Рішення № 90750659, 03.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 р. № 520/5730/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплату позивачу пенсійного забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 01.04.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 перебував на службі цивільного захисту з 2003 року по 16.12.2015 року, з 17.12.2015 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 22.03.2019 р. позивачем та ДСНС в особі Голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій укладено контракт № 101/19 про проходження служби цивільного захисту. Після прийняття на службу, з квітня 2020 року Управління припинило виплату пенсії. Позивач вважає такі дії Управління щодо припинення йому виплати пенсії у разі повторного прийняття під час дії особливого періоду на службу цивільного захисту за контрактом в орган цивільного захисту протиправними, такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем був укладений контракт на три роки та він був зарахований у кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій, а не до резерву служби цивільного захисту, як це потрібно для застосування до нього норм частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Крім того, стверджує, що поширення дії вимог частини третьої статті 2 вказаного Закону на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 2003 року по 16.12.2015 року проходив службу в органах державної пожежної охорони МВС та в органах і підрозділах МНС України.

З 17.12.2015 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії за вислугу років на умовах Закону України " «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійним посвідченням № 2345020355 від 26.01.2016 року (а.с. 13).

Судом встановлено, що 22.03.2020 року ДСНС в особі Начальника ГУ ДСНС України у Харківській області та ОСОБА_1 укладено контракт № 101/19 про проходження служби цивільного захисту (а.с.17-18), яким позивача прийнято на службу цивільного захисту на посаду начальника управління організації заходів цивільного захисту ГУ ДСНС України у Харківській області.

Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 22.03.2019 року 3 112 (а.с.16) ОСОБА_1 зараховано в кадри ДСНС у спеціальному званні полковник служби цивільного захисту, та за його згодою призначено начальником управління організації заходів цивільного захисту ГУ ДСНС України у Харківській області.

21 квітня 2020 року позивачем подано до відповідача лист, в якому просив повідомити про причини невиплати йому пенсії за квітень 2020 року (а.с.15).

У відповідь на вищевказаний лист позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області направлено лист від 23.04.2020 року (а.с. 15), в якому з посиланням на статтю 2 Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначено, що поширення норми, передбаченої частиною третьою статті 2 Закону на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено, про що пенсіонеру повідомлено листом від 18.03.2020 року № 3069/03.2-20.

Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо припинення виплати йому пенсії, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з п.11 ч.1 ст.11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин 1-3 статті 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.

Таким чином, з вищенаведеної норми вбачається, що не припиняється виплата пенсій пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за Законом № 2262-ХІІ у таких випадках:

1) у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

2) прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

З вказаної норми також вбачається, що умовами, за якими не припиняється виплата пенсій таким пенсіонерам є:

1) призов на військову службу під час мобілізації на особливий період;

2) укладення контракту на проходження військової служби під час дії особливого періоду.

Отже, частиною 3 статті 2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особи отримують пенсію під час служби в органах та підрозділах цивільного захисту лише за умови, що така служба є військовою.

Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (ч.1).

Відповідно до статті 8 Кодексу цивільного захисту України забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок.

Згідно п.п.15-17 Положення про єдину державну систему цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2014 р. № 11, до складу сил цивільного захисту єдиної державної системи цивільного захисту входять: Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; аварійно-рятувальні служби; формування цивільного захисту; спеціалізовані служби цивільного захисту; пожежно-рятувальні підрозділи (частини); добровільні формування цивільного захисту.

До складу сил цивільного захисту функціональних підсистем входять: спеціалізовані професійні аварійно-рятувальні служби; об`єктові аварійно-рятувальні служби; об`єктові формування цивільного захисту; галузеві та об`єктові спеціалізовані служби цивільного захисту; державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини), що забезпечують відомчу пожежну охорону; добровільні формування цивільного захисту.

До складу сил цивільного захисту територіальних підсистем входять: підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту; регіональні, комунальні, об`єктові аварійно-рятувальні служби та аварійно-рятувальні служби громадських організацій; об`єктові та територіальні формування цивільного захисту; територіальні та об`єктові спеціалізовані служби цивільного захисту; добровільні формування цивільного захисту.

Згідно статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. На рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту поширюється дія Дисциплінарного статуту, затвердженого законом. Час проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р. № 593 затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (далі Положення №593), відповідно до п.2 якого служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

З викладеного вбачається, що служба цивільного захисту та військова служба є різними видами державної служби особливого характеру, які регулюються різними нормативно-правовими актами, мають різні мету, цілі та способи виконання.

Суд зазначає, що ні з контракту від 22.03.2019 року № 101/19 про проходження служби цивільного захисту, укладеного між ДСНС в особі Начальника ГУ ДСНС у Харківській області та ОСОБА_1 , ні з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 22.03.2019 року № 112 не вбачається, що ОСОБА_1 проходить саме військову службу в органах та підрозділах цивільного захисту, чи що на нього покладено функціональні обов`язки, здійснення яких регулюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач, припиняючи позивачу виплату пенсії на підставі ч.3 ст.2 Закону № 2262-ХІІ у зв`язку з прийняттям ОСОБА_1 на службу до ДСНС, діяв правомірно та на підставі норм чинного законодавства, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова