Ухвала суду № 90743694, 03.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

03 серпня 2020 р. Справа № 120/3711/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Свентух Віталій Михайлович, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 2102,00 грн.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач фактично заявила дві вимоги, одна з яких є похідною.

При цьому, в позовній заяві позивачем визначено ціну позову у сумі 140575,38 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач також зазначає, що її звільнено від сплати судового збору за подання цього позову на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідні посилання позивача суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі Закон № 108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону № 108/95-ВР структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" від 17 вересня 1992 року № 2614-ХІІ та Закону № 108/95-ВР з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відтак пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/19 та підтримується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 24.01.2020 по справі № 260/1149/19.

Отже, позивач не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. А оскільки такі вимоги мають майновий характер, позивач зобов`язаний сплатити судовий збір в розмірі 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За розрахунками позивача ціна позову становить 140575,38 грн. і обчислена як загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2019 по 29.04.2020.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з відповідними позовними вимогами становить 1405,75 грн.

З огляду на викладене та враховуючи невідповідність поданого адміністративного позову вимогам статтей 161, 169 КАС України, позовну заяву слід залишити без руху, надавши особі яка її подала, строк для усунення недоліків, шляхом надання документу про сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору.

За правилами визначеними частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене вважаю, що дану позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків.

Відповідно до пункту 3 Розділу VI КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Керуючись ст. 160, 161, 169, 171, 172 КАС України, -

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Позивачу у п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Свентух Віталій Михайлович