Рішення № 90769310, 04.08.2020, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

04.08.2020

Справа № 497/205/2020

Провадження № 2/497/280/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кодінцевої С.В.,

секретаря судового засідання - Пенчева Е.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» (надалі ТОВ «Вердикт капітал») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 42 808.91 гривен, витрати на правочинну допомогу 20 000.00 гривен та суму судових витрат у розмірі 2102.00 гривен судового збору (а.с.1-6).

Свої вимоги мотивує тим, що між позичальником, яким є ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-банк" 19.12.2014 року був укладений кредитний договір №500530741, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 16 620.00 гривен зі сплатою 0.01% річних.

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-банк» та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "Альфа-банк" відступило ТОВ "Кредитні Ініціативи", а ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500530741 від 19.12.2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-банк» та боржником.

26 грудня 2018 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Веста" було укладено договір про відступлення права вимоги відповідно до якого ТОВ "Кредитні ініціативи" відступило ТОВ "ФК "Веста", а ТОВ "ФК "Веста" набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500530741 від 19.12.2014 року, укладеного між ТОВ "Кредитні ініціативи" та боржником.

16 січня 2019 року між ТОВ "ВК "Веста" та ТОВ "Вердикт капітал" було укладено договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ "ФК "Веста" відступило ТОВ "Вердикт капітал", а ТОВ "Вердикт капітал" набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500530741 від 19.12.2014 року, укладеного між ТОВ "Кредитні ініціативи" та боржником.

Таким чином, ТОВ "Вердикт капітал" наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТОВ "ФК "Веста" втратив такі права.

У порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та відсотків нарахованих за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, в зв`язку з чим у нього перед позивачем станом на 28.12.2019 року виникла заборгованість по кредитному договору. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою від 19.02.2020 року було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду на 19.03.2020 року о 13:00 годині (а.с.76).

В зв`язку з неявкою сторін по справі ухвалою суду від 19.03.2020 року судовий розгляд по справі відкладено та повторно призначено на 14.04.2020 року о 14:00 годині (а.с.85).

14.04.2020 року ухвалою суду судовий розгляд по справи відкладено за клопотанням представника позивача (а.с.88-89) та відповідача по справі (а.с.92-96) та повторно призначено на 19.05.2020 року о 13:00 годині (а.с.98).

Представник позивача 18.05.2020 року подала клопотання про розгляд справи без участі представника (а.с.101-104).

19.05.2020 року відповідачем надіслано на електронну пошту суду відзив (а.с.105-114), згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає, та наполягає на відмові у задоволенні позову.

Крім того, відповідачем подано заяву про застосування у справі ч.3, 4 ст.267 ЦК України про застосування строків позовної давності (а.с.120-121).

22.05.2020 року судом отримано оригінал відзиву відповідача (а.с.122-138). Жодних клопотань про розгляд справи за його, відповідача відсутності, подано не було.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року судовий розгляд по справі відкладено та повторно призначено на 15.06.2020 року о 14:00 годині.

09.06.2020 року до суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео-конференції з Київським районним судом м. Одеси. В клопотанні представник зазначив, що відповідно до ст. 212 ЦПК України бажає приймати участь в судовому засіданні в режимі відео-конференцзв`язку.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року в задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео-конференції відмовлено, у зв`язку з відсутністю технічної можливості (а.с.144).

У судове засідання призначене на 15.06.2020 року ніхто зі сторін не прибув у зв`язку з чим судове засіданні відкладено на 04.08.2020 року (а.с.147), про що надіслано повідомлення сторонам (а.с.148).

В судове засідання 04.08.2020 року:

- представник позивача не прибув, про час та місце проведення розгляду повідомлений згідно вимог чинного законодавства, на електронну адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника (а.с.151-153).

Відповідач в судове засідання не прибув, повідомлявся за адресою свого постійного місця реєстрації: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області (а.с.74), та довідкою Болградської міської ради Одеської області від 10.03.2020 року (а.с.79).

Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою (ч.2).

Суд направляв повідомлення про виклик в судове засідання на 19.03.2020 року (а.с.77), та на 14.04.2020 року (а.с.86), на 19.05.2020 року (а.с.99), на 15.06.2020 року (а.с.119), на 04.08.2020 року (а.с.148), які відповідачем були отримані (а.с.78, 87, 100, 140, 150).

Крім того, відповідач подав відзив до суду, а відтак йому достовірно відомо про наявність вказаного цивільного позову у провадженні суду.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлений належним чином про час та місце розгляду даної справи.

22 травня 2020 року відповідач на адресу суду надіслав письмовий відзив (а.с.122-138), згідно якого позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просив відмовити.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що про наявність заборгованості він дізнався у вересня 2019 року після отриманої претензії ТОВ «Вердикт капітал» за вих. №13866320 від 06.08.2020 року. На неодноразові звернення на гарячу лінію з приводу наданні інформації та документів про відступлення права вимоги за кредитним договором отримував відмову.

Потім у листопаді 2019 року на місцем офіційної роботи йому, відповідачу прийшла постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та звернення стягнення на заробітну платню.

З отриманої постанови вбачалося, що 13 серпня 2019 року Товариство звернулося до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатової Аліни Анатоліївни, якою було вчинено виконавчий напис № 1872 щодо звернення стягнення з нього, ОСОБА_1 заборгованості в сумі 50 040.90 гривень за кредитним договором № 500530741 від 19.12.2014 року укладеним між АТ «Альфа-Банк» правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ТОВ «Кредитні ініціативи» за договором факторингу № 1 від 21.06.2016 року. правонаступником всіх прав та обов`язків є ТОВ «Фінансова компанія «Веста» за договором факторингу № 2019-ІВІ/ВЕСТА від № 12.2018 року, правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал» за договором про відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16.01.2019 року.

Станом на час розгляду цієї справи вказана постанова нотаріуса не скасована Однак, він категорично не погоджуюся з даним кредитним боргом, та зі стягненням з нього заборгованості.

Указом Президента України №303/2014 від 17.03.2014 року, затвердженого Законом України 126-УІІ від 17.03.2014 року в Україні оголошена мобілізація, тобто з 17.03.2014 року настав особливий період.

Він, відповідач неодноразово звертався до АТ «Альфа-банк» тому як являється військовослужбовцем, та просив списати з нього проценти за користування кредитом та штрафні санкції, на що йому було відмовлено в зв`язку з відсутністю такої практики.

З часу отримання кредиту по твердженню відповідача він виплатив банку в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 500530741 від 19.12.2014 року суму у розмірі 8 874.62 гривень. Тобто дійсний кредитор має право на стягнення з нього лише 7745.38 гривень.

На його, відповідача звернення НАЦКОМФІНПОСЛУГ з метою перевірки усіх договорів факторингу на законність та виявлення дійсного кредитора надали відповідь вих. № 10537/16-8 від 17.12.2019 року, що ні одне із трьох Товариств на їх вимоги не надали документів для ознайомлення та вивчення, у тому числі і ТОВ «Вердикт Капітал», тож порадили звернутися до первісного кредитора.

Надалі, він відповідач звернувся до АТ «Альфа-Банк» та згідно листа за № 118655-1-6/6 від 16.12.2019 року банк надав відповідь що його кредитором являється ТОВ «Кредитні ініціативи».

Також він двічі звертався до ТОВ «Вердикт капітал» з вимогою надати йому для ознайомлення договір факторингу, надати інформацію стосовно заборгованості (сукупна вартість, відсотки за користування, яка відсоткова ставка за користування, тощо....). Від Товариства надійшов лист в якому йшлося, що надати йому інформацію не можуть при наявності додатків до вимоги паспорту, ідентифікаційного коду, та інше...у зв`язку з тим, що не можуть його ідентифікувати.

Як випливає з положень ст.1082 ЦК України, повідомити боржника про вчинене відступлення права вимоги повинні клієнт або фактор, та зробити це вони зобов`язані у письмовій формі. У такому повідомленні слід зазначити: право вимоги якої саме грошової заборгованості передано, а також ідентифікаційні дані та реквізити фактора, включаючи поточний рахунок, на який мають бути перераховані грошові кошти.

Згідно із ч.2 ст.517 ЦК «боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні».

Відповідач стверджує, що до вересня 2019 року жодне з Товариств не надало йому ані повідомлення про відступлення прав, ані договорів факторингу, також не було йому доведено жодного факту існування в нього зобов`язань перед одним із Товариств.

