Рішення № 90748352, 31.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 810/2853/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панової Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство

«РІЧ»

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю науково - виробниче підприємство «РІЧ» »(далі по тексту - позивач, ТОВ НВП «РІЧ») з позовом до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач, ДФС України), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкових накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 29.12.2017 № 511729/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної від 30.11.2017 № 538 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.11.2017 № 538 днем її надсилання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.12.2017 ТОВ НВП «РІЧ» на підставі авансового платежу за рахунком №444 від 30.11.2017 згідно платіжного доручення №166 від 30.11.2017 від ТОВ «Торгова виробнича компанія «Аміс Груп» на загальну суму з ПДВ 49 200,00 грн. засобами електронного зв`язку надіслало ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 538 від 30.11.2017. Проте, рішенням відповідача від 29.12.2017 № 511729/32130221 протиправно відмовлено у реєстрації зазначеної податкової накладної, незважаючи на її відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, оспорюване рішення ДФС України не містить жодної інформації щодо невідповідності податкової накладної законодавчо встановленій формі, або щодо порушення законодавства при її складанні та поданні до реєстрації в ЄРПН.

Крім того, позивач зауважив, що 11.01.2018 ними було подано скаргу на рішення комісії ДФС України від 29.12.2017 № 511729/32130221, відповідь на яку станом на час звернення з даним позовом до суду позивачу не надано, відтак з огляду на приписи п.56.23.4 ст.56 Податкового кодексу України, позивач вважає що скарга є задоволеною.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребував докази по справі.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого зазначив, що згідно з вимогами Кабінету Міністрів України № 190 від 29.03.2017 підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: 1) ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/ розрахунку коригування, до якої/якого застосовано процедура зупинення реєстрації згідно п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України; 2) ненадання платником податку копій документів, які складені з порушення законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не було надано копій первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій та вважає, що під час прийняття оспорюваного рішення ДФС України діяло в рамках закону, тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 суд на підставі статті 173 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив строк проведення підготовчого провадження та відклав підготовче засідання на 13.09.2018.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 суд відклав підготовче засідання на 02.10.2018.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 01.11.2018.

У судове засідання, призначене у справі на 01.11.2018 сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у передбачений законодавством строк.

Водночас, судом встановлено, що позивач у позові просив здійснювати розгляд справи без його участі та без участі представника позивача. При цьому, від представника відповідача до суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Крім того, 01.11.2018 на адресу суду надійшли доповнення до відзиву по справі № 810/2853/18 Державної фіскальної служби України, аналогічний за змістом первинному відзиву. Додатково відповідач зауважив, що позивачем не було надано копії первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій, чим порушено процедуру подачі податкової накладної до податкового органу, а саме Постанову Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 117 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» та норми Податкового кодексу України, а тому просить у задоволенні позову відмовити. Додатково відповідач зауважив, що ТОВ НВП «РІЧ» не подано документи, встановлені умовами договору №28082017/2, а саме: специфікації, рахунки фактури, та сертифікати якості або інший документ, що підтверджує якість продукції, товарно-транспортну накладну або копію залізничної накладної та платіжні документи, що підтверджують факт оплати товару.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи викладене, протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «РІЧ» зареєстроване юридичною особою та відповідно видами діяльності якого згідно коду КВЕД 30.20 є виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу (основний); КВЕД 30.99. виробництво інших транспортних засобів і обладнання, не віднесених до інших угруповань; КВЕД 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту ; КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; КВЕД 47.78 роздрібна торгівля.

28.08.2017 між ТОВ НВП «РІЧ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аміс Груп»» (покупець) був укладений договір поставки № 28082017/2, у порядку та на умовах якого ТОВ НВП «РІЧ» зобов`язувався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, на умовах які викладені у цьому договорі. Найменування продукції: запасні частини до вантажних вагонів. Виробник продукції: ТОВ НВП «РІЧ»: Україна, м. Кам`янське, Дніпропетровська область (виробництво розташоване за адресою: Україна, м. Дніпро, вул. Мічуріна,9).

Відповідно до пункту 4.1 вказаного договору ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті - гривні на умовах EXW склад постачальника м. Дніпро вул. Мічуріна,9 згідно правил Інкотермс у ред. 2010, якщо інше не вказано у специфікації або у письмовій заяві покупця. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікаціях до даного договору, ціна продукції включає вартість продукції, тари, всі податки та збори, передбачені чинним законодавством.

Пунктом 4.2. договору визначено, що постачальник гарантує незмінність ціни на поставлену продукцію з моменту отримання попередньої оплати. Пунктом 4.3. договору обумовлено, що загальна сума даного договору складається у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до розділу 6 договору ним врегульовано порядок розрахунків, зокрема термін та умови оплати вказуються у специфікаціях до даного договору. Датою оплати вважається дата відправлення коштів покупцем банківськими реквізитами постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткової накладної №510 від 07.12.2017, ТОВ НВП «РІЧ» було поставлено ТОВ ТВК «Аміс Груп» товар: балочка центруючи, 106.00.011-0 в кількості 100 шт. та болт маятниковий 106.01.012-0 в кількості 295 шт. загальною вартістю 98760,00 грн. , в тому числі ПДВ 16 460,00 грн.

Так, оплата товару проведена на підставі виставленого позивачем ТОВ ТВК «Аміс Груп» рахунку на оплату № 444 від 30.11.2017 на суму 98760,00 грн., що підтверджується відомостями платіжного доручення №166 від 30.11.2017 про проведення оплати ТОВ ТВК «Аміс Груп» у розмірі 49200,00 на рахунок ТОВ НВП «РІЧ».

З матеріалів справи вбачається, що для виробництва поставленого ТОВ «ТВК «Аміс Груп» товару ТОВ НПП «РІЧ» на підставі укладеного договору поставки товару №27/ДЗ від 14.10.2013 укладено між ТОВ «АВ метал груп» та позивачем щодо поставки товару (металопрокату) та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 27/ДЗ від 14.10.2013 було зроблено заявку на поставку товару. В результаті чого, ТОВ «АВ метал Груп» за видаткових накладних № 25000659 від 06.09.2017 та № 25000879 від 27.11.2017 поставило ТОВ НПП «РІЧ» товар (круг 26 мм. ст.38 ХС н/дл 3,5-5,5 та круг 60 мм ст.38 ХС, н/дл 3,5-5,5 м) та виставило рахунок на оплату № 2500000852 від 23.11.2017 в сумі 16458,33 грн. Оплата товару була здійснена позивачем відповідно до платіжних доручень № 972 від 04.09.2017; №1351 від 24.11.2017.

За фактом настання першої події (отримання коштів за товар) 30.11.2017 ТОВ НВП «РІЧ» було сформовано та надано ТОВ ТВК «Аміс Груп» податкову накладну №538 на загальну суму 49200,00 грн., в тому числі ПДВ 8200,00 грн.

14.12.2017 ТОВ НВП «РІЧ» засобами електронного зв`язку надіслало ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 538 від 30.11.2017.

14.12.2017 ДФС України отримала і прийняла документи, але зупинила реєстрацію в Єдиному реєстрі податкової накладної № 538 від 30.11.2017 із-за помилки : «Відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 №567.

За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 7302. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК».

Відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу та, згідно п.1 ч.1 Вичерпного переліку, 22.12.2017 ТОВ НВП «РІЧ» повідомленням про підтвердження реальності здійснення операції надало до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податку вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, а саме: договори, первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, розрахункові документи, видаткові накладні, платіжні доручення.

Проте, Комісія ДФС України винесла Рішення від 29.12.2017 № 511729/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 538 від 30.11.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних із-за: «надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування».

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ НВП «РІЧ» 11.01.2018 вих.№ 11-1/1 направило до Державної фіскальної служби України скаргу на рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування, у якій обґрунтовуючи протиправність рішення Комісії ДФС України від 29.12.2017 № 511729/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 538 від 30.11.2017 просило його скасувати та зареєструвати податкову накладну № 538.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого ДФС рішення від 29.12.2017 № 511729/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 538 від 30.11.2017 позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначено у Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246).

Пунктом 5 Порядку №1246 передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Реєстрації підлягають податкові накладні та/або розрахунки коригування (у тому числі ті, що не надаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, складені за операціями з постачання послуг нерезидентом) незалежно від суми податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Пунктом 12 Порядку № 1246 передбачено здійснення в автоматичному режимі розшифрування та проведення перевірки поданих податкових накладних, серед іншого, на відповідність критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Наведене положення відповідає пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України, яким закріплено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За результатами перевірок, визначених пунктом 12 Порядку № 1246, податковим органом формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). Така квитанція надсилається платнику податку в автоматичному режимі (в електронному вигляді у текстовому форматі) протягом операційного дня і є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

Положення підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України визначають, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Критерії оцінки, Перелік документів).

Пунктом шостим Критеріїв оцінки визначено два критерії для проведення Моніторингу податкової накладної, при цьому за змістом пункту першого Переліку документів для кожного із критеріїв законодавцем визначено специфічний (окремий) перелік документів, які платник податків може подати податковому органу для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Цим же наказом затверджений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік № 567, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно із підпунктом 1 пункту 6 Критеріїв, який був зазначений відповідачем в квитанціях №1 в якості підстави для зупинення реєстрації податкових накладних, моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 рази більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу постачання такого товару/послуг, зазначеного у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01.01.2017 в Реєстрі, та обсягу придбання на митній території України та/або ввезення на митну територію України відповідного товару, зазначеного з 01.01.2017 в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, та митних деклараціях, і переважання в такому залишку товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, більше 75 % загального такого залишку та відсутність товару/послуги, зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється).

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

Суд зазначає, що згідно із пунктом 1 Переліку № 567 для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, визначений такий вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Суд зауважує, що вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 Переліку № 567 письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Згідно із підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 ПК України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про:

- реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такі підстави встановлені постановою Кабінетом Міністрів України від 29.03.2017 №190, якою закріплено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування.

Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що саме остання обставина зазначена Комісією ДФС України як підстава для їх прийняття.

Така підстава для відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування за своєю суттю є складною, оскільки містить у своєму складі два можливі критерії: наявність порушень у наданих копіях документів; недостатність наданих копій документів.

При цьому, конструкція наведеної вище норми постанови Кабінету Міністрів України містить сполучники «та/або», що свідчить про альтернативну можливість існування тієї чи іншої підстави для відмови. Зазначене свідчить про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення у ній Комісія ДФС України повинна встановити конкретну обставину із двох наведених, або ж зазначити про існування двох підстав без використання сполучника «або».

Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податків документів для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених Переліком № 567.

У свою чергу, така підстава для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення Комісією у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів.

Відповідно до п. 16 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 566, Комісією розглядаються письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, а також висновок контролюючого органу з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що Комісія може перевірити подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, в тому числі електронні, одержані від інших платників податків, засобів масової інформації тощо).

Згідно із пунктом 5.1 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом ДФС від 26 червня 2017 року №450, матеріали, що виносяться на розгляд Комісії ДФС, включають, серед іншого: письмові пояснення та/або копії документів платника податку стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації; таблицю даних платника податку, яка надана платником податку до ДФС.

Отже, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення Комісією ДФС України відповідного засідання, на якому членами Комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

У той же час, в оскаржуваному рішенні про відмову у реєстрації податкових накладних не зазначено, які саме документи з наданих позивачем, складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних; Комісією ДФС України не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.

Оскаржуваним рішенням Комісією ДФС було відмовлено в реєстрації податкової накладної з підстави надання платником податку копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

При цьому, ДФС України лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з Переліком №567 не надано; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови у реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У той же час, оскаржуване рішення об`єктивно не містить чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, що свідчить про його необґрунтованість.

Аналогічних висновків дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.07.2020 у справі № 810/2839/18.

Суд зазначає, що всі наявні первинні документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Отже, відповідність обсягу реалізованого позивачем товару підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які, як зазначено вище, за допомогою сервісу «Електронний кабінет платника» були надіслані позивачем Державній фіскальній службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію зазначених податкових накладних.

Разом з тим, Комісією ДФС України, незважаючи на вказані повідомлення позивача та додані до них документи, що підтверджують факти, викладені у повідомленнях, прийнято оскаржуване рішення про відмову в реєстрації податкової накладної без уточнення підстав неврахування наданих позивачем документів.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії ДФС України по прийняттю спірного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977, що свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірного рішення та неврахування наданих позивачем до ДФС України документів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

З урахуванням наявності у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення господарської операції між позивачем і контрагентом, приймаючи до уваги те, що такі документи були надані позивачем податковому органу, останній не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у реєстрації податкової накладної.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.11.2017 №538, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обов`язків платника податків.

У той же час, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на комісію ДФС України.

Згідно із підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні положення закріплені й у пункті 19 Порядку №1246.

При цьому, пунктом 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття комісією ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в ЄРПН та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірну податкову накладну.

При цьому, задовольняючи вимоги позивача про зобов`язання відповідача зареєструвати податкову накладну в ЄРПН, суд виходить з того, що такий спосіб захисту порушеного права не є формою втручання у дискреційні повноваження відповідача та є належним і ефективним способом відновлення порушених прав позивача, що виключають необхідність повторного звернення до суду.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд зазначає, що дискреційні функції Державної фіскальної служби України як суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішення щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН чітко визначені законом, оскільки наказом Міністерства фінансів України № 567 від 13.06.2017 визначений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до комісії ДФС України документів, які є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, суд вважає, що, у даному випадку, у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язати ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної від 30.11.2017 № 538 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Chahal vs the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 30.11.2017 №538, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1762,00 грн. (платіжне доручення від 29.05.2018 № 546).

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ДФС України від 29.12.2017 № 511729/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 538 від 30.11.2017.

3. Зобов`язати Державну фіскальну службу України (ідентифікаційний код 39292197; місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8) зареєструвати податкову накладну № 538 від 30.11.2017 ТОВ науково-виробниче підприємство «РІЧ» (код ЄДРПОУ 32130221; місцезнаходження: 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, 26) в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її надсилання.

4. Стягнути на користь ТОВ науково-виробниче підприємство «РІЧ» (код ЄДРПОУ 32130221; місцезнаходження: 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, 26) судові витрати у сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197; місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.