Рішення № 90748406, 31.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року 320/4588/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому, з урахуванням уточненого позову, просить суд:

- визнати протиправною відмову Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України у зарахуванні полковнику поліції Дегтяренку Ростиславу Валерійовичу, закупникові начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України стажу служби в податковій міліції до стажу служби в поліції відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію";

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України здійснити перерахунок та зарахувати полковнику поліції ОСОБА_1 , заступникові начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України стаж служби в податковій міліції, сформований за період з 24.11.1999 до 20.05.2008 у загальній кількості 08 років 05 місяців 26 днів, до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при призначенні його на посаду до Національної поліції України протиправно не враховано вислугу років у податковій міліції. Зазначив, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" внесено зміни до Податкового кодексу України, відповідно до пункту 353.1 статті 353 якого визначено, що особи начальницького і рядового складу податкової поліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що служба у податковій міліції має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а відтак, відповідач зобов`язаний зарахувати стаж роботи у податковій міліції позивача.

Відповідач надав суду письмові пояснення, в яких просив прийняти рішення у справі на розсуд суду за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від17.06.2020 №500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.

При цьому, пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

В такій редакції пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України діяв до 17.07.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Вказаним Законом пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Враховуючи те, що матеріали справи не містять будь-яких заяв або клопотань учасників справи щодо неможливості її розгляду через запровадження на усій території України карантину, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період:

- з 24.11.1999 до 20.05.2008 проходив службу в органах податкової міліції Державної податкової адміністрації на різних посадах (всього 08 років 05 місяців 26 днів);

- з 21.05.2009 до 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах;

- з 07.11.2015 по теперішній час проходить службу в Національній поліції України, має спеціальне звання поліції "полковник поліції" та з 04.11.2019 перебуває на посаді заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Вищевказані обставини справи підтверджуються відомостями з трудової книжки, витягом з послужного списку особової справи та копією особової справи позивача.

У січні 2020 року позивач звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України із заявою, в якій просив повідомити, яка вислуга років в календарному обчисленні зарахована йому при прийнятті на службу в Національну поліцію, а саме станом на 07.11.2015, а також вказати розмір надбавки за вислугу років.

Крім того, у вказаній заяві позивач просив повідомити його вислугу років в податковій міліції, яка була йому зарахована в МВС та надати копії підтверджуючих документів, із зазначених питань, засвідчених в установленому порядку.

Листом від 03.02.2020 за вих. №Д-14о/п/42-02/01-2020 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до матеріалів його особової справи наказом Національної поліції України від 04.12.2015 №243 о/с відповідно до статті 78 розділу VII Закону України "Про Національну поліцію" йому установлено стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 07.11.2015 - 06 років 05 місяців 15 днів.

Відповідно до додатку 11 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" розмір надбавки за його стаж служби в поліції від 4 до 7 років становить 15 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням.

Таким чином, розмір надбавки позивача за стаж служби в поліції станом на 07.11.2015 становив 15 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням.

Згідно з інформацією з послужного списку особової справи позивача установлено, що наказом Головного управління МВС України в Київській області від 27.11.2009 №669 о/с позивачу оголошено стаж для виплати відсоткової надбавки за вислугу років станом на 01.12.2009 - 11 років 05 місяців 00 днів.

Відповідно до висновку комісії ГУ МВС України в Київській області (додаток до пункту 8 Інструкції) від 27.11.2009 встановлено, що період служби в Державній податковій адміністрації з 24.11.1999 до 20.05.2008 - 08 років 05 місяців 26 днів зараховано до стажу служби позивача для виплати відсоткової надбавки за вислугу років станом на 01.12.2009.

У квітні 2020 року позивач звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України із рапортом, в якому відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" просив здійснити перерахунок та зарахувати йому до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, службу в органах податкової міліції Державної податкової адміністрації - 08 років 05 місяців 26 днів, сформований за період з 24.11.1999 до 20.05.2008.

Листом від 22.04.2020 за вих. №Д-111о/п/42-02/01-2020 відповідач повідомив позивача про те, що наказом Національної поліції України від 04.12.2015 №243 о/с відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон) йому установлено стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 07.11.2015 - 06 років 05 місяців 15 днів.

Враховуючи, що статтею 78 Закону встановлено вичерпний перелік видів служб та часу роботи, які зараховуються до стажу служби в поліції, і служба в підрозділах податкової міліції Державної податкової служби України в цьому переліку відсутня, законних правових підстав для її зарахування до стажу служби в поліції немає.

Одночасно позивачу надано витяг з наказу Департаменту від 04.11.2019 №245 о/с, витяг з послужного списку позивача та завірену належним чином копію трудової книжки.

Повідомлено, що накази про зарахування на службу до Національної поліції України, про установлення стажу служби в поліції та про присвоєння спеціального звання в особовій справі відсутні.

На думку позивача, дії відповідача стосовно не врахування його вислуги років у податковій міліції не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ визначено види пенсійного забезпечення. Так, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 19 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ "Про державну податкову службу України" (чинного на час проходження служби в податковій міліції, далі - Закон №509-ХІІ) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Згідно зі статтею 24 Закону №509-ХІІ, особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органу внутрішніх справ.

Статтею 26 Закону №509-ХІІ визначено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей.

На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію".

Відповідно до статті 27 Закону №509-ХІІ, форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції та оподаткування їх доходів здійснюються в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 №1716 "Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги" визначено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114.

Встановлено поширити на осіб начальницького складу податкової міліції та курсантів Академії державної податкової служби чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань".

Установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, особам начальницького складу податкової міліції та курсантів Академії державної податкової служби крім служби та часу, передбачених зазначеною постановою, до вислуги років зараховується служба в податковій міліції (органах податкової поліції) на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України (в редакції внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" від 05.07.2012 №5083-VІ змін) особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до приписів Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права. Дане положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм Закону України "Про міжнародні договори та угоди".

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України.

Таким чином, норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

Частиною 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими і цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою:

а) конвенційне поняття "майно" являє собою "існуюче майно" або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності (справа "Ганс-Адам II проти Німеччини", заява №42527/98, рішення від 12.07.2001 п. 83);

б) засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа "Мельник проти України", заява №72286/01, рішення від 28.03.2006, щодо статті 13);

в) принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа "Броньовський проти Польщі", заява №31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184).

В справі "Будченко проти України" у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція "майна" не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав "законні сподівання" щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (див. рішення у справі "Ганс-Адам II проти Німеччини"). Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ. Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за статтею 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії"). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії (№1)").

У справі "Кечко проти України" Суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної об`єктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10 річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.

Аналізуючи наведені вище рішення Європейського суду з прав людини в розумінні п. 1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, майнові права позивача перебувають у безпосередній залежності від обсягу зарахованого стажу, а відтак позивач, проходячи службу в органах податкової міліції з 24.11.1999 до 20.05.2008 (всього 08 років 05 місяців 26 днів), мав сподівання на врахування даного стажу при подальшому перебуванні на службі в органах внутрішніх справ, а в подальшому - в Національній поліції України, та підтримання певного державного соціального забезпечення.

З вищевикладеного слідує, що служба в податковій міліції здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, тому повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку, що стаж служби позивача в органах податкової міліції прирівнюється до стажу проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а тому відповідачем помилково не включено спірний стаж роботи до стажу служби в поліції.

Отже, відповідачем не доведено правомірність його дій щодо не зарахування стажу роботи позивача у податковій міліції, а тому позовні вимоги щодо зарахування до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, службу в податковій міліції у період з 24.11.1999 по 20.05.2008 необхідно задовольнити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах, зокрема, Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 в адміністративній справі №810/3314/18, від 10.04.2019 у справі №826/14843/18, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 у справі №2240/2966/18, від 18.06.2019 у справі №560/127/19, Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 у справі №520/9550/18, від 19.09.2019 у справі №520/6346/19, які набрали законної сили.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

У силу положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Під час розгляду справи відповідач не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, які спростовували б твердження позивача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду був сплачений судовий збір у розмірі 1681,60 грн., що підтверджується банківською випискою від 02.06.2020 №2L0OF32EII48HRLO та виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України у зарахуванні полковнику поліції Дегтяренку Ростиславу Валерійовичу, закупникові начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, стажу служби в податковій міліції до стажу служби в поліції відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України здійснити перерахунок та зарахувати полковнику поліції ОСОБА_1 , заступникові начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, стаж служби в податковій міліції, сформований за період з 24.11.1999 до 20.05.2008 у загальній кількості 08 років 05 місяців 26 днів, до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40116086) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.