В порушення вимог ч.3 ст.27 ЦПК України ТОВ «Вердикт Капітал» не було надано йому, відповідачу достатньо доказів про існування заборгованості у досудовому порядку, тому на його погляд Товариство недобросовісно здійснює свої процесуальні права і виконує процесуальні обов`язки.

Також проаналізувавши усі договори факторингу у нього, відповідача виникає обґрунтований сумнів щодо дійсності у даних Товариств права вимоги по його кредитному договору, так як до позовної зави не додані докази, що його, відповідача кредитне зобов`язання за кредитним договором № 500530741 від 19.12.2014 року було переуступлено на користь одного із Товариств.

Щодо нарахування ТОВ «Вердикт капітал» компенсації за втрати від інфляції, 3% річних, та подвійної ставки НБУ, то ці вимоги по твердженню відповідача не обґрунтовані та взагалі не заслуговують на увагу, тому як ТОВ «Вердикт капітал» не доведено жодного доказу про існування у нього заборгованості, на його, відповідача неодноразові звернення не надано документи на підтвердження отримання права вимоги саме за його кредитним договором. Також у наданих розрахунках Товариство зазначає борговий період з 27.12.2016 року, але ТОВ «Вердикт капітал» отримав договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 ЛИШЕ 16.01.2019 року. А претензію направили йому, відповідачу (тобто поставили його до відома про існування грошового зобов`язання ) за вих. № 13866320 від 06.08.2019 року, тобто невиконання ним зобов`язань згідно останнього договору відступлення прав вимоги починається з 14.08.2019 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, відповідач також категорично заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст.612 ЦК України, передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Також, за правилом, передбаченим ст. 1050 ЦК України, встановлюється, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Вимогами ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 19.12.2014 року між ПАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 500530741, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 16 620.00 гривень зі сплатою 0.01% річних (а.с.10).

Згідно п.2.3 цього договору дата остаточного повернення Кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та комісій 19.12.2017 року.

Порядок повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором: платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за цим договором здійснюється щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до графіку платежів, який є додатком №1 до цього договору та його невід`ємною частиною (а.с.11-12).

Таким чином, сторони кредитного договору узгодили графік погашення заборгованості та виклали його в Додатку № 1 до Кредитного договору про надання споживчого кредиту. Узгоджуючи графік погашення заборгованості, сторони Кредитного договору домовились про те, що Позичальник зобов`язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоб станом на дату, вказану у Графіку, сума заборгованості за кредитом не перевищувала встановлений графіком розмір.

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа-банк» відступило ТОВ «Кредитні Ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500530741 від 19.12.2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-банк» та боржником (а.с.25).

Суду для дослідження надано один аркуш договору, в якому є лише відображено п.1.1. цього договору та реквізити сторін.

Суд позбавлений можливості дослідити зміст та суть договору, суму заборгованості за основними договорами, наявність реєстру боржників, ціну придбання фактором у клієнта права вимоги до конкретного боржника, і в якому розмірі вона визначена.

Тобто, взагалі відсутня будь-яка інформація, яка є необхідною для встановлення обставин справи що вчинених факторингових відносин між зазначеними сторонами.

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір про відступлення права вимоги відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «Веста», а ТОВ «ФК «Веста» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500530741 від 19.12.2014 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та боржником (а.с.26-36).

До вказаного договору також не додано реєстр боржників, підтвердження наявності заборгованості у відповідача ОСОБА_1 та в якому розмірі, підтвердження здійснення ним останнього платежу за кредитним договором, ціну придбання Фактором у Клієнта Права Вимоги до конкретного Боржника, яка визначається згідно з додатком 1-1 до даного договору. Жодних додатків до цього договору, в тому числі кредитне досьє боржника ОСОБА_1 суду для дослідження надано не було.

На час укладення вказано договору не вбачається можливість встановити суму заборгованості відповідач ОСОБА_1 за кредитним договором № 500530741 від 19.12.2014 року, і її складові.

16 січня 2019 року між ТОВ «ВК «Веста» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено аналогічний договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «ФК «Веста» відступило ТОВ «Вердикт капітал», а ТОВ «Вердикт капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №500530741 від 19.12.2014 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та боржником (а.с.37-46).

Однак також залишається невідомим, чи набуло ТОВ «Вердикт капітал» такої вимоги до боржника ОСОБА_1 оскільки жодних додатків до цього договору суду не надано, які є невід`ємною частиною цього договору.

Суд наразі позбавлений можливості з`ясувати ціну придбання Новим Кредитором у Первісного Кредитора Права Вимоги до конкретного боржника - відповідача ОСОБА_1 , яка визначається згідно з Додатком №1-1 та Додатку №1-2 до цього договору.

По твердженню позивача загальний розмір заборгованості згідно розрахунку заборгованості (а.с.16-21) по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за користування кредитом за кредитним договором 500530741 від 22.04.2016 року, станом на 28.12.2019 року, відповідно до розрахунку заборгованості становить 42 808,91 гривень, з яких:

- 1417,32 гривень - нараховані 3% річних,

- 4735,86 гривень - втрати від інфляцій;

- 575,86 гривень - подвійна облікова ставка НБУ;

-15733,76 гривень - заборгованість за кредитом (тіло кредиту);

-13746,11 гривень - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги;

- 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками;

- 6600.00 гривен - заборгованість з пені.

Однак, позивачем не було враховано, що станом на 21.06.2012 року, тобто на дату набуття ТОВ «Кредитні лінії», яке у подальшому передало право вимоги ТОВ «ФК «Веста», а лише потім ТОВ «Вердикт Капітал» - строк повернення суми кредиту за Кредитним договором не настав, а платежі внесення яких було передбачено Графіком в період з 21.06.2012 року по 19.12.2017 року, ще підлягали сплаті.

Відповідно розрахунку боргу 3 % річних та інфляції з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ по клієнту ОСОБА_1 , який здійснений за період з 27.12.2016 року по 28.12.2019 року визначена сума заборгованості 15733.76 гривень з нарахування 3 % річних в розмірі 1 417.32 гривень, інфляційного збільшення 4 735.86 гривень, та пені 575.86 гривень.

У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення(стаття 229 ЦПК України).

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

Судом було встановлено, що розрахунок заборгованості за договором кредиту та розрахунок боргу 3 % річних та інфляції з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ по рахунку, надані Позивачем не містять інформації про нарахування саме такої суми, її складових, даних про внесення відповідачем платежів та строку розрахунку заборгованості, а фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків Позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог Позивача до Відповідача.

Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.1.1 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України від 30.12.1998 № 566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Проте, Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку є правильними.

Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком Позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір.

Окрім того, подаючи позовну заяву, Позивач зазначає рівень заборгованості за кредитним договором станом на 28.12.2019 року, при цьому не вказуючи за який період часу дана заборгованість виникла.

В розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, взагалі, за період з 28.12.2016 року по 28.12.2019 року відсутній детальний розрахунок боргу.

Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Таким чином судом встановлено, що відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору №500530741 від 19.12.2014 року, відповідач мав здійснювати щомісячні платежі, надаючи позивачеві кожного місяця кошти у рівних частинах визначені графіком погашення кредиту упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно цього ж Договору кінцева дата повернення коштів визначена не пізніше, ніж до 19.12.2017 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 19.12.2017 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Відповідно до матеріалів справи неможливо встановити коли та в якому розмірі відповідач сплачував кошти за кредитним договором, графіком погашення кредиту визначено кінцевий термін останнього платежу до 19.12.2017 року, позивач звернувся до суду з позовом 12.02.2020 року.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки матеріали справи не містять інформації щодо дати останнього платежу, здійсненого відповідачем на погашення заборгованості за кредитом, розрахунок заборгованості здійснено з 28.12.2016 року, а позивач звернувся до суду із зазначеним позовом лише в лютому 2020 року (а.с.1, 69), тобто через 3 роки 11 місяців з дня виникнення права пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у позовних вимогах в зв`язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Також суд не вбачає відшкодування витрат понесених позивачем на правову допомогу, оскільки відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог, а в разі відмови покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 192, 253, 256, 266, 267, 526, 530, 533, 549, 553, 559, 572, 585, 590, 610, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 76-81, 258, 273, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Болградський районний суд Одеської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя С.В.Кодінцева