Ухвала суду № 90756811, 03.08.2020, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

03.08.2020

права № 642/6421/19

Провадження №1-кп/642/245/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря Гнатенко Г.А.,

учасників провадження:

прокурора Костюкова М.С.,

захисника Смілянського Я.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який звинувачується у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1,2,3 ст.185 КК України, та відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

у провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться вказане кримінальне провадження.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, продовжений строк якого спливає 08.08.2020 року.

Вислухавши думку прокурора, який посилався на доцільність продовження обраного стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисника та обвинуваченого ОСОБА_1 , які заперечували проти продовження строку запобіжного заходу, посилалися на те, що ризики на які посилається прокурор недоведені, що ОСОБА_1 не має наміру ухилятися від суду, має постійне місце проживання, а також захисник посилався на те, що протягом тривалого часу судові засідання лише відкладаються у зв`язку із неявкою свідків, місце знаходження яких не встановлено, а також посилався на тривалість знаходження ОСОБА_1 під вартою, і що прокурором не доведено, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить наявність ризиків на які посилається прокурор, та просили змінити запобіжний захід на домашній арешт, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

В судовому засіданні прокурором не надано суду переконливих доказів наявності ризиків, передбачених у ст.177 КПК України, обмежившись загальними формулюваннями.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з даних матеріалів кримінального провадження, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати обґрунтованими посилання прокурора на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ст. 177 КПК України.

Відповідно до п.п.1,3 ст.5 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на особисту недоторканість. Кожен, кого заарештовано, має право на судовий розгляд у продовж розумного строку або на звільнення, обумовлене гарантіями явки в судове засідання.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у справі «Смирнов проти Росії», п.п.61,62 питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватись абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватись в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Вважаючи необхідним залишення обвинувачених під вартою, прокурор посилався на доцільність тримання під вартою та на наявність ризиків, які мали місце на досудовому слідстві та до теперішнього часу.

Однак, суд вважає, що не можна погодитись з таким твердженням прокурора та звертає увагу, що Вищі суди неодноразово відзначали, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятком абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не може застосовуватися як передбачення вироку у формі позбавлення волі Рішення Європейського суду з прав людини «Мамедов проти Росії від 01 червня 2006 р».

Ризик тиску на свідків та потерпілих може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено Рішенням Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань - Рішення Європейського суду з прав людини «Клоот проти Бельгії».

Аналізуючи в сукупності вказані прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд не сприймає як переконливі доводи сторони обвинувачення в частині аргументації неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки на доведення даної позиції клопотання містить лише вказівку на їх недостатність, що безумовно не може свідчити про доведеність даного факту.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п. 1, 2 ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті (недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику, або ризикам зазначеним у клопотанні), суддя має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.5 цієї статті.

Разом із цим, при розгляді клопотання про продовження дії запобіжного заходу прокурором не доведено, що більш м`які запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам, що є порушенням п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, у разі якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті.

При цьому, слід врахувати, що реалізуючи положення ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя, а також суд відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України мають враховувати, що після спливу певного часу (строку дії попередньої ухвали) саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, а тому в судовому рішенні судові органи зобов`язані, розглянувши можливість обрання альтернативних запобіжних заходів, навести інші підстави для подальшого тримання особи під вартою (Рішення ЄСПЛ від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»).

ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання або продовження запобіжного заходу, так у Рішенні ЄСПЛ від 13.12.2007 року «Ткачов проти України» зазначив, що повторювання формальних підстав без будь-якої спроби продемонструвати, яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як «відповідні» та «достатні» підстави для застосування запобіжного заходу.

Таким чином, суд при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою не обмежений виключно питанням продовження строку дії вже обраного запобіжного заходу, більш того, зобов`язаний дослідити можливість призначення більш м`яких запобіжних заходів.

За вказаних вище обставин, з урахуванням відсутності у прокурора належних доказів на підтвердження заявлених ризиків щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що продовження тримання останнього під вартою не є виправданим, оскільки прокурором не доведено недостатність застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, на які посилалася в судовому засіданні сторона обвинувачення, інші підстави для подальшого виправданого тримання під вартою тривалий час, прокурором не зазначені та не доведені.

При цьому суд також враховує, що обвинувачений з 23 серпня 2019 року знаходиться під вартою, судові засідання вже протягом кількох місяців неможливо провести у зв”язку з неявкою свідків, розгляд даної справи затягується на невизначений час, а подальше тримання під вартою обвинуваченого може потягти суттєве порушення його конституційних прав, та із врахуванням практики Європейського суду з прав людини, вважає за необхідне змінити обраний запобіжний захід обвинуваченому, оскільки на переконання суду забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 та запобігти зазначеним ризикам, можливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту з необхідністю покладення на останнього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Приймаючи рішення з цього приводу враховується дієвість контролю за поведінкою обвинуваченого, місце проживання, соціальні зв`язки, схильності, спосіб життя, стан здоров`я, сімейний і матеріальний стан, сім`ю та роботу, дані про здоров`я, відсутність даних, що особа може ухилятись від слідства та суду тощо.

Також представлена довідка керівника ГО «Ми Харків`яни» про намір працевлаштувати ОСОБА_1 на посаду "завідувача господарського відділу з заробітною платою.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Таким чином, за викладених суд вважає, можливим змінити обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід на домашній арешт.

Даний запобіжний захід, на думку суду, є найбільш прийнятним, та забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з покладенням на нього обов`язків, відповідно до ст. 181, 194 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 331, 181, 194, 369, 370, 376 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника Смілянського Ярослава Геннадійовича про зміну запобіжного заходу – задовольнити частково.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши ОСОБА_1 покидати житло за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 21 годин 00 хвилин до 07 годин 00 хвилин;

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України наступні обов`язки:

- прибувати до суду за першою його вимогою;

- не відлучатися з місця постійного проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Звільнити ОСОБА_1 з-під варти в залі суду негайно.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 положення ч. 5 ст. 181 КПК України, відповідно до якого працівники органу національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтись до житла цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 КПК України у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який перебував під вартою, негайно звільняється з-під варти та зобов`язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 що в разі невиконання покладених на нього обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Виконання ухвали стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту доручити відповідному відділу поліції Головного Управління Національної поліції у Харківській області за місцем фактичного місця проживання ОСОБА_1 .

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на Харківську місцеву прокуратуру №1.

Строк дії ухвали до 26 вересня 2020 року.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з моменту оголошення ухвали.

Суддя: В.Г.Пашнєв