Рішення № 90776299, 05.08.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2809/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу, прийняту старшим державним виконавцем Красною А.О. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 10.07.2020 у виконавчому провадженні №61551534 щодо накладення штрафу в сумі 5100,00 грн.

Ухвалою судді від 27.07.2020 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, розгляд справи по суті призначено на 05.08.2020 (а.с.28).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в провадженні державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Красної А.О. знаходиться виконавчий лист про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області по справі №340/51/20, перерахувати з 01 січня 2016 року ОСОБА_1 пенсію, з урахуванням розміру пенсії за вислугу років 88% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, виплатити перераховане з урахуванням раніше виплачених сум однією загальною сумою у повному обсязі у плановий виплатний період без відстрочення. На виконання рішення суду Головним управлінням в добровільному порядку перераховано пенсію гр. ОСОБА_1 безпосередньо 05.03.2020, ще до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Також вказує, що дії Головного управління відповідають нормам постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року за №649, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Доплату в сумі 1179, 12 грн. за період з 06.03.2020 (дата набрання законної сили судовим рішенням) по 31.03.2020 нараховано та виплачено ОСОБА_1 у квітні 2020, а виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили у сумі 70520,25 грн. за період з 01.01.2016 по 05.03.2020 здійснюватиметься відповідно до Порядку №649. Про всі вищезазначені обставини Головним управлінням повідомлено відповідача, зокрема, листами від 26.03.2020 за вих. №1100-0802-8/6272 та від 17.04.2020 №1100-0802-8/8387. При цьому, наголошував, що Порядок №649 неконституційним не визнано та не скасовано, вказаний нормативно-правовий акт є чинним, а відтак, на думку позивача є обов`язковим до виконання, в тому числі і пенсійними органами. Отже, позивач вважає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього. Відповідач не зважаючи на дані обставини 10.07.2020 року виніс постанову про накладення штрафу. Із зазначеною постановою Управління не погоджується, вважає її неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки підстав для застосування штрафу за невиконання рішення суду не було, так як перерахунок пенсії проведено.

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву (а.с.65-72), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначивши, що 16.03.2020 керуючись ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження. 30.03.2020 до відділу надійшов лист від ГУ ПФУ у Кіровоградській області за вих.№1100-0802-8/6272 в якому зазначено, що управлінням проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та нараховано доплату в сумі 1179, 12 грн. за період з 06.03.2020 по 31.03.2020 - виплачено у квітні 2020, а виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили у сумі 70520,25 грн. за період з 01.01.2016 по 05.03.2020 здійснюватиметься відповідно до Порядку №649. Проте, відповідач вважає, що посилання Головного управління на вказаний Порядок №649 від 22.08.2018 суперечить рішенню суду, на підставі якого видано виконавчий лист №340/51/20, що підлягає виконанню. Отже, відповідач вважає, що боржником рішення суду не виконано, поважні причини невиконання рішення суду відсутні, а невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином відповідач вказує, що оскаржувана позивачем постанова про накладення на боржника штрафу винесена державним виконавцем у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і порядок визначений ним.

Представником позивача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, в якому також просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.74).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив (а.с.75).

Враховуючи викладене, а також з урахуванням приписів ч.9 ст.205, ч.3 ст.268 КАС України, суд визнав за можливе здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Так, на підставі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 по справі №340/51/20, судом 13.03.2020 видано виконавчий лист про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати з 01 січня 2016 року ОСОБА_1 пенсію, з урахуванням розміру пенсії за вислугу років 88 % грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, виплатити перераховане з урахуванням раніше виплачених сум однією загальною сумою у повному обсязі у плановий виплатний період без відстрочення (а.с.33-34).

16.03.2020 року старшим державним виконавцем на підставі заяви стягувача про примусове виконання винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61551534 з виконання виконавчого листа №340/51/20 виданого 13.03.2020. Вказаною постановою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с.32, 36-37).

Судом встановлено, що позивачем 05.03.2020 здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , доплату в сумі 1179,12 грн. за період з 06.03.2020 по 31.03.2020 нараховано та виплачено у квітні 2020. Виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили у сумі 70520,25 грн. за період з 01.01.2016 по 05.03.2020 здійснюватиметься відповідно до Порядку №649, про що повідомлено державного виконавця листами від 26.03.2020 за вих. №1100-0802-8/6272 та від 17.04.2020 №1100-0802-8/8387 (а.с.38-40, 42-46).

10.07.2020 старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу, згідно якої за невиконання в повному обсязі без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, що зобов`язує боржника виконати певні дії, на підставі ст.ст.63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. (а.с.48-49).

Не погодившись з даною постановою позивач звернуся до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статей 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі за текстом - Закон №1404-VІІІ).

Згідно зі ст.1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).

Згідно ст.5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону №1404-VIII).

За приписами ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 другої статті 18 Закону №1404-VIII ).

Відповідно до п.16 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Отже, виконавець зобов`язаний вжити усіх необхідних заходів щодо своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення.

Стаття 26 Закону №№1404-VIII визначає початок примусового виконання рішення, зокрема, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої).

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Порядок та процедура виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначені статтею 63 Закону №1404-VІІІ.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Положеннями частини першої статті 75 Закону №1404-VІІІ визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Отже передумовою прийняття державним виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання боржником судового рішення в порядку ст.75 Закону№1404-VІІІ має бути встановлений державним виконавцем факт такого невиконання.

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові про накладення штрафу від 10.07.2020 державний виконавець, керуючись ст.63 Закону України "Про виконавче провадження", перевірив виконання рішення боржником та встановив, що рішення суду не виконано без поважних причин.

Так, листами від 26.03.2020 за вих. №1100-0802-8/6272 та від 17.04.2020 №1100-0802-8/8387 Головним управлінням повідомлено державного виконавця, що доплату в сумі 1179,12 грн. за період з 06.03.2020 (дата набрання законної сили судовим рішенням) по 31.03.2020 нараховано та виплачено ОСОБА_1 у квітні 2020, а виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили у сумі 70520,25 грн. за період з 01.01.2016 по 05.03.2020 здійснюватиметься відповідно до Порядку №649.

Водночас, на час винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу від 10.07.2020, рішення суду щодо зобов`язання перерахувати пенсію було виконано УПФУ та частково здійснено доплату. Проте, рішення суду в частині виплатити перераховане з урахуванням раніше виплачених сум однією загальною сумою у повному обсязі у плановий виплатний період без відстрочення, не виконано, зокрема, за період з 01.01.2016 по 05.03.2020 нараховану за рішенням суду доплату у розмірі 70520,25 грн., пенсійним органом на користь ОСОБА_1 не виплачено. Вказане пенсійним органом не оспорюється.

При цьому, з аналізу статей 63, 75 Закону №1404-VІІІ слідує, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин.

Поважними в розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Доводи позивача про те, що рішення суду по справі № 340/51/20 підлягає виконанню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" (далі по тексту - Порядок №649), суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

22 серпня 2018 року постановою №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" Кабінет Міністрів України затвердив Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі Порядок №649). Вказаний Порядок визначав механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

Як зазначено у п.3 Порядку, боржник, яким є орган Пенсійного фонду України, визначений судом у виконанні судового рішення, веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.

Відповідно до п.4 Порядку черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.

За змістом п.5 Порядку для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.

Відповідно до п.6 Порядку перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.

Згідно п. 10 Порядку виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що боржник у триденний строк повідомляє стягувачу про виділення коштів та не пізніше десяти робочих днів з дня надходження коштів у межах встановленого Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоду виплати пенсії зобов`язаний здійснити виплату стягувачу суми, що підлягає виплаті, у порядку, встановленому статтею 47 зазначеного Закону.

Судом у рішенні від 04.02.2020 по справі № 340/51/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати з 01 січня 2016 року ОСОБА_1 пенсію, з урахуванням розміру пенсії за вислугу років 88 % грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії, виплатити перераховане з урахуванням раніше виплачених сум однією загальною сумою у повному обсязі у плановий виплатний період без відстрочення

Тобто судом, відповідно до положень ч.1 ст.372 КАС України визначено у судовому рішенні, яке набрало законної сили, спосіб і порядок його виконання (виплатити з урахуванням раніше виплачених сум однією загальною сумою у повному обсязі у плановий виплатний період без відстрочення), а тому посилання позивача на положення Порядку №649 є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року по справі №640/5248/19, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Отже, на час розгляду даної справи Порядок №649, на який посилається позивач в обґрунтування своєї позиції щодо невиконання рішення суду, є нечинним.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання врегульовані Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI.

Так, у відповідності до частини 1 статті 2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм діючого національного законодавства дозволяє суду дійти висновку, що законодавцем було чітко врегульоване порядок та механізм виконання судових рішень, які набрали законної сили, в тому числі, в яких боржником виступають пенсійні органи.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, судове рішення у справі №340/51/20 досі залишається невиконаним.

У пунктах 46, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

До того ж, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін».

Варто також зауважити, що у справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа "Сук проти України").

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Згідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

При цьому, за приписами частини другої статті 77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваної постанови, а доводи позивача про протиправність оскаржуваної постанови є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В той же час, жодних порушень відповідачем вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, зокрема, Конституції України, Закону України "Про виконавче провадження", під час прийняття оскаржуваної постанови, позивачем не наведено, та судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов висновку, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, є правомірною, не порушує прав, свобод та інтересів позивача, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування. Що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на вимоги ст.139 КАС України, а також з урахуванням ухвалення рішення в інтересах відповідача, сума сплаченого позивачем судового збору відшкодуванню не підлягає. Про наявність інших судових витрат сторонами не повідомлено.

Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 242-246, 255, 287, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м.Кропивницький, вул. Соборна, 7а, код ЄДРПОУ 20632802) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (25006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 6/7, код ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.287, 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина