Рішення № 90749108, 04.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4621/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2847 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А2847, в якому просить:

- розглянути справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2847 за правилами спрощеного позовного провадження;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2847 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення із списків частини (03.08.2018) компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- стягнути з Військової частини А2847 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.08.2018 року до дня фактичного розрахунку 28.05.2020 року у розмірі 308672,91 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 червня 2018 року № 315 його звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а наказом командира військової частини А2847 (по стройовій частині) від 03 серпня 2018 року № 182 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Позивач наголошує, що з урахуванням приписів пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу частини розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Отже, на суб`єкта владних повноважень - Військову частину А2847, у якій позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов`язок організувати та вжити заходів щодо проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення зі списків частини. Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення відповідач протиправно не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як часнику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Лише на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20 відповідач 28 травня 2020 року виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік у розмірі 13032,38 грн.

Позивач вважає, що, враховуючи те, що відповідач з дня видання наказу про звільнення його з військової служби і до дня виключення зі списків частини не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, то він, зважаючи на приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, набув право на стягнення з відповідача в судовому порядку середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 04 серпня 2018 року по день повного фактичного розрахунку, який відбувся 28 травня 2018 року терміном 663 календарних дні, розмір якого, виходячи з середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням у сумі 465,57 грн., становить 308672,91 грн.

Крім того, на думку позивача, відповідач зобов`язаний компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, оскільки право на вказані виплати позивач набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження військової служби.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що особа, звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Зауважує, що матеріали справ не містять доказів оскарження позивачем свого звільнення чи наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, а тому станом на момент прийняття наказу командира військової частини А2847 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків і не мав до військової частини жодних претензій. Крім того, при звільненні з військової служби позивач не звертався до командування військової частини А2847 із заявою (рапортом) про надання йому додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» або виплати грошової компенсації за всі невикористані дні зазначеної відпустки. Тому, відповідач вважає, що на момент звільнення позивача з військової служби у командування військової частини А2847 були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Щодо стягнення з військової частини А2847 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідач зазначає, що позивач помилково допускає можливість застосування норм законодавства про працю до правовідносин, які склалися у цій справі, оскільки жодним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність Збройних Сил України не передбачено обов`язку військових частин щодо виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідач зауважує, що трудові відносини і відносини, пов`язані з проходженням військової служби за своїм походженням і сутністю є різними суспільними відносинами і належать до різних напрямків правового регулювання. Відносини, пов`язані з проходженням військової служби регулюються нормами публічного права, а трудові відносини - приватного права, а тому застосування їх за аналогією за таких обставин суперечить принципам права.

Крім того, на думку відповідача, позивач помилково визначив період, за який йому нібито має бути виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідач вказує, що у позовних вимогах позивачем зазначений період з 04 серпня 2018 року по 28 травня 2020 року. Однак, 28 травня 2020 року військова частина А2847 вже виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за рішенням суду. Відтак, кінцевою датою для обрахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні має бути 27 травня 2020 року, а не 28 травня 2020 року, як зазначає позивач.

Також відповідач звертає увагу на те, що сума середнього грошового забезпечення, яку просить стягнути позивач значно перевищує суму, яка була сплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20. Тому, керуючись принципами справедливості та співрозмірності, виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України у справі № 6-54цс11 від 12 січня 2012 року, враховуючи неістотність суми основного боргу порівняно з розміром компенсації відповідач просить суд зменшити розмір середнього заробітку у разі прийняття рішення на користь позивача. Крім того, відповідач просить суд врахувати ту обставину, що військова частина А2847 фінансується з Державного бюджету і виплата зазначеної суми у вказаному розмірі може призвести до неефективного використання коштів Державного бюджету.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує про те, що доводи відповідача про неможливість застосування норм трудового законодавства до спірних правовідносин є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику усіх належних сум, а відтак можливим є застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Щодо періоду за який необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач зазначає, що відповідач необґрунтовано вважає помилковим розрахунок такого періоду, який наведений у позовній заяві, оскільки у цій справі вказаний період триває до дня фактичного розрахунку - виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, яка відбулася 28 травня 2020 року та обмежується 27 травня 2020 року включно і відповідно становить 663 дні. Тому у внесенні змін до розрахунку періоду, за який необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, немає підстав.

Щодо доводів відповідача про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує суму основного боргу, у зв`язку з чим відповідач просить суд її зменшити, позивач вважає такі доводи відповідача передчасними та такими, що ґрунтуються лише на його суб`єктивному баченні. З цього приводу позивач просить суд врахувати: наявність систематичних неправомірних випадків затримки розрахунку відповідачем при звільненні; дії відповідача всупереч правовим нормам чинного законодавства щодо розрахунку при звільненні; відмови у проведенні нарахувань та виплат на звернення позивача, невизнання об`єктивних фактів щодо заборгованості; втраченого часу та понесених матеріальних збитків на захист свої прав в судовому порядку; визнання Львівським окружним адміністративним судом протиправною бездіяльності військової частини А2847 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік; проведення відповідачем остаточного розрахунку згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20 з суттєвою затримкою 26 червня 2020 року; визнання Львівським окружним адміністративним судом протиправною бездіяльності військової частини А2847 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 03 серпня 2018 року; безпідставне затягування розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 07 лютого 2017 року військовою частиною А0780 Повітряних Сил Збройних Сил України Пронін Петро Володимирович має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).

