яка виплачувалася територіальним органом Пенсійного фонду до виїзду за кордон. Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 . 27.04.1994 ОСОБА_1 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 2009 року пенсія не виплачувалась. 01.04.2020 представник ОСОБА_1 , діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області особисту заяву позивача про поновлення пенсії, проте рішенням від 29.04.2020 №1600-0302-8/16566 позивачу відмовлено у поновленні пенсії. Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 01.06.2020 позовну заяву залишено без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

23.06.2020 представником позивача виконано вимоги вказаної ухвали суду чим усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №816/2718/20. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.07.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивачем було порушено порядок подання заяви та документів для поновлення виплати пенсії, а саме не дотримано вимоги п.п 4.14. та 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, якими передбачено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію за місцем проживання, при поданні заявником всіх необхідних документів. Особа, яка звертається за призначенням пенсії, повинна пред`явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Зазначає, що на підставі положень Інструкції з передачі пенсійних справ та інших пенсійних документів Міністерства оборони України органам Пенсійного фонду України, затвердженого наказом Пенсійного фонду України від 27.11.2006 року №186, ГУ ПФУ у Полтавській області передані діючі пенсійні справи (по яких здійснюється виплата пенсій) та архівні пенсійні справи, закриті протягом останніх трьох років (2004, 2005, 2006 роки). Згідно актів прийому-передачі пенсійна справа ОСОБА_1 не передавалася, оскільки за даними Полтавського обласного військового комісаріату вона була закрита в 1994 році в зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Також відповідач зазначив, що оскільки пенсія на даний час ще не нарахована, то відсутні підстави для нарахування компенсації та індексації грошових доходів.

Суд розглядає дану справу на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу була призначена пенсія за віком, що сторонами не заперечується.

27.04.1994 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

До виїзду за кордон позивач був зареєстрований та мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Пенсійна справа ОСОБА_1 закрита в 1994 році у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

01.04.2020 представник ОСОБА_1, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області особисту заяву позивача про поновлення пенсії.

проте рішенням від 29.04.2020 №1600-0302-8/16566 позивачу відмовлено у поновленні пенсії. Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Листом від 29.04.2020 №1600-0302-8/16566 ГУ УПФУ в Полтавській області /а.с. 68/ повідомило позивачу, що за результатом опрацювання наданих матеріалів прийнято рішення про відмову в призначені пенсії.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови в поновленні виплати раніше призначеної пенсії, став висновок ГУ УПФУ в Полтавській області про те, що ОСОБА_1 було порушено порядок подання заяви та документів для поновлення виплати пенсії, а саме не дотримано вимоги п.п 4.14. та 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якими передбачено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію за місцем проживання, при поданні заявником всіх необхідних документів. Особа, яка звертається за призначенням пенсії, повинна пред`явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Зазначає, що на підставі положень Інструкції з передачі пенсійних справ та інших пенсійних документів Міністерства оборони України органам Пенсійного фонду України, затвердженого наказом Пенсійного фонду України від 27.11.2006 року №186, ГУ ПФУ у Полтавській області передані діючі пенсійні справи (по яких здійснюється виплата пенсій) та архівні пенсійні справи, закриті протягом останніх трьох років (2004, 2005, 2006 роки). Згідно актів прийому-передачі пенсійна справа ОСОБА_1 не передавалася, оскільки за даними Полтавського обласного військового комісаріату вона була закрита в 1994 році в зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі також - Закон №1058).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу у органів Пенсійного фонду виник обов`язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

У відповідності до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду про те, що права позивача підлягають захисту без обмеження будь-яким строком, а тому посилання відповідача на застосування приписів частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути взяті до уваги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику цього суду, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу у органів Пенсійного фонду виник обов`язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Згідно частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

За наведених обставин, оскільки судом встановлено, що позивач з 1994 року виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль, а йому пенсія була припинена в період проживання за кордоном, тому, враховуючи той факт, що на даний час він не втратив громадянство України, він має право на поновлення її виплати.

Суд критично ставиться до доводів відповідача у рішенні про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 мотивуючи тим, що на підставі положень Інструкції з передачі пенсійних справ та інших пенсійних документів Міністерства оборони України органам Пенсійного фонду України, затвердженого наказом Пенсійного фонду України від 27.11.2006 №186, ГУ ПФУ у Полтавській області передані діючі пенсійні справи (по яких здійснюється виплата пенсій) та архівні пенсійні справи, закриті протягом останніх трьох років (2004, 2005, 2006 роки). Згідно актів прийому-передачі пенсійна справа ОСОБА_1 не передавалася, оскільки за даними Полтавського обласного військового комісаріату вона була закрита в 1994 році в зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Так, згідно підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, управління Фонду має право, зокрема, отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Крім того, аналізом приписів розділу V Інструкції з організації роботи із забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.12.2014 №937, судом встановлено, що пенсійна справа може направлена (надіслана) за запитами територіального (за місцем призначення) органу Пенсійного фонду.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що ОСОБА_1 до заяви не було додано документів, визначених пп. 4.14 та 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, відповідачем як у своєму листі про відмову в поновленні виплати пенсії від 29.04.2020 №1600-0302-8/16566, так і у відзиві на позовну заяву вказано лише загальне посилання на приписи пп. 4.14 та 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Жодної конкретизації щодо переліку необхідних для подачі документів позивачем у вищевказаному листі ГУ ПФУ в Полтавській області не визначено.

А тому, суд зауважує що позивач був позбавлений можливості вірно тлумачити підстави відмови ГУ ПФУ у Полтавській області з посиланням на вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та визначити, які саме документи не відповідають таким вимогам чи яких документів позивачем не було надано разом із заявою від 01.04.2020 про поновлення виплати пенсії.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про визнання протиправними дій ГУПФ України в Полтавській області щодо не поновлення виплати пенсії відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести поновлення та виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 07.10.2009.

Відповідно до статті 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі статтею 4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

На даний час поновлення виплати пенсії відповідно до норм Закону України №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ОСОБА_1 ще не проведено та жодних пенсійних виплат не здійснено, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем така компенсація не буде нарахована та виплачена разом із виплатою такого виду пенсії на виконання даного судового рішення.

Таким чином, позовні вимоги стосовно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, є необґрунтованими та передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача в частині зобов`язання управління здійснити поновлення виплати пенсії відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з проведенням її індексації, то, на переконання суду, вказані вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Частиною другою статті 42 Закону №1058-ІV передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Пунктом 4-5 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV встановлено, що збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для обчислення пенсій, передбачене частиною другою статті 42 цього Закону, проводиться починаючи з 2021 року.

У 2019 - 2020 роках показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для перерахунку пенсій, збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за рік, що передує року, в якому проводиться збільшення, порівняно з роком, що передує року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Безпосередньо Законом №1058-ІV не передбачено з якої дати мають перераховуватися пенсії. Визначено лише, що дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України, з урахуванням мінімального розміру збільшення, тобто не менше 50% темпів зростання споживчих цін та 50% зростання середньої заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та передбачено проведення індексації пенсій з 1 березня 2019 року з урахуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати в розмірі 1,17. Зазначений коефіцієнт (1,17) визначений виходячи з індексу споживчих цін на товари і послуги у 2018 році - 9,8% та зростання середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, у 2018 році - 24,5%.

Разом з тим, станом на 15.09.2018 рішенням Кабінету Міністрів України не визначалися розмір, дата та порядок збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Таким чином, пенсія позивача при розрахунку станом на 07.10.2009 індексації на підставі частини другої статті 42 Закону №1058-ІV не підлягала, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині проведення розрахунку пенсії з урахуванням індексації належить залишити без задоволення.

Також суд зазначає, що станом на час розгляду справи розрахунок розміру пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009 з урахуванням положень Закону №1058-ІV ще не проведено та жодних пенсійних виплат, виходячи з такого розрахунку, не здійснено, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем передбачене законодавством проведення індексації пенсій не буде проведено та не будуть здійснені відповідні виплати.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що лист пенсійного органу від 29.04.2020 №1600-0302-8/16566 не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення від 29.04.2020 відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 14, 122, 123, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко