Рішення № 90775324, 21.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року Справа № 160/4584/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Царікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області по нарахуванню боргу ОСОБА_1 за вимогою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-11443-17/414 від 11.05.2019 року;

- скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11443-17/414 від 11.05.2019 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що зазначену вимогу позивач вважає протиправною, оскільки ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 15.03.2006, але починаючи з 2008 року не здійснювала підприємницьку діяльність, про що повідомила відповідні державні органи, у тому числі і податкову службу. Відтак, з 2008 року позивач не здавав будь-яку звітність та не сплачував відповідні податки та внески, оскільки фактично припинив господарську діяльність. Позивачу невідомо, яким чином проводився розрахунок суми заборгованості, за який - період та за якими даними. За таких обставин, позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача та скасувати вимогу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/4584/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

18 червня 2020 року від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив проти позовних вимог та зазначив, що податкова звітність позивачем не подавалася, доходів він не отримував, а тому повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, за 2017 рік ця сума була 3200,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% = 704 грн/місяць; 2018 рік - 3723 грн х 22% = 819,06 грн/місяць, 2019 рік - 4173 грн х 22% = 918,06 грн/місяць.

Згідно даних інформаційної системи контролюючого органу ОСОБА_1 як фізичній особі - підприємцю був нарахований єдиний соціальний внесок за 2017 рік у сумі 8448 грн (704 грн. х 12 місяців), за чотири квартали 2018 року 9828,72 грн (819,06 грн. х 12 місяців) та за один квартал 2019 року 2754,18 грн (918,06 грн х 3 місяці). Загальна сума недоїмки складає 21030,90 грн. Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, саме на цю суму було винесено вимогу, адже на кінець календарного місяця (30.09.2018 року) була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч.8 ст.4 Закону №755, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Позивачем не припинено підприємницьку діяльність, а тому відповідач вважає винесену вимогу законною та обґрунтованою.

Суд, дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа - підприємець 15.03.2006 (номер запису 22000000000001289), на облік органами державної податкової служби взятий 15.03.2006.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про державну реєстрацію фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не перебуває в процесі припинення.

Таким чином, позивач з 15.03.2006 є суб`єктом господарювання в статусі фізичної особи-підприємця.

Як вказав представник відповідача у відзиві на позовну заяву, податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, а тому повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, за 2017 рік ця сума була 3200,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 22% = 704 грн/місяць; 2018 рік - 3723 грн х 22% = 819,06 грн/місяць, 2019 рік - 4173 грн х 22% = 918,06 грн/місяць.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) від 11.05.2019 № Ф-11443-17/414 у сумі 21030,90 грн, сума заборгованості складається: за 2017 рік по строку 09.02.2018 за звітній рік в сумі 8448 грн (705 грн х 12 місяців), за 4 квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців) та за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн (916,06 х 12 місяців). Загальна сума недоїмки 21030,90 грн.

Відповідач вказав, що відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 11.05.2019 № Ф-11443-17/414, адже у ФОП ОСОБА_1 була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом четвертим частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносяться також фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої цієї статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення себе працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 у період з 15.03.2006 по теперішній час є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як особа, що забезпечує себе роботою самостійно.

Будь - яких доказів роботи позивача як найманого працівника в матеріалах справи не міститься.

Щодо посилання представника позивача на те, що позивач фактично не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, то суд такі доводи відхиляє через таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частино 2 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За положеннями частини 1 статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, за результати своєї позитивної або негативної підприємницької діяльності несе відповідальність сам підприємець.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до п. 3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449, визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Враховуючи приведені норми, доводи позивача про те, що податковий орган не мав права виносити податкову вимогу без проведення перевірки є необґрунтованими.

Щодо не направлення відповідачем платнику вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Колегія суддів Верховного Суду у своїй постанові від 28 грудня 2018 року у справі № 804/1678/15 погодилась з висновками суду апеляційної інстанції, що несвоєчасне направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника податків не свідчить про звільнення позивача від обов`язку сплачувати податкові зобов`язання.

В той же час, відповідачем зазначено про направлення належним чином сформованої вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка була повернута, у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що оскаржена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-11443-17/414 на суму 21030,90 грн. винесена та направлена діючому суб`єкту господарської діяльності, суд приходить до висновку про те, що податкова вимога сформована на підставі та в межах, наданих Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська,17-а, м. Дніпро, 49600, і.к. 43145015) про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області по нарахуванню боргу ОСОБА_1 за вимогою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-11443-17/414 від 11.05.2019 року та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11443-17/414 від 11.05.2019 року відмовити повністю

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 21 липня 2020 року.

Суддя О.В. Царікова