Ухвала суду № 90777079, 05.08.2020, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4281/20

(1-кп/199/436/20)

УХВАЛА

2020 року серпня місяця 05 дня м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Щербини – Почтовик І.В.

секретаря судового засідання - Білої А.І.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальні провадження № 12020040630002065 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.12.2019 року, відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 263, ч.2 ст. 187 КК України, та кримінальне провадження №12020040630000876 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.06.2020 року, відносно обвинуваченого ОСОБА_2 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 187 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурор – Тарасенко В.М.

обвинувачені – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

захисник – Коваль О.В.

потерпілий – ОСОБА_3

представник потерпілого – захисник – Олексієнко Ю.О.

ВСТАНОВИВ:

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 , та про продовження строку домашнього арешту обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки перебіг строків закінчується, а ризики, які було встановлено при обранні даних запобіжних заходів з переліку передбаченого ст. 177 КПК України не зникли.

Потерпілий ОСОБА_3 та його представник – захисник Олексієнко Ю.О., підтримали клопотання прокурора як відносно обвинуваченого ОСОБА_2 так і відносно обвинуваченого ОСОБА_1 та просили їх задовольнити.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та захисник Коваль О.В., заперечували проти задоволення клопотаннь прокурора посилаючись на їх безпідставність у зв`язку тим, що прокурором не доведені ризики визначені ст. 177 КПК України та просили змінити обвинуваченому ОСОБА_2 , запобіжний захід на більш м`який, а саме цілодобовий домашній арешт, а обвинуваченому ОСОБА_1 на особисте зобов`язання. При цьому захисник просила врахувати міцні соціальні зв`язки обвинуваченого ОСОБА_2 , про що свідчили на її думку, долучені документи.

Прокурор, потерпілий та його представник заперечували проти застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд, при вирішенні питання щодо продовження строку тримання під вартою, враховує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту ЄСПЛ), вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись тяжкістю злочину, ризиком ухилення обвинуваченого від слідства, суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, в якій він зазнає судове переслідування та міжнародними контактами, особистості обвинуваченого, його моральними переконаннями.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та клопотання прокурора про продовження строку домашнього арешту обвинуваченого ОСОБА_1 , суд вважає дані клопотання обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Так, ОСОБА_2 обвинувачується у вчинені кримінального правопрушення проти власності за ч.2 ст. 187 КК України, ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень як проти власності за ч.2 ст. 187 КК України так і проти громадської безпеки за ч.1 ст. 263 КК України. Тобто злочини у яких обвинувачуються ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, за вчинення яких, у разі доведеності їх вини, обвинуваченим загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна.

Враховуючи обсяг пред`явлених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 обвинувачення, є достатні підстави вважати, що, ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у разі визнання останніх винуватими у кримінальних правопорушеннях, останні, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, можуть переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції.

На переконання суду, на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Крім того, при продовженні строку домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_1 , та при продовженні строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , суд враховує необхідність виконання процесуальних рішень суду та запобіганню спробам ухилення від суду або переховування, скоювати інші злочини, здійснювати тиск на потерпілого та свідків, що є винятковими підставами для продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, а обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Для відмови в звільненні обвинуваченого ОСОБА_2 з-під варти також слід враховувати і ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968), оскільки він, володіючи відомостями щодо осіб свідків і потерпілого, може вплинути на них з метою схилення до зміни показів та відмови від показів взагалі, що вказує на наявність ризиків, передбачених п.п. 3), 4) ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченому.

При продовженні строку дії запобіжного заходу суд також враховує ту обставину, що протягом перебування обвинуваченого в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування ОСОБА_2 в умовах ізоляції відносно останнього не надходило.

У зв`язку із вищенаведеним, та з урахуванням того, що ризики встановлені під час обрання обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_1 запобіжних заходів не змінилися, і з огляду на те, що до закінчення строку дії запобіжних заходів здійснити розгляд кримінального провадження неможливо, суд вважає необхідним задовольнити клопотання прокурора та продовжити обвинуваченому ОСОБА_2 строк дії застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а обвинуваченому ОСОБА_1 строк дії застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, приходить до висновку про відсутність підстав для застосування альтернативного запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

З огляду на наведене, не підлягає задоволенню клопотання захисника Коваль О.В., обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 на домашній арешт, а обвинуваченому ОСОБА_1 на особисте зобов`язання, оскільки більш м`які ніж раніше обрані види запобіжних заходів не зможуть забезпечити виконання процесуальних обов`язків передбачених чинним законодавством, покладених на ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та забезпечити можливість виконання процесуальних рішень.

Керуючись ст.ст. 110, 369, 371, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Тарасенка В.М. про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_2 – задовольнити.

Продовжити дію раніше застосованого у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» на строк 60 днів, тобто до 03 жовтня 2020 року включно.

Клопотання прокурора Тарасенка В.М. про продовження строку дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_1 - задовольнити.

Продовжити дію раніше застосованого у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 заборонив обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 – з 21.00 години до 06.00 години - до 03 жовтня 2020 року включно.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибувати за кожною вимогою до суду.

Заборонити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спілкування з потерпілим ОСОБА_3 та свідками у даному кримінальному провадженні та здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалу про продовження дії раніше застосованого запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого для вчинення дій, передбачених ч. 4 ст. 181 КПК України.

Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло ОСОБА_1 за вказаною адресою, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

По закінченню цього строку та за відсутністю клопотання прокурора, ухвала про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_1 оскарженню не підлягає та підлягає негайному виконанню після її оголошення. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду.

У задоволенні клопотання захисника Коваль О.В., обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу на більш м`який – відмовити.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , набирає чинності негайно, підлягає обов`язковому виконанню, але відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», зважаючи на Рішення Конституційного Суду України у справі № 3-208/2018 (2402/18) від 13.06.2019 за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 392 КПК України, може бути оскаржена учасниками судового провадження шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її оголошення, а особами, які перебувають під вартою, - з моменту вручення їм копії ухвали.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження.

Суддя І.В. Щербина-Почтовик

05.08.2020