Рішення № 90777113, 03.08.2020, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/8743/19

(2/199/227/20)

РІШЕННЯ

Іменем України

03.08.2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення з них боргу за договором позики в сумі 686223,00 грн. У підтвердження позовних вимог зазначив, що 19.09.2018 року передав відповідачам у власність 25000 доларів США з терміном повернення коштів до 19.10.2018 року, про що між сторонами було укладено договір позики від 19.09.2018 року. У вказаний строк і до моменту звернення до суду із даним позовом відповідач отримані кошти не повернули. У зв`язку з цим позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 625000,00 грн. - суму основного боргу, 3% річних від суми позики - 18904,00 грн., інфляційні витрати - 42319,06 грн., а також судові витрати по справі.

У судове засідання позивач не з`явився, його представник надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачі до судового засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. ОСОБА_3 надала відзив на позов, в якому зазначила, що вимоги позивача щодо солідарного стягнення заборгованості є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів, що кошти в розмірі 25000,00 доларів США, одержані її чоловіком, використані останнім в інтересах сім`ї. Відповідач ОСОБА_2 надав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантинними заходами, проте суд вважає причини неявки відповідача до суду неповажними, оскільки карантинні заходи не перешкоджають відповідачу реалізувати свої процесуальні права, як відповідачу.

Дослідивши надані докази в їх сукупності суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М.В., згідно умов якого відповідач ОСОБА_2 отримав від відповідача грошові кошти в розмірі 700000 гривень, що є еквівалентом 25000,00 доларів США та зобов`язався повернути суму у гривнях, що буде еквівалентна 25000 доларів США за офіційним валютним курсом НБУ, встановленим на момент повернення грошових коштів у строк до 19.10.2018 року. Відповідно до п. 12 договору позики дружина ОСОБА_2 , - ОСОБА_3 надала згоду на взяття її чоловіком грошової суми, зазначеної в п. 1 цього договору.

У строк, що визначений у договорі, відповідач ОСОБА_2 борг не повернув, чим взяті на себе зобов`язані виконав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя .

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Оскільки відповідачем ОСОБА_3 не доведено суду належними та допустимими доказами, що вищенаведений договір позики, на укладання якого вона надала згоду, укладався не в інтересах сім`ї, суд вважає правильним солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики. Вказане рішення узгоджується з правовим висновком, викладеним ВП ВС у постанові від 20.06.2020 по справі № 638/1831/15.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Оскільки сторони визначили в договорі валюту повернення боргу в гривні, що буде еквівалентом 25 000 доларів США на час повернення грошових коштів, суд вважає за доцільне стягнути борг саме в доларах США. Вказане рішення погоджується з висновком ВП ВС, викладеній у постанові від 16.01.2019 року по справі № 373/2054/16-ц.

Відповідно до ст.. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідачів солідарно підлягає стягненню сума 3% річних за період з 19.10.2018 року по 22.10.2019 року в розмірі 756 доларів США.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних збитків, то суд вважає вказані вимоги безпідставними, оскільки сума позики визначена в еквіваленті до долара США на час повернення позики, в той час як інфляційні процеси стосуються національної валюти внаслідок її знецінення.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідачів, з кожного, слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3431,12 грн.

Керуючись ст.ст. 12,81,133,141,263-265 ЦПК України, ст.ст. 625,1046-1049 ЦК України, ст.ст.60,61 СК України,суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,- задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики від 19 вересня 2018 року в розмірі 25000 доларів США, 3% річних за період з 19.10.2018 року по 22.10.2019 року в розмірі 756 доларів США, а всього 25756 доларів США.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 3431,12 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 3431,12 грн.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Суддя: