Рішення № 90750840, 04.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

04 серпня 2020 р. справа № 520/7047/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства охорони здоров`я України (вул. М. Грушевського, буд. 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 00012925) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерство охорони здоров`я України, у якому просить суд:

- визнати бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України протиправною та зобов`язати надати запитувану інформацію (документацію);

- стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 відшкодовану суму за нанесену матеріальну шкоду у розмірі 4809,00 грн;

- стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 відшкодовану суму за нанесену моральну шкоду у розмірі 11000,00 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він неодноразово звертався листами до Міністерства охорони здоров`я України з приводу отримання інформації, яку не отримав на даний момент. Бездіяльність суб`єкта владних повноважень, на думку позивача, проявляється у ненаданні відповіді на звернення та ненадання інформації, тим порушуються право на звернення громадян (отримання відповіді) та право на отримання запитуваної інформації.

Відповідачем надано відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що МОЗ України листами від 24.06.2019 №17-06/М-6796/7202-зв, від 17.09.2019 №1706/М-12270/10751-зв та від 13.01.2020 №17-06/М-52/372-зв надало інформацію, запитувану позивачем. У МОЗ України відсутні докази отримання позивачем відповідей на його звернення, оскільки відповіді на звернення надсилались простою кореспонденцією. Відповідач наголошує, що МОЗ України в межах компетенції надавало вичерпні відповіді з приводу питань, поставлених у скаргах та листах позивача.

Сторони не скористались процесуальним правом надати інші заяви по суті справи, заяв та клопотань про продовження строків надання заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 24.05.2019 ОСОБА_1 звернувся з листом до МОЗ України, який отримано відповідачем 27.05.2019, в якому просив надати копії документів та інформацію щодо якості надання позивачу медичної допомоги та медичного обслуговування у ТОВ «Он Клінік Харків».

У зв`язку з неотриманням інформації від МОЗ України позивач 29.07.2019 звернувся з листом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

09.09.2019 позивач повторно звернувся з листом до МОЗ України з приводу отримання інформації та документів, який отримано відповідачем 11.09.2019.

У зв`язку з неотриманням відповіді від відповідача позивач 17.10.2019 та 01.11.2019 повторно звертався з листами до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Листом №27384.4/М-16328.3/19/26.2 від 17.12.2019 Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив позивача про те, що оскільки на його звернення до МОЗ України від 24.05.2019 та 09.09.2019 надано відповіді листами МОЗ України від 24.06.2019 № 17- 06/М-6796/7202-ЗВ та від 17.09.2019 № 17-06/М-12270/10751-зв констатувати порушення прав позивача на отримання інформації про себе не вбачається за можливе. Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у вказаному листі повідомив позивача, що для отримання копій запитуваних ним листів він може звернутися із запитом до МОЗ України, в якому висловити прохання про надсилання необхідної позивачу інформації рекомендованим листом з описом вкладення.

27.12.2019 позивач повторно звернувся до МОЗ України з приводу отримання інформації та документів, який отримано відповідачем 02.01.2020, в якому просив відповідь надати рекомендованим листом з описом вкладення.

У зв`язку з неотриманням відповіді від відповідача, позивач звернувся з листом від 13.02.2020 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у відповідь на який листом №8877.4/М-4241.3/20/26.2 від 09.04.2020 Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, повідомив, що будуть з`ясовані обставини, викладені у зверненні.

Відповідачем надано до суду копії листів від 24.06.2019 №17-06/М-6796/7202-зв, від 17.09.2019 №1706/М-12270/10751-зв та від 13.01.2020 №17-06/М-52/372-зв (без додатків), якими, як вважає відповідач, він надав відповіді на вищевказані звернення позивача.

Доказів надіслання таких листів до суду не надано. Відповідач у відзиві на позов вказує, що у нього відсутні докази отримання позивачем відповідей на його звернення, оскільки відповіді на звернення надсилались простою кореспонденцією.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації особою наданого їй Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян, відповідно до їх статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частиною третьою статті 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до ст.19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, у тому числі, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Зміст наведених положень Закону №393/96-ВР дає підстави для висновку, що органи, до яких направлені звернення, зобов`язані об`єктивно і вчасно їх розглядати, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти осіб про наслідки розгляду заяв.

Аналізуючи норми Закону №393/96-ВР, зокрема положення статті 15, суд дійшов висновку, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

З огляду на зміст указаного зобов`язання, орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.

Як вище встановлено судом, у листі від 27.12.2019 позивач просив відповідь надати рекомендованим листом з описом вкладення, оскільки відповіді на попередні звернення не отримував.

Суд зазначає, що в спірних правовідносинах обов`язок повідомляти громадян про наслідки розгляду їхніх звернень має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) відповіді на звернення на адресу заявника (заявнику).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2019 року (справа №826/11164/16).

Як вже встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, докази надсилання відповідей на звернення позивача у МОЗ України відсутні.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, в спірних правовідносинах відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповідей на звернення позивача.

Аргументи відповідача про те, що у Інструкції з діловодства у Міністерстві охорони здоров`я України, затвердженій наказом МОЗ України від 25.02.2014 № 143, відсутня пряма вказівка, яким саме видом поштового відправлення має бути направлена вихідна кореспонденція, вищевказаних висновків суду не спростовують.

Додатково суд зазначає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з Державного бюджету, відсутністю в ньому коштів тощо не можуть бути підставою для звільнення установи чи організації від виконання їхніх обов`язків, що випливають із Закону №393/96-ВР.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачу запитувану ним інформацію у спосіб, вказаний позивачем у зверненні від 27.12.2019, а саме рекомендованим листом з описом вкладення, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також суд керується приписами ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом якої у разі визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Щодо вимог позивача відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода , завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Збитками , відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Витрати робочого часу на підготовку звернень до відповідача та омбудсмена не можуть ототожнюватися із завданою позивачу майновою шкодою (упущена вигода), оскільки до суду не надано доказів, що позивач обґрунтовано відлучався з роботи протягом місяця, як він вказує у позовній заяві, окрім того, у суду відсутні докази, що позивач взагалі працює як найманий працівник, самозайнята особа, тощо. Використання позивачем робочого часу на підготування запитів та вивчення законодавства слугує виключно підставою для висновків про дотримання ним трудової дисципліни його роботатодавцем, однак не свідчить про упущену вигоду. Доказів понесення витрат на тонер принтера та папір позивачем також не надано.

Заявлена до стягнення сума витрат на направлення позивачем листів до відповідача та омбудсмена не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства. Такі витрати пов`язані виключно з самостійно обраним позивачем способом доставки кореспонденції до адресатів.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновків про необґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідача.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства охорони здоров`я України (вул. М. Грушевського, буд. 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 00012925) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо ненадання ОСОБА_1 відповідей на запити від 24.05.2019, 09.09.2019 та 27.12.2019.

Зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України (вул. М. Грушевського, буд. 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 00012925) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) запитувану ним інформацію у запитах від 24.05.2019, 09.09.2019 та 27.12.2019 шляхом надіслання такої інформації рекомендованим листом з описом вкладення на адресу ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров`я України (вул. М. Грушевського, буд. 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 00012925) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 04 серпня 2020 року.

Суддя О.Г. Котеньов