Рішення № 90758377, 02.03.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17625/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2020 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.,

за участю секретаря Бурячек О.В.

учасники справи:

представник позивача - адвокат Гарницький П.П. та Печерський Т.О.,

відповідачі - не з`явилися,

представник третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Гарницький П.П.,

представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Гарницький П.П.,

третя особа ОСОБА_3 - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

01 листопада 2019 року ОСОБА_4 вернулася до суду з позовом до відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з вимогою визнати осіб такими, що втратили право користування житловою квартирою АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 25 000 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, посилаються на наступне, що на підставі Ордеру № 202625 від 07 березня 1973 року, виданого на підставі рішення виконавчого органу Ленінської районної Ради м. Києва на смію з п`яти осіб видано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 є рідною матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та колишньою дружиною ОСОБА_5 . Від нового шлюбу у ОСОБА_5 народився син ОСОБА_6 . Однак відповідачі на даний час зареєстровані за вищевказаною адресою, хоча фактично з 1996 року та по теперішній час в вищевказаній квартирі не проживають, участі по сплаті яких відповідачі не приймають.

13 грудня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у даній справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представники позивача - адвокати Гарницький П.П. та Печерський Т.О. в судовому засіданні підтримали вимоги, які викладені в позовній заяві додатково зазначили, що увесь тягар по сплаті комунальних послуг, ремонту квартири несе виключно позивач, а відповідачі хоч і зареєстровані у квартирі, але з 1996 року ніколи не перебували та не приймали участі у її утриманні.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причину неявки суду не повідомили.

Представник третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Гарницький П.П., підтримав позовні вимоги та просив винести рішення по справі.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи

Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно зі ст. 58 Житлового кодексу України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер - правоустановлюючий документ індивідуального характеру, що видається виконавчим органом місцевої ради, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, який є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім`єю у жиле приміщення.

01 березня 1973 року на ім`я ОСОБА_7 видано ордер № НОМЕР_1 , на вселення в квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з 3-х кімнат, разом з членами сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 .

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 64 Житлового Кодексу Української РСР визначено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 71 Житлового кодексу Української РСР передбачена можливість збереження жилого приміщення за відсутніми наймачами або членами їх сімей протягом шести місяців або протягом більш тривалого часу при наявності конкретних обставин, перелічених також в ст. 71 цього ж кодексу, зокрема призовна та строкова військова служба, тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням, поміщенням дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника, виїздом у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна (піклувальника), влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги, виїзду на лікування в лікувально-профілактичний заклад, взяття під варту або засудження).

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Таким чином, у разі встановлення судом факту лише тимчасової відсутності наймача за місцем мешкання, строк якого не перевищує шести місяців, підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщення немає.

Під тимчасовою відсутністю розуміються такі випадки, коли особа протягом певного часу не проживає в жилому приміщенні, але інтересу щодо користування ним не втрачає в силу закону. Тимчасова відсутність повинна нести безперервний характер. Якщо особа повертається на місце проживання, вважається, що переривається і строк тимчасової відсутності. Разом з тим, обставиною, яка перериває шестимісячний строк, не може вважатися епізодичні появи особи не з метою постійного проживання, а з метою лише утримати за собою житло.

Законодавство не містить переліку підстав, які вважаються поважними причинами відсутності за місцем мешкання понад шість місяців, і за наявністю яких особа не може бути визнана такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Поважність причин відсутності особи за місцем мешкання, визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому, встановлення причин відсутності понад встановленні законом строки має відбуватися тільки після встановлення факту відсутності відповідача в зазначені строки.

Відносно доказів, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту не проживання особи за місцем мешкання протягом певного часу, слід виходити з загальних положень глави 5 ЦПК України.

Згідно з інформацією, наданою на запит суду, за відомостями електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» місце проживання відповідачів, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження факту відсутності відповідачів ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , позивачами долучено Атк від 06 січня 2017 року, 14 червня 2017 року, 17 грудня 2017 року, 20 червня 2018 року, 12 грудня 2018 року, 17 липня 2019 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_3 , які затверджено начальником ЖЕД-407.

При цьому, у відповідності з наведеною нормою та п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 р. за №2 «Про деякі питання, що виникли з практики застосування судами Житлового кодексу України», наймач або член його сім`ї втрачає право користування жилим приміщенням якщо він вибув на інше постійне місце проживання. Доказами вибуття можуть бути будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення іншого договору на невизначений строк, тощо)

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В ході розгляду даної справи, на підставі належних, допустимих та достовірних доказів судом встановлено, що відповідачі у строк понад шість місяців не проживають в житловому приміщенні, ці обставини не спростовано відповідачами, які не скористалися процесуальним правом подати відзив на позов та долучити докази на спростування заявлених позовних вимог.

У постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 Пленум Верховного Суду України підкреслив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового кодексу України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідачами не надано доказів того, що існували поважні причини їх відсутності в житловому приміщенні у строк протягом більше шести місяців. Не містять матеріали справи також і будь - яких доказів того, що позивач або члени його сім`ї перешкоджали відповідачам у користуванні житловим приміщенням, або ж доказів наявності підстав для збереження житлового приміщення за наймачем протягом більш тривалого періоду, передбачених пунктами 1 - 7 частини 3 статті 71 Житлового кодексу Української РСР.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст.2 ЦПК України)

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ( ст. 89 ЦПК України)

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням підлягає задоволенню, ухвалюючи рішення суд визнає ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 , оскільки як встановлено судом відповідачі з 06 січня 2017 року у спірній квартирі не проживають, за комунальні послуги не сплачують, не несуть інших витрат по утриманню житла.

Відносно заявлених вимог про стягнення судових витрат, які понесені позивачем серед яких судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 25 000,00 грн., суд приходить до наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Така правова позиція висловена Верховним судом у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У позовній заяві, поданій представником ОСОБА_10 просив стягнути з відповідачів усі судові витрати, які поніс позивач у рівних частинах, серед яких судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката, попередня вартість якого складає 25 000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_10 подав до суду: Угоду (договір) про надання правової допомоги з надання всіх повноважень як представнику та захиснику від 18 жовтня 2019 року, Додаткову Угоду №1 до Договору про надання правової допомоги з надання всіх повноважень як представнику та захиснику від 28 жовтня 2019 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 37 на суму 25 000,00 грн., та попередній розрахунок.

З попереднього розрахунку витраченого часу адвокатом Гарницьким П.П. по цивільній справі вбачається, що при наданні правової допомоги за Договором, адвокатом було витрачено 13 годин (година роботи адвоката становить 2 500 грн) з яких: попереднє опрацювання матеріалів становить - 3 години; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини; формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи становить - 4 години; підготовка процесуальних документів по справі (заяви, клопотання, письмові пояснення, адвокатські запити тощо) становить 5 годин; транспортні витрати становить - 1 година.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання позовної заяви суд вважає, що зазначені ОСОБА_10 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи (складання та подання позовної заяви), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд дійшов до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідачів в рівних частинах на користь позивача 12 500,00 грн

Відповідно до статі 141 Цивільного процесуального кодексу України, вирішуючи питання про розподілу судових витрат, суд присуджує стягнути з кожного ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 768 гр. 40 коп., які сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 47, 129 Конституції України, ст. ст. 7, 58, 64, 65, 71, 72 Житлового кодексу УРСР, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльністю» ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 133, 137, 263-265, 274-279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,- задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 гривень 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 6250,00 гривень, а всього на загальну суму 7018 гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 гривень 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 6250,00 гривень, а всього на загальну суму 7018 гривень 40 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Стягувач: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Боржник: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: дані відсутні, адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Боржник: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: дані відсутні, адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я