Згідно Витягу з наказу командира військової частини А2847 (по стройовій частині) № 182 від 03 серпня 2018 року підполковника ОСОБА_1 , командира військової частини А2060, звільненого наказом Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 червня 2018 року № 315 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті цього ж закону у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03 серпня 2018 року (а.с.13).

З комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що у лютому 2020 року позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А2847, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2017-2018 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2847 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 роки.

Зобов`язано Військову частину А2847 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 рік.

Сторони не заперечують, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік виплачена позивачу військовою частиною А2847 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20 в сумі 13032,38 грн. 28 травня 2020 року. Зазначена обставина підтверджується також наявною у матеріалах справи випискою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» по картці/рахунку позивача за період з 28 травня 2020 року по 28 травня 2020 року (а.с.8).

29 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 04 серпня 2018 року по день фактичного розрахунку 28 травня 2020 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (а.с.9).

Листом від 09 червня 2020 року № 350/489/703ПС ТВО командира військової частини А2847 повідомив позивача на його заяву від 29 травня 2020 року про те, що «командування військової частини А2847 вважає, що Ваше звільнення з військової служби було правомірним, тому підстав для виплати середнього грошового забезпечення за період з 04.08.2018 по 28.05.2020 року немає» (а.с.10).

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року до дня фактичного розрахунку 28 травня 2020 року у розмірі 308672,91 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день виключення із списків частини (03 серпня 2018 року) компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти наступних висновків.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема, щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення, у тому числі й виплачена компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, включаючи невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд встановив, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2847 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 роки. Зобов`язано Військову частину А2847 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 рік.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік встановлений у зазначеному рішенні суду, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.

Так, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 03 серпня 2018 року, а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік виплачена йому відповідачем 28 травня 2020 року.

Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд доходить переконання, що очевидною є протиправна бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати позивачу в день виключення із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (03 серпня 2018 року) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2017 року по 2018 рік.

З огляду на викладене, позовна вимога, заявлена позивачем у цій частині є підставною, обґрунтованою, а тому її належить задоволити повністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04 серпня 2018 року до дня фактичного розрахунку 28 травня 2020 року у розмірі 308672,91 грн. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень Кодексу законів про працю України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України, тому суд такі відхиляє.

Оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (03 серпня 2018 року), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом восьмим цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 10 червня 2020 року № 380/489/709ПС про грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2018 рік, наданої військовою частиною А2847, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (03 серпня 2018 року) становив 28400,00 грн. (14200,00 грн. за червень 2018 року та 14200,00 грн. за липень 2018 року).

Кількість календарних днів за липень-червень 2018 року становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 465,57 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 04 серпня 2018 року по 27 травня 2020 року (включно) становить 663 календарних дні.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 308672,91 грн. (465,57 грн. ? 663 календарних дні).

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.

Виходячи із приписів статті 116 Кодексу законів про працю України закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі працівником повний розрахунок у день звільнення, а у разі його невиконання настає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Хоча працівник є слабшою, аніж роботодавець стороною у таких правовідносинах, однак він має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у даному випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Хоча законодавство не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.

При цьому, слід зазначити, що необхідною умовою для покладення на підприємство, установу, організацію відповідальності за невиплату або затримку у виплаті належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, установи, організації у такому несвоєчасному розрахунку або невиплати відповідної суми. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 806/3350/17, в якій суд касаційної інстанції зауважив, що для виникнення такого обов`язку власника та встановлення вини підприємства необхідно з`ясувати та дослідити причини, у зв`язку з чим не було своєчасно здійснено відповідні виплати.

Велика Палата Верховного Суду, приймаючи постанову від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, погодилася з висновком, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України:

- позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2017-2018 роки та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки (справа № 380/1023/20) у лютому 2020 року, тобто після спливу більш ніж 17 місяців після виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (03 серпня 2018 року).

- у справі № 380/1023/20 відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За таких обставин відповідні обов`язки у відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки виникли лише після набрання законної сили судовим рішенням, а саме рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20. Добровільне виконання такого судового рішення, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки було здійснено відповідачем 28 травня 2020 року після прийняття рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/1023/20, що не заперечується позивачем.

- сума виплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, яку отримав позивач 28 травня 2020 року (13032,38 грн.) є значно меншою ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні (308672,91 грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 13027,95 грн., виходячи із наступних розрахунків.

Зокрема, істотність частки складових грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 13032,38 грн. (сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки)/308672,91 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 4,22 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,22 %, становить: 19,65 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (465,57 грн.) х 4,22 %).

Таким чином, за 663 календарних дні затримки розрахунку при звільненні середній заробіток за цей час затримки розрахунку складає 13027,95 грн. (19,65 грн. х 663). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі лише 13027,95 грн.

Крім того, суд зазначає, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.

В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо позовної вимоги про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (надалі - Порядок №44), суд зазначає таке.

Порядком № 44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Проте, суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а право на виплату таких сум позивач набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (пункт 2 Порядку № 44), а саме через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено судом, що пов`язана з несвоєчасним розрахунком при звільненні.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у позовній заяві в частині щодо нарахування та виплати йому компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку № 44.

Таким чином, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2847 (вул. Виговського, 15, м. Стрий, Львівська область, 82400) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2847 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати ОСОБА_1 в день виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (03 серпня 2018 року) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Стягнути з Військової частини А2847 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 04 серпня 2018 року по 27 травня 2020 року (включно) у розмірі 13027,95 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 04 серпня 2020 року.

Суддя Клименко О.М.